Балет завдовжки в життя

Ось тільки сумний ювілей виходить, оскільки рідне місто Вадима Яковича (Донецьк) лежить на лінії вогню і там щодня гинуть люди... Що буде з Донецьким національним академічним театром опери і балету ім. А.Б. Солов’яненка, який він прославив у всьому світі,а зараз вистави йдуть лише у вихідні, багато солістів, танцівниківі музиканти роз’їхалися світом. У легендарній Писарєвській хореографічній школі навчаютьсяне сотні, а лишень з десяток осіб. Пішов у небуттяі міжнародний фестиваль «Зірки світового балету», засновником якого теж був Писарєв.

Можна зрозуміти біль Вадима Яковича, адже сьогодні на його очах руйнується справа його життя, а театр, якому віддано велику частину життя з флагмана культури перетворюється на прифронтовий клуб і провінційний колектив. Особа зі світовим ім’ям опинилася не при справі. Писарєв, як і тисячі його земляків, через сепаратистів-терористів і російських найманців був змушений виїхати з Донецька. Його листи, звернення і прохання передислокувати колектив «Донбас Опери» з палаючого регіону,нинішньою владою не було почуто. Тому кожен у цій важкій ситуації влаштовувався, як міг.

Сьогодні В. Писарєв «скрізь і ніде». Його запрошують з балетом на гастролі за кордон, але після виступів акторамдоводиться повертатися (нинів Донецькій трупі 15 танцівників і говорити про повноцінні постановки не доводиться, за диригентським пультом — 4-5 аматорів: самовисуванців із оркестру і вокаліст-соліст, провідні актори роз’їхалися, хто куди зміг).

Так, Вадим Якович дає майстер-класи молодим акторам за кордоном, але його серце залишається на Батьківщині. Тут його родина, рідні, друзі, колеги. Можна сказати, що мешкає Писарєв у літаку, оскільки дружинаІнна Дорофєєва і молодша дочка Соня перебралися до Харкова, середня — Саша вчиться тенісу в спортивній школі в Бучі під Києвом, син Андрій виступає в Києві та Москві.

Пара Писарєв-Дорофєєва (у творчості і в родинному житті) — зразкова. Це сподвижники і люблячі серця, батьки трьох дітей. Те, що в столиці Донбасу був чудовий театр, на який рівнялися, спеціально на прем’єри зі всіх кінців нашої країни приїжджали балетомани, а за право вчитися хореографії у майстрів проводилися величезні кастинги—їх заслуга і титанічна праця впродовж трьох десятиріч, але все це, на жаль,уже історія...

Нині Вадим Якович перебуває за кордоном, тому «День» поспілкувався зйого прекрасною половиною — Інною Борисівною.

— У мене зібрано маса відео- та друкованих матеріалів і міг би вийти дуже цікавий творчий вечір, але ниніне лише донеччанам, але й усім українцям, не до ювілеїв, — вважає І. ДОРОФЄЄВА, колишня прима-балерина, педагог. —Наприкінці травня, коли почалося загострення ситуації в місті, язвільнилася з театру. Що буде далі — ніхто не може сказати... Наша родина через війну на Сході живе на декілька міст. Я харків’янка, і через 35 років повернулася до свого рідного міста. Працюю в Харківській опері, а Саша вчиться в балетній школі, в якій колись і я вчилася.

На жаль, «Донбас Опера» вже не та. І це жахливо! 31 рік ми пропрацювали в театрі, підняли публіку. Уявіть собі, зуміли закохати шахтарів у балет і вивели його на світовий рівень (створили Писарєвську школу, проводили престижні фестивалі, на які приїжджали зірки і прославлені колективи з різних країн).

Для Вадима бачити занепад свого витвору і рідного міста— дуже боляче. Йому пропонують попрацювати в різних колективах, але в душі він все одно не може розірвати нитку з «Донбас Оперою» — це його найбільша любов, гордість, а тепер і біль. Ударом стала раптова смерть Василя Рябенького, генерального директора театру і друга нашої родини...

Нам пропонували, доки Донецька земляу вогні, фестиваль «Зірки світового балету» перевести до іншого місця, наприклад, до Харкова або Києва. Потрібно самим шукати спонсорів, а може варто зробити паузу, оскільки гроші зараз більше потрібні для потреб АТО і відновлення інфраструктури зруйнованих сіл і міст на Сході.

— Ви познайомилися,коли вчилися в Київському хореографічному училищі, а в якому балеті дебютували, як партнери?

— Я прийшла до Київського училища до 8-го класу з Харківської балетної школи (її очолює Наталя Ржевська і досі). Вона порекомендувала мені продовжити навчання в столиці, як найбільш здібній учениці. До речі, не всі знають, що вступати до Хореографічного училища поїхала сестра Вадима, але вона не пройшлаза конкурсом, а його прийняли.Чотири роки ми вчилися в одному класі у чудового педагога Варвари Мей з Вадимом разом.Клас був дружний, багато хлопців надавали мені знаки уваги, але я на них не звертала уваги. За розподілом, як найкращих випускників, нас з Писарєвим розподілили до Києва, але за день перед випуском нам оголосили, що оскількими іногородні і не маємо прописки, то потрібно шукати інші варіанти. Я підписалася на Харків, а Вадим — до Донецька. Ми мали роз’їхатися, але Вадим набрався сміливості і на випускному вечорі освідчився, запропонував одружитися і поїхати до Донецька разом. Сказав: «Будемо парою на сцені і в особистому житті». До речі, разом із нами до Донецької опери приїхало 12 танцівниківіз Київського хореографічногоучилища. Я вважаю, що з цієї миті почалося відродження цього театру. Скільки доброго було зроблено. І ось через війну, через 35 років я повернулася на Батьківщину — до Харкова. Залишивши в Донецьку роботу, будинок, колег...

Ми були партерами в багатьох балетах. Після народження нашого первістка — Андрія, я швидко знову набула форми і з 1987 р. стала активно виступати. Вадим їздив на конкурси, завойовував медалі і танцював із нашими провідними балеринами (одна з його перших партнерок — Олена Огурцова). Після декретної відпустки, нашою першою спільною партією стало па-де-де Синього птаха і Принцеси Флорінизі «Сплячої красуні». Потім була «Жізель» і багато-багато інших вистав. До речі, «Жізель» наш найулюбленіший балет і з цією виставою ми пройшли все своє творче життя.

— Ваші діти: Андрій — відомий танцівник, Соня — вчиться хореографії. Вони продовжують балетну династію, а Саша захотіла стати тенісисткою. Це їхній вибір чи ваші підказки?

— Ми не змушували дітей. Я теж перепробувала багато що(фігурне катання, спортивна і художня гімнастика, теніс, бадмінтон) і сама дійшла думки про балет. Андрій теж спочатку займався спортом (карате, футбол). До речі, Вадим — фанат футболу (сам колись грав і подумував бути професійним спортсменом чи танцівником), а зараз захопився тенісом. Саша бачить своє майбутнєз великимтенісом. Соня вчиться хореографії в класі І. Соловйової. Вийде у неї — буде балериною, ні — пошукає щось інше. Адже балет вимагає самовіддачі, жертв, величезної щоденної праці. Балет і родина — дуже непросто!

— Вадим Якович є суворим батьком?

— З Андрієм, як хлопчиком, він був суворим. Син зараз виступає, як запрошений соліст у Національній опері України і як провідний танцівник у Кремлівському балеті (Москва). Хоча, я вважаю, що повністю талант Андрія щене реалізовано. А дівчаток Вадимпросто обожнює! Від Олександри тане і навіть став фанатом тенісу.

«День» вітає Вадима Яковича з ювілеєм. Бажаємо успіхів і реалізації всіх творчих планів, кохання і гармонії в родинному житті, а головне — миру в Україні і щоб слава «Донбас Опери» швидше відродилася.