Світлий розум і мудре серце

Одній із найблискучіших журналісток «Дня», людині, завдяки якій «День» знайшов собі додаткові десятки й сотні тисяч читачів в усій Україні, Кларі Пилипівні Гудзик 10 вересня минуло б 84 роки. І людський образ Клари Пилипівни, і глибина її творчої спадщини спонукають нас знову й знову уважно перечитувати її статті у «Дні», надруковані впродовж 1997—2010 років. Клара Пилипівна пішла від нас у січні 2011. Її немає з нами вже 3,5 роки. Журналісти «Дня» добре пам’ятають її неголосний, вдумливий голос, дещо сумний, проникливий погляд, який, здається, одразу осягав сутність подій і людей на тлі цих подій. Прийшовши до нашої газети в доволі поважному віці, Клара Пилипівна Гудзик ніколи не переставала вчитися новому, бачити і засвоювати нове, стежити за тим, як змінюється світ. Важко уявити собі людину, більш далекою від піару, самореклами. Вона була істинним інтелігентом в усіх своїх словах та вчинках. Але саме до неї, після виходу її щоп’ятничних колонок у «Дні», а надто після публікації книги «Апокрифи Клари Гудзик», адресували свої листи тисячі і тисячі читачів «Дня».

Клара Пилипівна говорила, що саме в нашій газеті вона знайшла можливість висловити давно виношене, наболіле. І перш за все — сказати з трибуни «Дня»: в розпалі надшвидких змін лишаймося людьми. І лишаймося українцями. Можливо, саме тому основною темою своєї творчості вона обрала історію та сучасність релігійно-духовного життя в Україні. Пані Клара знала, скільки в цій сфері накопичилось навмисних фальсифікацій, брехні та перекручень.

Клара Пилипівна унікальна тим, що поєднувала і у своїй творчості, і у спілкуванні з людьми дві найцінніші риси: добрий розум і мудре серце. Її ерудиція — здавалося, вона знала все про історію, культуру, літературу. А рівень її знань з історії релігійного та духовного життя в Україні взагалі не було з чим порівняти.

Але справа навіть не в цьому. Клара Гудзик була справжнім гуманістом вищої проби. Коли вона писала про байдужість людей, які залишили напризволяще самотню людину в люті зимові морози, і коли вона таврувала лицемірство московської церкви, що ховала під «християнськими» гаслами великодержавну гординю і фальш      — в обох цих випадках ми гостро відчуваємо благородне людське обурення.

Ось чому друге видання «Апокрифів Клари Гудзик», котре щойно побачило світ, впевнені, знайде безліч вдячних читачів. І ось чому гуманні ідеали Клари Пилипівни є не менш цінними, ніж та величезна маса знань, які  ми черпаємо з її творів.