«Тату, повернись живим!»

У Тернопільській міській раді представили альбом дитячих малюнків для воїнів АТО «Тато, повернись живим!». У ньому зібрані понад двадцять художніх робіт, хоча намалювали тернопільські діти їх значно більше. Ці малюнки ще раніше передали у зону АТО. В альбомі також є листи і поезії. На обкладинці — усміхнене сонце, навколо якого чотири кольорові відбитки дитячих долоньок і напис: «Повертайтесь живими! Ми вас любимо!». Альбом видали за ініціативи волонтерів ГО «Перспективна громада» в рамках проекту «Маленькі герої Героям Великим». Під час представлення, на яке завітали юні автори і їхні батьки, начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міськради Олександр Смик наголосив: «Мені доводиться часто спілкуватися з воїнами АТО і дитячі малюнки, листи — це найцінніше, що вони бережуть і беруть із собою з окопу в окоп».

Мішель Люботенко приїхала до Тернополя з Луганська і тепер навчається в 2-му класі ЗОШ №25. Розповідає, що намалювала дім, на якому майорить синьо-жовтий прапор, поряд — дерево, зеленіє трава. Неподалік — песик. Угорі світить сонечко. «Я хотіла своїм малюнком передати любов, щоб я повернулася додому і солдати щоб повернулися додому живими», — каже дівчинка. А семирічний Остапчик Мицишин із ЗОШ №11 намалював голубів, які символізують перемогу українських воїнів і мир. Першокласниця Іванка Романюк зобразила гойдалки, квіти, дерева, маму, себе, сестричку, сонечко, хмаринки і солдатів. «Я хотіла показати, що дуже люблю Україну і своїх солдатів», — розповідає Іванка. Інспектор з позашкільної і виховної роботи управління освіти міської ради Тернополя Катерина Хоркава зазначає: «Діти власним баченням проявляють свою підтримку воїнам».

Як розповів «Дню» міський голова Тернополя Сергій Надал, альбом «Тато, повернись живим» надрукований накладом три тисячі примірників. Частина їх залишиться в бібліотеках, школах, інші — відправлять бійцям АТО. У перспективі альбом перевидаватимуть. За словами очільника Тернополя, такий проект є пілотним в Україні. «Думаю, це те, що реально бере за душу. Коли я кілька років тому був у Грузії, то бачив, які малюнки малювали грузинські діти і мене це вразило. Адже вони зображали маму, тата, калюжу крові, а осторонь — дитина стоїть і плаче, або ж малювали російські літаки, що стріляють по будинках. Для мене це було дико. Ніколи не думав, що в нас таке може бути».