Політичний портрет Яценюка. Ключові характеристики

Уряд проводить консультації з парламентськими фракціями для якнайшвидшого прийняття пакету законодавчих змін, які дозволять Україні «освоїти» другу програму МВФ.  3 березня ВРУ повинна буде розглянути його на в залі пленарних засідань.

На вимогу МВФ, нібито, пропонуються зміни у податковому, митному, пенсійному законодавстві, які мають збалансувати бюджетні витрати і збільшити доходи. Але це не все...

Учора джерело «Дня» повідомило, що серед вимог МВФ, щодо виділення чергового траншу з’явився ще один «неекономічний пункт», в якому йдеться про «примирення з Росією».  Буцімто позиція української влади у проведенні реформ, як і у війні з Росією не є достатньо переконливою, аби МВФ міг бути впевним у тому, що через декілька років буде кому повертати ці борги, або що це буде не Путін...

Звичайно, ця інформація ще потребує перевірки. Але аргументація переконлива: той, хто демонструє волю, той отримує гроші.

Утім, наразі у пресі переговори з МВФ подаються як «велика перемога» українського уряду. Так само як до цього подавались усі «допомоги» від різних міжнародних фінансових інституцій та іноземних урядів. До речі, опитані «Днем» експерти саме це, на жаль, називають єдиною найпомітнішою «заслугою» прем’єрства Арсенія Яценюка. Нагадаємо, сьогодні виповнюється рівно рік як він сів у крісло прем’єра. Про ці 12 місяців у житті  — прямою мовою експерти «Дня».

КОМЕНТАРІ

Олександр САВЧЕНКО, економіст:

— Основні заслуги Яценюка — він вміє брати гроші в Міжнародних фінансових організаціях і західних урядів.

Помилки — затягування і «заговорювання» проведення економічних реформ. Причини — страх втратити політичний рейтинг.

Можливо, в нього і є бажання змінювати систему. Але немає розуміння того, як її змінювати. Це пов’язано зі страхом втратити політичний рейтинг.

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— Цей рік був для України критичним. І вже те, що він працює прем’єром в цей критичний час викликає повагу до нього. Та я б хотів побачити від нього більш радикальних реформ, більше відкритості, щоб громадяни мали більше інформації в цій складній ситуації.

У сфері мікроекономіки і бюджетній влада була недостатньо рішучою. А нерішучість в реформах — доволі груба помилка.

Віталій ШАБУНІН, голова правління Центру протидії корупції:

— Найбільший і єдиний успіх прем’єра, який — рік в країні з економічною кризою в стані війни і без економічних реформ — втриматися на своїй посаді.

Хтось говорить, що заслуга Яценюка в тому, що він залучив багато грошей. Але нам би їх і так дали, незалежно від того, хто був би прем’єром, хоч «мавпочка з чубом». Адже давали нам їх не через ефективну чи неефективну роботу прем’єра, а через те, що світ просто не міг не дати нам грошей і за героїчні вчинки українських людей, які борються з агресором. Крім того, нам би цих грошей могли дати навіть значно більше і на кращих умовах, якби не було провалу державної влади.

Якби Яценюк зробив помилки в процесі реформування, я аплодував би їм стоячи. Бо на їх основі коригувалися б реформи. Але небажання Яценюка робити помилки, щоб подобатися електорату, це найбільше зло, яке він робить. Тому що відсутність реформ — набагато гірше, ніж помилки під час їх втілення.

Все завжди впирається в політичну волю. Відсутність реформ має лише одну підставу — небажання їх робити. Тому що все інше — і зовнішнє поле, і криза, і війна — стимулюють до реформ. Потрібно дуже сильно не хотіти їх робити,щоб при такому сильному тиску ззовні їх не проводити.

А це все, на мою думку, від того, що сьогоднішня політична еліта є продовженням політичної еліти Януковича, яка виросла з політичних еліт Кучми. І поки що їх все влаштовує. Проблеми, які переживають звичайні українці — з доларом, цінами, зарплатами, їх не торкаються. Навіть більше, все це створює для них умови додаткового заробітку. Легального, напівлегального чи зовсім нелегального. Їм непотрібні реформи.

Практика показує, що Яценюк не зацікавлений в тому, щоб увійти в історію, як людина, яка реформувала Україну.

Конкретний приклад того, яким некомпетентним є Яценюк навіть в своєму популізмі — те, що пів року він анонсував заборону всім державним органам перевіряти бізнес. Усім, окрім фіскальної служби. А та «добивала» бізнес за всі ті органи, яким заборонили «це» робити. Причому, в цей час на півроку заборонили державній фінансовій інспекції перевіряти державні закупівлі, чим дозволили красти всім все, що вони хочуть. Це не була реформа. Тому що бізнес все одно «щемили», ще й до цього всього відкрили корупційну діру.

Здається, що відсутність реформ Яценюка — усвідомлення ним того,що він не може і не вміє їх робити. Але нащо нам прем’єр, який не робить реформи? Країна в такому стані, що не може дозволити собі чекати того, хто зможе їх робити.

Богдан ДАНИЛИШИН, екс-міністр економіки:

— В цих умовах говорити про діяльність Уряду дуже важко. Вважаю, що головною заслугою Арсенія Яценюка є те, що він особисто прийняв на себе весь тягар державного управління в складних умовах і не дав скотися Україні в прірву. Відновлено керованість державою, робота всіх державних інститутів, фінансових структур, робота зі світовими фінансовими установами.

Разом з тим, Уряд не запропонував суспільству зрозумілу Програму реформ і засоби її здійснення. В умовах коаліційності в обох Урядах відсутня професійна урядова команда, що здатна здійснювати реформи.

Професійні кадри — головний недолік обох урядів Яценюка. Надіюсь, що Арсеній Яценюк буде мати можливість, спираючись на національні кадри, здійснити необхідні реформи. Для цього він має знати наступне. Першою складовою реформування має стати адміністративна реформа, здійснення якої і буде виконанням суспільного замовлення на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади й місцевого самоврядування, а відтак і на належне управління державою. Іншою складовою реформування, яка повинна забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування судової системи, що потребує забезпечення доступності правосуддя, удосконалення системи судів, завершення створення повноцінної системи адміністративного судочинства, створення законодавчих гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд справ, формування корпусу професійних суддів, забезпечення неухильного виконання рішень судів та контролю за об’єктивністю цих рішень. Тільки після двох попередніх доцільно здійснювати злом старої економічної моделі господарства і переходити до формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами.

Валерій ПЕКАР, експерт із економічного стратегування, співзасновник Громадянської платформи «Нова країна», бізнесмен:

— Я належу до людей, які були зачаровані прем’єр-міністром навесні минулого року — його правильною риторикою, його рішучістю у проведенні реформ — і повністю розчарувалися вже влітку. Ми маємо бути вдячними першому уряду Яценюка за те, що він втримав країну у важкі часи, але в цілому діяльність Арсенія Петровича протягом року — це тотальний провал.

Основна претензія до Яценюка полягає у відсутності реформ. Багато речей, які можна було зробити ще влітку силами уряду, не очікуючи на новий парламент, так і не були зроблені. Найперші речі — дерегуляція та податкова реформа для запуску економіки, з одного боку, і реформа державної служби та системи органів виконавчої влади, з іншого боку, -повністю провалилися. Можна шукати винних, але є сфери відповідальності окремих міністерств, а є особиста відповідальність диригента урядового оркестру — прем’єра. Основна причина помилок, на мій погляд, полягає у відсутності стратегічного бачення, що призводить до ручного керування день за днем, втрати пріоритетів, розбалансування державної машини. Друга найважливіша причина — зайва політизація, коли політична доцільність, бажання розставити своїх людей, короткострокові вигоди превалюють над інтересами держави в цілому. Політик замість державника у часи великих викликів — це загроза для всієї країни.

ДО ТЕМИ!

Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:

— Сформований після парламентських виборів Кабмін є продовженням післямайданного уряду. Звичайно, відбулася певна його корекція в зв’язку з включенням в нього людей Президента.

У постреволюційних та військових умовах шансів бути успішним в уряду Яценюка було обмаль. Фактично, його призначення — прикриття відступу, взяття на себе відповідальності за закономірне погіршення соціально-економічної ситуації в країні. Друге завдання, що покладено на цей уряд — ініціювання реформ, які б означили шляхи виходу з кризи в країні. Урядом не було запропоновано зрозумілих для громадян та очевидних в своїй успішності реформ. Старі представники Кабміну, які прямо асоціюються з Яценюком — Арсен Аваков, Павло Петренко не проявляють успішності у реформуванні своїх відомств.

А от щодо «взяття на себе відповідальності за економіку», то з цим завданням Арсеній Яценюк справляється непогано, адже це потребує зусиль у сфері політичного піару, ніж адміністративної діяльності. Його класичний стиль поведінки по формулі «кулявлоб» полягає в тому, що він драматизує події, надто багато на себе бере, навіть якщо потім це не виправдовується. Досі ця модель спрацьовувала, що продемонстрували результати «Народного фронту» на парламентських виборах. Але цей ресурс вичерпується, бо недоліки роботи уряду та підозри щодо збереження ним старих корупційних схем з їх передачею наближеним структурам — гріхи, які не буде пробачено громадянами.

Окрім цього, прихід уряду Яценюка і його подальше збереження — результат балансу інтересів, який склався як між олігархічними та адміністративно-економічними групами всередині країни, так і між зовнішніми партнерами. Сам Арсеній Петрович зайняв позицію гаранта цих інтересів.

Є дві різні реальності — розподіл сфер впливу всередині країни, її взаємовідносини зі світовими центрами та Євромайдан з його дискурсом, психологією й ідеями. Мистецтво сучасної української політики — в тому, щоб бути контактером між цими реальностями, і Яценюк, який отримав посаду прем’єра на хвилі Майдану — приклад успішного «контактера». Але, водночас, він зберігає свою позицію за допомогою різних важелів — адміністративних рішень, медійних та іміджевих ресурсів.

Стосунки Президента і прем’єра сьогодні можна назвати партнерськими, які часом порушуються якоюсь зі сторін. Наразі у Глави держави накопичилося багато питань до голови уряду, який дозволяє собі власну гру, риторику, чим намагається отримати політичні бали. Порошенко не може дозволити Яценюку набрати рівнозначну політичну вагу, але його кадровий та інституційний ресурс недостатній, щоб взяти все політичне поле під свій контроль. Це партнерство хоч і вимушене, але об’єктивне, і в найближчий час воно збережеться.

Загальна оцінка уряду Яценюка може бути помірно позитивна, адже він долає багато перепон та труднощів, які стоять перед країною. Але прогноз щодо його успішності та відповідності вимогам Євромайдану — абсолютно негативний. Щоб змінити систему, у Арсенія Петровича немає інструментів, мандату довіри та особистісних рис. Але відбувається політична гра, і він залишається на своїй посаді.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»