Інтернет як Самвидав

«Якщо у вас є одне яблуко, й у мене одне, то у разі обміну ними у кожного з нас залишиться по яблуку. А якщо у нас є по ідеї, то після обміну у кожного буде по дві ідеї». Так афористично зафіксував сто років тому письменник-парадоксаліст Бернард Шоу відмінність між власністю на матеріальні об’єкти та власністю на об’єкти зі сфери духовної, символічної, інтелектуальної. А й справді: яблуко з’їдається, горілка випивається, шкарпетки зношуються, авто вичерпує свій ресурс, але ж ідея свободи крокує через століття, а заборонені та вилучені з бібліотек тоталітарними режимами книги копіюються всіма можливими способами і знаходять все нових і нових читачів.

От саме про книги та ідеї і піде мова.

За давньою звичкою зайшов днями на авторський сайт братів Стругацьких, щоб точно скопіювати цитату з одного з їхніх текстів. Для тих, хто не знає: саме на цьому сайті було повністю розміщене 11-томне (з додатковим 12-м томом) зібрання творів знаних фантастів, випущене на початку 2000-х у Донецьку місцевим видавництвом «Сталкер». Це не просто майже повне зібрання художніх творів та публіцистичних статей цих двох авторів (які здебільшого виступали в єдиній письменницькій іпостасі – «Аркадій і Борис Стругацькі», або ж, як їх звали любителі фантастики, АБС), це ще й таке зібрання, де тексти скалічених радянською цензурою повістей, оповідань і статей відновлено за чернетками, а відтак Борис Стругацький особисто завірив їх своїм автографом як «достеменні» та «канонічні». Враховуючи повноту та вивіреність текстів, коментарі до них як самого Б.Стругацького, так і літературознавців та колег-фантастів, можна було назвати це зібрання якщо й не повністю академічним, то дуже близьким до нього. Хоча в ньому і не були представлені деякі п’єси і численні переклади, здійснені в основному А.Стругацьким, але рівень видання робив його незамінним для тих, хто хотів не просто перебігти очима той чи інший твір, а насолодитися неповторною стилістикою письменників чи процитувати той чи інший фрагмент.

І от зайшов я на сайт – і буквально отетерів…

Замість посилань, за якими можна було вільно прочитати чи скачати тексти, там розмішений лист, підписаний правонаступниками АБС – Андрієм Борисовичем Стругацьким та Марією Аркадієвною Стругацькою. Мовляв, хоча Борис Стругацький (який помер 19 листопада 2012 року). «не вважав за потрібне обмежувати доступ в Інтернеті до книг, написаних ним спільно з братом, однак і ніяких спеціальних розпоряджень на цей рахунок не залишив». А тому вони, як «спадкоємці Аркадія і Бориса Стругацьких», вирішили: віднині електронні версії текстів письменників будуть тільки платними. Хочете їх купити? Купуйте в Інтернет магазинах! І ніде більше не намагайтеся добути їх, бо «віднині будь-яке розташування в Інтернеті повних текстів братів Стругацьких без нашого дозволу є незаконним і йому може бути покладений край в установленому порядку».

Що ж, з юридичного погляду все правильно. Точніше, з погляду законів, у яких ідеї та яблука об’єднуються в одну категорію «товарів». Такі закони зараз існують ледь не у всьому світі. На пам’яті всепланетне полювання на виробників «піратських» дисків, тепер увага борців перемкнулася на сайти та портали Інтернету, ухвалюються нові надсуворі закони, авторське право на символи й образи охороняється всією потугою супердержав – і що? Пам’ятаю, шостий роман про Гаррі Поттера з’явився в Інтернеті того ж дня, що і в книгарнях, і я його негайно скачав для старшого сина, що тоді вчився у восьмому класі, і він притьмом прочитав його (англійською мовою, ясна річ). І багато чого іншого з’являється у Всесвітній Мережі з юридичного погляду незаконно (але під оглядом засадничої відмінності «двох яблук» від «двох ідей») – від підручників з фізики до новісіньких кінофільмів, від філософських книг до комп’ютерних програм. У підсумку Білл Ґейтс, кажуть, утрачає від поширення неліцензованого продукту більше, ніж заробляє, тож страждає, не розуміючи: якщо ти поклав життя задля створення найкращих способів поширення інформації, не має сенсу зупиняти за допомогою юридичних хитрощів вільне поширення цих способів поширення…

І хіба випадково всі диктаторські та авторитарні режими з такою силою намагаються обмежити своїм підданцям доступ до Інтернету? Роблять вони це зовсім не через те, що там справді можна купити хороші книги (від цього диктатори надійно застраховані: ті «дерев’яні» гроші, що їх вони платять своїм підданім, нічого не варті у світі). А тому, що у Мережі у вільному доступі (не в останню чергу завдяки ігноруванню геть усіх суворих формальних законів, але у відповідності до законів суспільного розвитку) викладені тексти, які підточують і руйнують духовні підвалини диктатури як такої. В тому числі – і тексти братів Стругацьких, як в оригіналі, так і в перекладах різними мовами. Принагідно: здається, не випадково найбільші та найгрошовитіші компанії, які працюють в Інтернеті, нерідко йдуть назустріч різного роду деспотичним «демократурам»: мовляв, слід поважати чуже законодавство, потрібні фільтри на зміст запитів – то нехай будуть. А от не надто грошовиті компанії та «народні вмільці» інформаційної доби допомагають людям долати всі інформаційні бар’єри…

Інтернет сьогодні до певної міри виконує ту місію, яку колись у державах з диктаторським правлінням виконував Самвидав: місію вільного поширення найрізноманітнішої інформації. Власне, Самвидав і сьогодні де-не-де існує, адже Мережа не об’єднала ще всі домівки у країнах «третього світу», та й на пострадянських теренах, попри значний прогрес у плані інформатизації, є держави, де Інтернет – розкіш, обмежена різними «фільтрами», отож різноманітні передруки на ксероксі і на принтері є часом найнадійнішим засобом прочитати щось путяще, непідцензурне. Знов-таки – передруки, зроблені часом із порушенням законодавчих норм про авторські права. Як за радянської доби було з передруками деяких далеко не найгірших творів Стругацьких – «Казки про трійку», «Равлика на схилі», «Бридких лебедів»; хіба без Самвидаву вони могли стати відомими сотням тисяч, якщо не мільйонам читачів? Та й інші твори фантастів, що виходили загалом немалим накладом, якого все одно не вистачало, щоб задовольнити попит, — хіба не передруковували їх у ті часи – з порушенням законів та в обхід КҐБ – на «Ерах» (існували тоді такі світлокопіювальні пристрої, що стояли в установах і на заводах) та фотоспособом? І хіба ці «піратські», за нинішніми і тодішніми нормами копії творів Стругацьких – не свідчення суспільної потреби у їхніх творах і не «цеглинки» популярності письменників?

І ще один, не менш важливий момент. Недаремно Борис Стругацький не обмежував доступу в Інтернеті до своїх і братових творів, ба, не даремно він доручив виставити посилання на згадані вище вивірені «канонічні» тексти на офіційному сайті братів Стругацьких, – адже більшість виданих друком уже після розпаду СРСР їхніх повістей та оповідань так і залишилися у колишньому, каліченому цензурою вигляді. Крім того, престижні московські видавництва насаджали стільки «ляпок» у розкішно оформлені книги, що це істотно спотворило стилістику письменників (які ретельно працювали над кожним реченням, ба, над кожним словом). Борису Натановичу вочевидь боліло, щоб нові покоління мали змогу читати неспотворені книги Стругацьких, адже не кожен підліток і навіть не кожний дорослий на пострадянському просторі і поза ним з тих чи інших причин, не тільки фінансових, а й технічно-організаційних, спроможний купити електронний примірник (хоча це справді недорого, якщо йдеться про один чи два твори, а от за 11-томне зібрання доведеться заплатити чимало).

…Утім, насправді проблем з вільним доступом до зібрання творів АВС в Інтернеті немає. Мені знадобилося хвилин десять, щоб знайти «канонічне» зібрання та перекачати собі потрібний том. Теоретично за нього можна було б і заплатити, якби не кілька обставин. По-перше, автор цих рядків досі не має «електронного гаманця» (пам’ятаєте проблеми з ними Януковича)? По-друге, немає бажання купувати у російської фірми, фінансуючи цим (хоч би гривнею податків!) війну проти України. По-третє, не можна вміщені у Всесвітній Мережі ідеї зводити до рівня шкарпеток і горілки, об’єднуючи все рубрикацією «товар». Відсутність вільного обміну ідеями гальмує розвиток людства і суперечить підвалинам буття Інтернету як Простору Свободи. І, нарешті, прозірливий Борис Стругацький, не тільки літератор, а й учений, не випадково доручив розмістити посилання на «канонічні» тексти творів на офіційному сайті фантастів. Формально-юридично спадкоємці письменників мають право закрити вільний доступ до творів братів Стругацьких у Мережі, але фактично це приниження цих творів та боротьба проти свободи ідей.