«Департамент літератури» чи цехове братство?

Повідомлення про Національну спілку письменників України впродовж останніх років з’являлися у ЗМІ зазвичай не в контексті організованих нею літературних проектів, а у зв’язку із сумнівними історіями, пов’язаними з її майном. Так, наприклад, фактично було продано приміщення поліклініки НСПУ, а у дворі Будинку письменників з’явився ресторан... Згідно з дослідженням журналіста Олега Шинкаренка, власне на літературні заходи НСПУ витрачає не більше 10% своїх коштів, значна частина з яких надходить із державного бюджету. Решта ж іде на зарплату працівникам Спілки, податок на землю, фінансову допомогу обласним організаціям тощо. 30 липня пішов із життя письменник Віктор Баранов — останній голова Спілки, який перебував на посаді лише трохи більше як два з половиною роки. Виконувачем обов’язків голови став Олександр Божко. Щоби обрати нового керівника, НСПУ за статутом повинна провести з’їзд, а це — понад 400 делегатів з усіх регіонів України. Як повідомив «Дню» секретар Ради НСПУ Михайло Слабошпицький, сьогодні про свою участь у виборах публічно оголосили четверо кандидатів: голова Київської письменницької організації НСПУ, видавець «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський; секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Сергій Пантюк; директор департаменту видавничої справи і преси Держкомтелерадіо України Олексій Кононенко та письменник Володимир Шовкошитний. Водночас Михайло Слабошпицький не виключає, що до моменту проведення виборів їхня кількість може зрости й сягнути 11. Зрозуміло, що оренда зали для з’їзду і транспортні видатки потребують залучення значних коштів — близько 400 тисяч гривень. Звістка про те, що Спілка збирається витратити таку суму на вибори нового голови, та ще й у час, коли країна перебуває в стані збройного конфлікту, викликала в громадськості обурення і спричинила жваве обговорення. «День» вирішив залучити до нього українських письменників, зокрема членів НСПУ. Ми запитали у них, чи дійсно, на їхню думку, обрання нового голови Спілки — настільки нагальне питання і яким вони бачать майбутнє цієї організації, залишеної Україні у спадок від СРСР...

«МАЙБУТНІ ВИБОРИ ГОЛОВИ НАГАДУЮТЬ МЕНІ «ТАРАКАНЯЧІ ПЕРЕГОНИ»

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, літературознавець, із 2006 року — секретар Ради НСПУ:

— Із самого початку я був категорично проти проведення цього з’їзду. На жаль, на раді Спілки нас таких знайшлося лише четверо. Вважаю, якщо в НСПУ зараз є зайві гроші, потрібно віддати їх на АТО. Жодних збитків ні літературі, ні Спілці, нікому, крім самих претендентів на «папаху», це б не завдало. До наступного планового з’їзду залишається два роки. На зборах ради я пропонував делегувати повноваження виконувачеві обов’язків голови Олександрові Божку й дочекатися 2016 року. Водночас ми, секретарі Спілки, які прийшли разом з Барановим, мали б відійти від справ, а на пленумі ради було б обрано новий секретаріат. Мою пропозицію не підтримали. Сьогодні ці вибори нагадують мені, як сказав якось Андрій Вознесенський, «тараканячі перегони». На жаль, кільком особами просто намарилося очолити Спілку письменників. Очевидно, комусь здається, що голова НСПУ — це «перший письменник України». Вони забувають, що, до речі, Ліна Костенко взагалі залишила Спілку, а Валерій Шевчук чи Юрій Щербак є рядовими її членами. Мене насторожує та бентежить, що всі так дружно ринулися на вибори. Мабуть, у кожного з претендентів сидять або якісь незбагненні кар’єристські синдроми, або ж надія на те, що не весь майновий «пиріг» ще з’їдено і щось залишиться й новому володареві цього крісла. Можливо, деяким керівникам обласних організацій здається, що вибори створять ефект доміно і хтось завдяки цьому стане вищим на щабель в «ієрархії». Вважаю, що НСПУ від цього лише програє. Скоріше за все, розпочнуться тільки ганебні чвари, які знайдуть своє відображення на сторінках газет. Голова однієї з обласних спілок договорився до того, що, мовляв, «Баранов крав і докрався до цвинтаря...» Як друг Баранова і як секретар, який був поруч, хочу засвідчити, що цей чоловік не крав, до «дерибанників» він не належав. На жаль, переважна більшість членів НСПУ не хоче зрозуміти, що вона більше не може бути «департаментом літератури», як за радянських часів. Для прикладу, Спілка письменників Канади — це дві орендовані кімнати. «Радянський письменник» — це взагалі чудова роль: навіть якщо у тебе не було таланту, за умови вірнопідданства влада гарантувала тобі хліб і «до хліба», а також те, що твою писанину буде видано і закуплено до бібліотек. Сама по собі ідея спілки, що об’єднує письменників — чудова, але не за сталінським зразком «літературного колгоспу». Це мало б бути чимось на зразок цехового братства, літературного клубу, спільного даху, під яким колеги могли б зустрічатись і спілкуватись. Від імені Спілки письменники могли б їздити за кордон. Ось і всі її функції. Нинішній «департамент» користі не приносить, і від цієї форми пора відмовлятись. Кажуть, потрібне «виховання молодих письменників», але де у світі їх «виховують»? Якщо ти «інфікований» письменством, ти писатимеш і зрештою станеш письменником. Не вийшло — значить не вистачає таланту, світ — це боротьба. Такі «інкубатори» наплодили дуже багато посередніх авторів.

«СЬОГОДНІ НСПУ ПОВИННА ПЕРЕЙМАТИСЯ ДОПОМОГОЮ ФРОНТУ, А НЕ ВИБОРАМИ»

Юрій ЩЕРБАК, письменник, дипломат, епідеміолог, член НСПУ з 1966 року:

— Вважаю, що сьогодні, в умовах війни не час проводити з’їзд Спілки й витрачати гроші, щоб задовольнити чиєсь дрібне честолюбство — я пропонував перенести його бодай на півроку-рік. Сьогодні виконувачем обов’язків голови НСПУ є прекрасний письменник Олександр Божко. Немає жодної нагальної потреби організовувати боротьбу за крісло, тим паче, що свого часу для ситуації, в якій опинилася країна, ця посада не є аж такою принциповою. Особисто я зараз не планую брати якусь участь у роботі Спілки. Завжди вважав, що існування цієї організації в її радянському форматі — недоцільне. Адже її було створено з участю НКВД і Компартії для контролю за письменниками, і фактично вона виконувала цю функцію аж до розпаду СРСР. Там були «літературні» вельможі, стукачі, кати й жертви. Я пам’ятаю, як вогнем ненависті й заздрості винищували шістдесятників, як Вінграновський мусив каятися перед літературними «пігмеями», не достойними його таланту, як Спілка відмовилась допомогти Дзюбі й віддала його на поталу КДБ, як за потурання цієї організації заарештували Стуса. Ще настане час, коли цю сумну сторінку сучасної історії буде докладно описано. На мою думку, НСПУ має бути передусім професійною спілкою і займатись, зокрема, охороною авторських прав письменників — ситуація в цій сфері вкрай незадовільна. Там повинні працювати фахові менеджери та юристи. Спілка має займатись не розпродажем власного майна, а поліпшенням побуту письменників і захистом їхніх юридичних прав. Творча діяльність взагалі не повинна підпадати під сферу її відповідальності. Перелічувати чиїсь «видатні досягнення» — надто суб’єктивна справа. Нею повинні займатись критики, а не спілчанські бюрократи. Водночас розганяти НСПУ, на мою думку, також не варто, адже українські письменники звикли, що вона дарує їм якийсь прихисток і все ж дає змогу не залишитись наодинці з поліцейським і партійним апаратом. Сьогодні Спілка повинна замислитись передусім над тим, яким чином вона може допомогти фронту, армії та пораненим. У час, коли світ наближається до третьої світової війни, коли наша нація та держава опинилися перед лицем смертельної загрози, письменники зобов’язані об’єднатися й долучитися до серйозних загальнонаціональних акцій. Їхній голос має звучати якомога гучніше. Проводити перевибори голови НСПУ і з’ясовувати, хто з ким і проти кого дружить — для цього зовсім необов’язково.

«СПІЛКА ЖОДНИМ ЧИНОМ НЕ ВПЛИВАЄ НА ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКІВ»

Любко ДЕРЕШ, письменник:

— Я не є членом ані НСПУ, ані альтернативної до неї Асоціації українських письменників і, чесно кажучи, поки що не помітив, щоб ці організації якось себе проявили. Бачу, як активно діють у культурному полі окремі письменники, скажімо, Курков, Жадан, Андрухович, Забужко та інші, але їхня успішність жодним чином не пов’язана з якимись організаціями. Чи потрібна якась формальна структура, яка розподілятиме кошти? В ідеалі — так. Якщо в майбутньому культура в Україні відіграватиме дедалі більшу роль, то коло письменників, які здатні заробити на життя своєю літературною творчістю, розширюватиметься і Спілка письменників буде справді потрібною. Крім того, письменник — теж професія, і, гадаю, це зовсім непогано, якщо твоя трудова книжка десь лежатиме й на старості років ти отримуватимеш якусь пенсію... Водночас я сумніваюся в тому, що люди, які зараз захищають НСПУ, готові до інновацій. У старій же формі надалі Спілка існувати не може — сьогодні на життя абсолютної більшості відомих мені письменників вона жодним чином не впливає. З іншого боку, якщо НСПУ виявиться спроможною реформуватися, стати більш відкритою та медійною, від неї може бути якась користь. Вона потрібна хоча б для того, щоб письменник почувався більш захищеним. Тут важливі передусім цінності, яких дотримується керівництво. Сподіваюсь, новий голова буде здатен змінити робочу філософію НСПУ. Тут потрібна людина з ясним розумом, яка зможе включити Спілку в активне громадське життя. Відсутність комунікації між НСПУ і громадськістю — одна з найбільш нагальних її проблем. Сьогодні ніхто не знає, чим вона займається, чого досягнула і хто до неї входить. Слід ефективно інформувати суспільство про активність цієї організації. Зрозуміло, це можливо лише в тому разі, якщо така активність реально існує, якщо функціонують якісь справді цікаві сучасні проекти. Бажаю спілчанам обрати голову, який матиме сучасний світогляд. Вік тут не має значення — головне, щоб ця людина відчувала дух часу. Якби таке оновлення відбулося й Спілка дійсно почала допомагати письменникам, я б із задоволенням став її членом і намагався б усіляко підтримувати діяльність цієї організації.

«У НИНІШНЬОМУ ВИГЛЯДІ — ЦЕ ЛОКАЛЬНА І МАЛОВПЛИВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ»

Дмитро ЛАЗУТКІН, поет, журналіст, член НСПУ:

— Оскільки з’їзд відбудеться, логічно, що певні кошти доведеться витратити — принаймні на оплату дороги і поселення делегатів. Все ж таки захід повинен відповідати рівню організації, яка має статус національної. Не вважаю, що 400 тисяч — це аж такі вже великі кошти. Головне — аби від цього був якийсь позитивний результат. Зрозуміло, що зараз Спілка потребує змін — сьогодні це значною мірою «мертва» організація. Спілка повинна організовувати літературний процес, а не просто мляво перебувати десь осторонь. В Україні вже неодноразово з’являлися різноманітні альтернативні організації, але де вони зараз? Наприклад, Асоціація українських письменників ледь жевріє й існує фактично лише в межах Львова — на загальноукраїнському рівні жодного резонансу від її роботи ми не бачимо. НСПУ залишається єдиною організацією, яка принаймні реально існує — відбуваються якісь фестивалі, виїзди, свята. Ясна річ, що все це слід омолодити й поставити на зовсім інші рейки. Особисто я є членом НСПУ із 2003 року, відколи здобув перемогу в літературному конкурсі «Гранослов», який вона проводила. Під егідою Спілки вийшла друком моя перша книжка. Більше жодних дивідендів від свого членства я не отримував. В ідеалі НСПУ мала б бути чимось на зразок британських фондів, які підтримують книжку, займаються промоцією літераторів, зокрема за кордоном тощо. У нинішньому вигляді НСПУ — це дуже локальна і маловпливова організація. Хотілося б це змінити, але як? Адже свого часу її було створено для зовсім інших цілей. Разом із Національною телекомпанією України і Національною радіокомпанією України НСПУ відповідала за державний контроль над певною частиною медіа-простору. Всі ці організації дуже складно реформувати. Здебільшого вони займаються освоєнням бюджетних коштів і заробляють на оренді приміщень, які перебувають у їхній власності. Керівник НСПУ повинен дбати про створення комфортних умов для письменницької спільноти, а не про покращення власного життя. На Заході гроші на літературу надаються переважно у формі грантів та цільових інвестицій, які обов’язково повинні створювати певний резонанс і зрештою популяризувати книжку. Спілка письменників поки що не може цим похвалитись, але я не вважаю, що її треба негайно розігнати, адже тоді не залишиться взагалі нічого, а приміщення на Банковій хтось неодмінно використає для комерційних потреб.