«Пацифістська» обгортка

Які тільки ролі відводила Тарасові Шевченку антиукраїнська пропаганда: і «безграмотного хлопа», і «невдячного хама», і «малоросійського інсургента», і «ідеолога гайдамаків-різунів», і «патологічного антисеміта», і «бездарного віршомаза», і «більшовицької предтечі», і «запеклого ворога українського панства», і «прихильника комунізму», і «послідовного атеїста», і «п’яницю-графомана», і «взірця українсько-російської двомовності», і, нарешті, «вурдалака імені Бузини». Днями до цього додалася ще одна роль, запущена в Інтернет таким собі Юрієм Шеляженком, — «нашого пацифіста», противника мобілізації до війська і війни з Росією за незалежність України.

•  Ось, що пише Шеляженко у блозі на «Телекритиці» до річниці від народження Тараса Шевченка: «...Я як пацифіст проти воєн, але вважаю, що професійні військові можуть воювати між собою. Поки не чіпають мирного населення. Така вже в них професія.

Непрофесійна армія — це орда. Орда — це не наша мирна Україна. Ті, хто зараз розпалюють війну та женуть народ на смерть в АТО, є самопроголошеними і явними ворогами нашої мирної України, які перетворюють її за російським зразком на малоросійську орду москалів...

•  Будь-яка держава — це просто велика охоронна фірма. Всі вони починають державницький бізнес з розбійництва. Лідери цього бізнесу стають захисниками мирного населення від собі подібних, а лузери-рекетири продовжують мобілізувати мирне населення на свої бандитські війни. І зрештою їх знищує накручений ними самими натовп. Бо безчестя ніколи не залишається безкарним, а примушувати мирних людей воювати — це крайній ступінь безчестя для військового.

•  Коли в державі замість професійної армії москалі, вони за першої ж нагоди повстають проти свого командування. І це ще квіточки, коли вони зачиняють офіцерів у казармах та йдуть мітингувати із соціальними вимогами до президентського палацу. Може бути й як у перші дні війни Гітлера зі Сталіним: вояки розстрілювали своїх офіцерів, кидали у них гранати... Не кажучи вже про постійні братовбивчі війни, що виникають на грунті невільництва загалом і москальства зокрема, жахи яких так красномовно розписував Шевченко...»

Усі ці тиради щедро присмачені віршами Тараса Шевченка, в яких той описував жахіття москальщини, коли силоміць «голили лоба» селянським дітям і гнали служити у війську. Шеляженко додає, що в Україні на урядовому рівні «було прийнято рішення вдруге (посмертно) застригти у москалі нашого пацифіста Тараса Шевченка. У москалі, бо Шевченко називав москалями насильно мобілізованих солдатів».

•  Коментувати це все надзвичайно складно. Але потрібно. Бо маємо ще один взірець путінської пропаганди, втім, не оригінальний, а «перезнятий» з вельми ефективної свого часу «антивоєнної» пропаганди французьких комуністів 1939 — 1941 років. Тоді вони за командою з Москви активно розкладали французьке військо і тил, підривали здатність країни до опору нацистам, а після окупації половини Франції гітлерівцями ФКП зосередила критику на русі «Вільна Франція» де Голля, називаючи останнього «палієм війни» і «прислужником плутократів». І тільки з осені 1941 року, коли до Парижа дістався московський кур’єр, ФКП стала боротися з Гітлером...

Так от: як і будь-яка путінська і сталінська пропаганда, твердження Юрія Шеляженка побудовані на такій неправді, якої посоромився б і Геббельс. Бо ж Шевченко називав москалями не «насильно мобілізованих солдатів», а вояків армії Російської імперії, безправною колонією якої була Україна. І не тільки «мобілізованих солдатів», а й офіцерів, бо ж у поемі «Катерина», і на однойменній картині як «москаль» фігурує офіцер, а не солдат. Тексти Шеляженка засвідчують, що він ретельно вивчав творчість Шевченка, отже, перед нами свідома фальсифікація тверджень і поглядів останнього.

•  Такою самою фальсифікацією є й підведення під один копил «москалів» усіх мобілізованих солдатів усіх регулярних армій. Знов-таки, це прийом, яким користувалася пропаганда Комінтерну: французькі солдати, перед вами ваші німецькі брати, їх силоміць мобілізувала до війська така сама банда, як й антинародний плутократичний уряд Франції, геть братовбивчу війну! Багато хто дослухався до цих гасел — і незчувся, як Вермахт увійшов у Париж...

•  До речі: як поставилися би ветерани британської, канадської й американської армій часів Другої світової, якби їх прирівняли до нацистських вояків? Чи, скажімо, поляки: мовляв, що Військо Польське, що Вермахт — то «москалі»?

Справді — українці надто мирні та терплячі люди: і на призначення Бузини головним редактором «Сегодня» слабо реагують, і на писання цілої орди «пацифістів» та «противників мобілізації», включно з Шеляженком, не відгукуються... Може, й справді час кінчати «братовбивчу війну»?

•  На сайті «Эха Москвы» Шеляженко пише на цю тему відвертіше, ніж у своїх «пацифістських» писаннях на українських сайтах: «На востоке Украины вновь агрессивно ведут военные действия «проукраинские» и «пророссийские» вооруженные формирования. Массово гибнет мирное население. Это гуманитарная катастрофа, которую необходимо остановить.

«Проукраинская» и «пророссийская» пропаганда обмениваются голословными обвинениями, приписывая преступления против человечности озверевшим комбатантам другой стороны конфликта.

...Никакие крокодиловы слезы милитаристов и разжигателей ненависти между украинским и российским народами не могут скрыть прагматического интереса правящих элит к неофеодальному доминированию на территориях, охваченных конфликтом, даже ценой величайшего кровопролития и тотальной войны.

Любую заинтересованность в продолжении этой войны — хоть частную, хоть корпоративную, хоть даже государственную — трудно охарактеризовать иначе, чем преступный бесчеловечный экстремизм».

•  Іншими словами, для Шеляженка («журналиста из Києва», як він себе позиціонує на «Эхе Москвы») не існує законної української влади (вона може бути дурною, може навіть чинити злочини — але то інша справа), Збройних сил України і Нацгвардії, це лише «проукраїнські» (у лапках) збройні формування. Не визнає він і право громадян України зі зброєю захищати національну територію. Пробі! А як же тоді з добровольчими батальйонами? Сам же Шеляженко — з посиланням на Шевченка! — пише: «Ви скажете, що козаки — не москалі. Правильно. А чому?.. Козаки були професіональною армією. Вони добровільно зробили війну своєю професією... Професіональні військові можуть воювати між собою». Із якого дива не визнавати за ними навіть право бути українськими формуваннями, лише «проукраїнськими»? Очевидно, тому, що вони, мовляв, — «озвірілі комбатанти»...

Інші «політологічні» і «світоглядні» твердження Юрія Шеляженка не стану коментувати — читачі «Дня» є людьми кваліфікованими. Наведу лише дані про цього персонажа з «Вікіпедії». Шеляженко, як написано там, — «Хранитель Віри — засновник і керівник Релігійної громади сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини «Українська Душевна спільнота», який «проповідує у віртуальному Храмі Божественного Одкровення», засновник, видавець та головний редактор газети «Правдошукач», засновник, видавець та головний редактор релігійного журналу «Мораль», засновник, видавець та головний редактор релігійного бюлетеня «Ідеаліст», книговидавець, блогер «Української правди», «Эха Москвы», «ЛігаБізнесІнформ» тощо.

•  Я розумію, що активним блогером бути можна «на громадських засадах», що редагувати різні видання і проповідувати у віртуальному храмі теж можна, як то кажуть, «за безплатно», але друкувати «за спасибі» періодику й книжки навряд чи реально. Чи це все робиться на добродійні пожертви парафіян «Української Душевної спільноти»? І можливість вести блоги на провідних сайтах України Шеляженкові надають ті самі парафіяни? Тоді, як на мене, серед цих парафіян мають фігурувати громадяни Путін — Сурков — Патрушев...