«Місток між переселенцями та роботодавцями»
Як волонтери шукають роботу мігрантам із Донбасу
Майже сім місяців громадська ініціатива «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ) допомагає вимушеним переселенцям із працевлаштуванням. Щодня на гарячу лінію центру дзвонять до 50 осіб, волонтери організації знайшли роботу більш ніж трьом сотням особам у різних регіонах України.
Ініціативу створювали, щоб допомагати безробітним активістам Майдану, «День» спілкувався з цього приводу з координатором проекту Наталією Швайковською (№54 від 26 березня 2014 року). Зараз ситуація в Україні змінилася, волонтери допомагають людям, які були змушені терміново покинути рідні міста, інколи навіть без документів.
Особа, яка шукає роботу, може надіслати резюме до «Центру зайнятості вільних людей» через Інтернет, дехто приходить до офісу організації у Києві. В основному до ЦЗВЛ звертаються мешканці Донецької області та конкретно Луганська, зазвичай це люди, старші 30 років. Волонтер проекту Олена Соловйова розповіла: «Ми — місток між переселенцями та роботодавцями. Маємо бази даних тих і інших, намагаємось зрозуміти, чим займалася людина, які має додаткові навички. Більшість хоче повернутися додому, тому розглядає тимчасові вакансії — переважно це робота вдома або без офіційного працевлаштування, наприклад швачкою».
В основному ЦЗВЛ допомагає тим, хто виїхав на Київщину, у базі вакансій є пропозиції з Івано-Франківська, Львова, Кіровоградської та Вінницької областей тощо. Координатор центру із залучення роботодавців Віталій Шевченко розповідає: «У першу чергу звертаються роботодавці, які мають дуже багато вакансій, наприклад власники мережевих підприємств або ті, кому потрібні робытники. Ми й самі шукаємо роботодавців, особливо коли звертається кандидат з вузькою спеціалізацією. Зараз більше вакансій, але кандидатів також більше». За зізнаннями волонтерів проекту, деякі підприємці надають пріоритет саме кандидатурам переселенців, пропонують втікачам приходити, навіть якщо немає вільних вакансій — раптом щось придумають разом.
Житло — ще одна актуальна проблема для внутрішнього мігранта. Знайти роботу із зарплатою, на яку можна харчуватися і знімати квартиру, важко. Деякі роботодавці допомагають переселенцям із житлом — у базі ЦЗВЛ таких вакансій до 150. «Є різні варіанти — гуртожитки підприємства, вагон-побутівка для будівника, іноді компанія частково оплачує житло», — перераховує Віталій Шевченко.
Найскладніше влаштувати людей пенсійного віку, особливо якщо вони «заточені» на професію, характерну для Донбасу, наприклад, шахтаря. На думку волонтера ЦЗВЛ Олександри Вірченко, треба якомога швидше розробити програму реабілітації для громадян похилого віку та інвалідів. Вона наголошує: «Таких людей багато, і це катастрофа, бо деякі пенсіонери не отримують пенсії по кілька місяців, і їх ніхто не візьме на роботу. Допомогти таким людям може тільки держава».
Для швидкої адаптації переселенців «Центр зайнятості вільних людей» проводить безкоштовні одноденні тренінги: там розповідають, як скласти резюме, як поводитися на співбесіді, де знаходити вакансії. Олександра Вірченко переконана: «Переселенцям потрібна психологічна допомога. Часто люди у такому стані, що не можуть адекватно сприймати ситуацію, їх неможливо вмовити шукати роботу, ми просто не можемо чимось допомогти. Думаю, варто звернутися за допомогою до Грузії, після подій у Південній Осетії вони мають великий досвід щодо таких питань».
Наразі «Центр зайнятості вільних людей» співпрацює з підприємцями — ті надають волонтерам комп’ютери, канцтовари, телефони для гарячої лінії. Встановлено контакти з іншими волонтерськими організаціями: це потрібно, бо переселенці звертаються до ЦЗВЛ з питаннями, де переночувати та поїсти. Співпраця з державними установами лише у планах «Центру зайнятості вільних людей». «Намагаємось достукатися до влади. Спочатку держустанови кажуть «ні», а потім виходять на якийсь зв’язок», — каже Олександра Вірченко.
Деякі люди готові змінити спеціальність на менш престижну, аби «зачепитись» на новому місці та мати кошти на перший час, для когось хобі стає новою роботою. «Хтось відгукується на всі пропозиції. Але буває, підшукаєш людині 20—30 вакансій, телефонуєш, аби дати контакти, а шукач запише два-три номери і каже, що йому досить», — зітхає Олена Соловйова.
Віталій Шевченко ділиться здобутками: «Уже маємо багато чудових історій. Один чоловік знайшов роботу на керівній посаді і може сам влаштовувати інших переселенців. Хтось із колишніх шукачів роботи допомагає матеріально — привозить обіди, наприклад. Переселенці ніяк не змінили ринок праці, просто триває переміщення людей в інші регіони. Якісь підприємства закрилися, десь відкрилися нові компанії — ситуація змінилася, але не через переселенців».
