Один на один із ворогом

9 вересня, на жаль, не відбулося запровадження чергових санкцій проти Росії, про які оголосив напередодні Європейський Союз. Хоча формально до кінця дня країнам-членам євроспільноти вдалося подолати проблему відсутності консенсусу, однак публікацію рішення про санкції та їх введення у дію було відкладено.

Пізно ввечері у понеділок президент Європейської ради Герман Ван Ромпей повідомив, що «пакет ухвалено за письмовою процедурою». Але разом з тим він не став називати точної дати публікації рішення про санкції та їх введення в дію. З цього приводу у його заяві зазначено наступне: «Публікація та введення в дію санкцій відбудеться у найближчі дні. Ми лишаємо час для оцінки того, як виконується договір про перемир’я та мирний план. Залежно від ситуації ЄС буде готовий переглянути погодження санкцій в цілому або їх частину».

Ця заява контрастує з оцінкою ситуації на Донбасі німецького канцлера Ангели Меркель, яка заявила в інтерв’ю німецькій радіостанції rbb-Inforadio, що «безпосередня участь Росії в українському конфлікті є дуже-дуже очевидною». Оскільки так, чому в ЄС не запроваджують санкції проти Кремля? Тим більше після її слів, що санкції є єдиною можливістю впливу на Росію, яка надає підтримку сепаратистам на Україні. Більше того, за оцінками НАТО, на українській території знаходиться понад 200 танків та 4 тис. російських військових.  

Оскільки, за наполяганням самої Меркель, військовий варіант врегулювання ситуації на Донбасі неможливий, тоді логічно на повну використовувати єдиний наявний у ЄС інструмент — санкції.

І тут викликає здивування те, що тепер Фінляндія виступає проти введення санкцій. До цього основними противниками запровадження каральних заходів проти Росії були Словаччина, Чеська Республіка, Угорщина, а також Австрія. У понеділок під час екстреної зустрічі урядовців Євросоюзу прем’єр-міністр Фінляндії Александер Стубб висловив занепокоєння щодо нового раунду санкцій ЄС проти Росії. Зрештою він підписав цей документ, наполігши на відтермінуванні його публікації. І на своїй сторінці у Twitter Стубб написав наступне: «Очевидно, що Фінляндія підтримує санкції ЄС проти Росії. Але є сподівання, що ситуація в Україні покращиться так швидко, як це можливо, тоді санкції будуть непотрібні». Але тепер можна точно сказати, що до числа друзів Путіна приєдналась Фінляндія, прем’єра якої вважають євроатлантистом. 

«День» просив прокоментувати  екс-міністра закордонних справ України Володимира ОГРИЗКА нерішучість та неготовність ЄС запроваджувати чергові санкції проти Росії.

«У ЄВРОСОЮЗІ ДОСІ НЕМАЄ ДЕКЛАРОВАНОЇ ЄДНОСТІ»

— Це ознака того, що Європейський Союз продовжує бути, по-перше, не єдиним, а по-друге, це свідчення того, що в деяких країнах егоїстичні національні інтереси беруть гору над загальними ціннісними параметрами. А по-третє, Росії вдалося, мабуть, створити в країнах Європейського Союзу своє корумповане лобі, яке починає грати в такі критичні моменти. Це свідчить про те, що, на превеликий жаль, в Євросоюзі досі немає декларованої єдності.

— А що ви скажете про те, що цього разу вже не традиційні країни (Чехія, Словаччина, Угорщина), а саме фінський прем’єр, який має репутацію євроатлантиста, фактично заблокував запровадження узгоджених санкцій?   

— Він заявив, що це начебто буде загрожувати національним інтересам Фінляндії. Я думаю, що це дуже загальне формулювання, яке можна знайти у будь-якому випадку. Тобто іншими словами це означає, що Фінляндія вкотре продемонструвала (і, на жаль, це не перший її такий спочатку політичний, а тепер і практичний крок), що для неї російські туристи, які приїжджають і купують товари, важливіші, ніж життя українців, які гинуть від російських агресорів. Це дуже цинічно, але, на жаль, це правда.

— Загалом яка ваша оцінка цього чергового рівня санкцій, чи є вони болісними для Росії, щоб вплинути на її поведінку?

— Щодо санкцій проти «Роснефть», то це сектор, який для Росії є одним з визначальних, як відомо, це газ і нафта. Якщо подивитися на структуру доходів Росії від експорту, то це дві ключові статті надходжень. Тому удар по нафті — це серйозна штука, тим паче, якщо вона буде доповнюватися змінами на світових нафтових ринках. А тенденція така починає проглядатися, і це означає, що саме у цій сфері ситуація може бути доволі серйозною. Плюс якщо йтиметься про окремі крупні підприємства оборонної сфери, які для Росії мають, можливо, більше символічний, ніж практичний характер. Це теж може мати доволі важливий у даному випадку не лише економічний, а й психологічний момент. Тому в цілому це позитив — якби санкції було застосовано. Але мене хвилює формулювання, що санкції можуть бути посилені або можуть бути скасовані. Цікаво буде запитати: Крим — хіба не підстава для того, щоб санкції були не лише посилені, а й доведені до свого фінального завершення? Тобто це ще раз є свідченням того, що, на жаль, ті прокламовані Європейським Союзом принципи залишаються паперовими, а в багатьох випадках гору беруть виключно примітивні, фінансові розрахунки. У цьому великий мінус для сучасного Європейського Союзу.

— І який сигнал посилає ЄС Путіну, не відкладаючи запровадження, у той час, як ЄС і НАТО наголошують у своїх заявах про виведення російських військ не лише зі Східної України, а й на поверненні Криму Україні?

— Це той сигнал, на який Путін давно чекає, і зараз буде цю тезу розкручувати на повну і говорити про те, що єдності в Європейському Союзі немає (що є, на жаль, правдою), і відповідним чином діяти за старим принципом: розподіляй і володарюй. Шкода, що наші фінські колеги не розуміють, точніше забули про свою історію взаємодії з Росією. І мабуть, прийде час, і росіяни їм  нагадають.

«ФІНИ, ЯКІ ТЕПЕР КЕРУЮТЬ КРАЇНОЮ, ПОВИННІ ПОГОРТАТИ СТОРІНКИ ВЛАСНОЇ ІСТОРІЇ І ЗРОБИТИ ВИСНОВОК...»

— До речі, на сторінках The International New York Times колишній посол Фінляндії в Росії та Німеччині Рене Нюберг не погодився з думкою екс-радника президента США з питань національної безпеки Збігнєва Бжезинського, який вжив термін «фінляндизація» і сказав, що єдиний можливий курс для України       — змиритися з російським пануванням. Екс-посол нагадав, що свого часу президент Фінляндії Урхо Кекконен заявив тодішнім радянським керівникам, що його країна буде захищати свою незалежність, а блокування інтеграції на Захід завдасть шкоди не лише Фінляндії, а й Радянському Союзу... Як ви це прокоментуєте?

— Бачите, хоча він був президентом, який прийняв цю політику фінляндизації, певних політичних поступок заради свободи, але він так само розумів, що з Росією можна говорити лише з позиції сили. Іншої мови вона не розуміє. Тому фіни, які тепер керують країною, повинні погортати сторінки власної історії і зробити висновок, інакше вона повториться, але в значно жахливішому вигляді.

— У цій статті екс-посол Нюберг особливо відзначив слова Кекконена: «Ми будемо захищати свою незалежність, як це вже робили 1939 і 1944 років». У російських перекладах цю фразу чомусь не наводять...  

— Про це й мова, що, на превеликий жаль, не тільки в Фінляндії, а й у багатьох інших європейських столицях чомусь живуть історичним зрізом у три-п’ять років. Але чомусь не хочуть повертатися в глибину, навіть столітньої давнини, вже не кажучи про більш глибокі дослідження російської історії. А якби вони це робили, то розуміли б, з ким мають справу. На жаль, через газову корупцію і будь-яку іншу Росії вдалося створити на Заході свою п’яту колону, через яку вона сьогодні активно діє, не розуміючи, що у підсумку вони самі стануть наступними жертвами цього агресора. Бо для них жодні умови і угоди не є чинними, якщо вони не відповідають їхнім інтересам.

«МІНСЬКА ЗУСТРІЧ, НА ЖАЛЬ, СТАЛА ОДНИМ ІЗ КРОКІВ ДО СТВОРЕННЯ НА СХОДІ ПІДКОНТРОЛЬНОЇ ЛИШЕ ПУТІНУ ТЕРИТОРІЇ»

— На саміті НАТО ми не отримали підтримки, на яку розраховували, але разом з тим у Мінську було підписано з сепаратистами так званий протокол із врегулювання ситуації на Донбасі. ЄС знову відстрочив запровадження санкцій проти Росії. Учора радник Президента, лідер Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко заявив про те, що згідно з цим протоколом третина території Донбасу отримає особливий статус, але в складі цілісної України. Як Україні в даній ситуації зберегти суверенітет і територіальну цілісність?   

— Як ви знаєте, сьогодні особливий статус має Придністров’я в рамках начебто територіально цілісної Молдови. Що це означає? Це частина території, яку фактично не контролює центральна влада. І зараз це головна мета Путіна — обкласти Україну з двох сторін. З одного боку, Крим — де триватимуть всі ці речі, пов’язані з максимально швидким залученням Криму до російського правового, економічного і будь-якого іншого поля, а разом з тим і джерело напруження. Тому що там будуть постійно формуватися джерела напруги на адміністративному кордоні з Херсонщиною. А з іншого боку, на сході такий самий регіон, де постійно будуть виникати проблеми для України. Отже, мета — суцільна дестабілізація. А отже, фактичне блокування руху в бік Європейського Союзу. Це, власне, те, що Путін поставив собі за мету. Ця мінська зустріч, на жаль, стала одним із кроків до створення на сході підконтрольної лише Путіну території. Я не думаю, що він погодиться на виведення військ. Інакше це означає, що він відмовиться від своєї давнішньої ідеї, бо шансів цієї так званої спеціальної зони функціонувати відрізаною від України зовсім немає. Отже, йтиметься про певний анклав, який буде мати спільний кордон з Росією, через який туди будуть постійно потрапляти відповідні товариші, зелені чоловічки, диверсанти, вбивці і терористи. Відповідно і життя в цьому анклаві буде формуватися не місцевими громадами, про що так красиво говорять сьогодні  у Москві, а лише виконавцями волі з Росії.

Тому я в цьому сенсі не бачу особливого успіху, хоча розумію, що теперішній стан наших Збройних сил, на жаль, не дозволяє робити того, що треба було б виконувати нашим військовим.

— Отже, у нас не залишається варіантів повернути контроль на окупованій терористами та російськими військами частині Донбасу?

— Повернути контроль — це означає почати війну. Причому війну, у якій невідомо, який буде результат для нас, виходячи з плачевного стану української армії. Отже, мабуть, це той компроміс, який, на жаль, треба прийняти для того, щоб встати на ноги, зберегти державність і чекати моменту, коли путінський режим добіжить свого кінця.

Щодо запровадження військового стану на Донбасі. Це має бути справді рішення, яке базуватиметься на дуже чіткій оцінці ситуації. Якщо військова агресія Росії продовжуватиметься, то іншого шляху, як тотальна мобілізація всієї країни на війну і ведення цієї війни, не залишиться. І тоді, відповідно, йтиметься не лише про військовий стан цих окремих районів Донбасу, а й, мабуть, усієї країни. Хоча це дуже ризикований крок, бо за таких обставин ні про жодні демократичні вибори, ні про жодні реформи і все інше говорити не приходиться. Тому тут дуже тонка площина, через яку треба справді пройти, зберігши державність, рух до Європейського Союзу, до НАТО і разом з тим виключивши максимально вплив цієї ракової пухлини, яка сьогодні імплантована в Українську державу на сході нашим «вічним стратегічним партнером».