Найцінніша обнова

Найбільше, коли вручали ці вишиванки, хотілося заглянути в очі кожному із дітей. З якими емоціями вони приймають ці такі звичні для нас вишиті сорочки, чим вони є для них і чим стануть у майбутньому? На Волині у дні державних свят чи то, наприклад, Дня міста, у день, коли діти ідуть 1 вересня у школу вишиванки можна побачити навіть на кількамісячних дітях.  З цих же майже півсотні дітей, які у Різдвяні дні отримали вишиті сорочки від фонду Ігоря Палиці “Новий Луцьк”, лише одиниці, як виявилося, мали їх раніше. Причому це діти із Донеччини, з родин вимушених переселенців: і в тому краєві, куди прийшла неоголошена війна, були школи, в які на свято вже можна було одягнути традиційну українську сорочку. А ось із двох десятків учнів другої школи міста Кремінна, що за 117 кілометрів від обласного центру, Луганська, жоден такої сорочки і в руках не тримав.

І це ж навіть не Донбас, а Слобожанщина: саме до неї належить містечко Кремінна.   Регіон (знаю по кількох своїх знайомих, які звідси родом) – повністю україномовний, навіть у самій Кремінній, райцентрі, не було і нема російських шкіл, а є лише кілька класів з російською мовою викладання. Щоправда у побуті місцеві мешканці спілкуються переважно суржиком. Вчитель права та історії другої креміннської школи Галина Іванівна Білоус возить групи дітей з Луганщини на Західну Україну вже понад двадцять років. Цього року у Луцьку їх прийняли на прохання голови Луганської облдержадміністрації Геннадія Москаля, як приймали у ці дні дітей із краю, куди прийшла неоголошена війна, і в інших куточках України. На Волині діти з Кремінної – вперше, зате по кілька разів (і саме на Різдво, коли добре знайомитися з традиціями іншого регіону, усвідомлюючи все ж, що Україна –єдина, бо у нас таки багато спільного)  бували на Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині і в Закарпатті. Вишиті сорочки на місцевих зачудовували завжди, але бажання мати таку і собі зріло роками...

Вишиті сорочки фонд “Новий Луцьк” презентував не тільки двадцяти школярам з Кремінної, а й 26 дітям із родин вимушених переселенців з Донецької та Луганської областей, які знайшли прихисток у Луцьку. Акцію “Подаруй дитині вишиванку!” фонд проводить ще з 2011 року. Найперше одягнули у них всіх луцьких сиріт та напівсиріт, отримали такі подарунки й діти з родин, які називають такими, що потрапили у складні життєві обставини. Власне луцька дитина отримує першу вишиваночку ще у... пологовому будинку у подарунковому наборі від фонду “Новий Луцьк”.

У переважній більшості очей тих, кому дарувала волинську вишиванку, заступник голови правління  фонду Ірина Констанкевич бачила таки непідробну радість. Отримавши подарунок, діти з Кремінної тут же писали есемески додому, самі телефонували, ледь закінчився захід. На Волині їм підготували цікаву розважальну програму. Задарували і цукерками, й сувенірами, але вишита сорочка (власна, справжня) – це було щось наче космічне, неймовірне. А були і діти (з родин переселенців), у душах яких наче застиг клубочок болю, і досі не розпрямився... То ж кожного із дітей Ірина Мирославівна не відпускала від себе, вручаючи сорочку, дарувала з посмішкою, з добром, доки таки не з'являлося сонечко в очах дітей, які бачили, на жаль, біди вже більше і за деяких дорослих. І недарма кажуть, що добро притягує добро: вишиті сорочки, які вперше у житті одягнули діти з Луганщини, з Донеччини, вишили у ПрАТ “Едельвіка” (голова правління Юрій Анатолійович Переходько). За сотні вишиванок, подаровані луцьким сиротам, діткам з непростою долею  фонд сплатив великі, як кажуть, гроші, але ніколи не рахувався з цими витратами, вважаючи їх благородними. А “Едельвіка” нині не взяла за свою роботу ні копійки, бо тут також люди з щирими серцями і бажанням творити добро.

Ірина Мирославівна каже, що для неї вишиванка – це найперше оберіг. Це річ не на будень, а святешна. Це те сокровенне, яке гріє душу, яке є відображенням нашого генетичного коду. Вишитих сорочок не має бути багато. Першу їй подарували батьки, які довго її вибирали, іншу – чоловік, який також не брав першу-ліпшу. Бо даруючи вишиванку, людина завжди передає і частинку свого серця, аби носилася вона з радістю, аби підносила у її власника відчуття належності до нації. Саме з такими почуттями підбирали і дарували вишиті сорочки від фонду Ігоря Палиці “Новий Луцьк” і дітям з регіону України, який був, є і має бути Україною.

Наталія МАЛІМОН, “День”, Луцьк