Контрреволюція починається з «ящика»

І знову в фокусі уваги Генеральної прокуратури телеканал «Інтер». Група депутатів від «Народного фронту» звернулася до генпрокурора Віктора Шокіна з проханням розслідувати обставини продажу телеканалу у 2013 й 2015 роках, і генпрокурор негайно відгукнувся. Він заявив під час брифінгу, що планує допитати усіх причетних до продажу «Інтера». Як відомо, у 2013 році Валерій Хорошковський продав контрольний пакет акцій телеканалу, а наприкінці січня 2015 року 29% акцій «Інтеру», якими володів Перший канал російського телебачення — ОРТ, перейшли до рук олігарха Дмитра Фірташа та голови колишньої президентської адміністрації Януковича Сергія Льовочкіна, які, таким чином, консолідували у руках підконтрольних їм компаній 100% акцій.

А разом із цією концентрацією власності «Інтер» розгорнув пропагандистські атаки на уряд, який він називає «тотально корумпованим», та апологетизацію сталінізму шляхом демонстрації «біографічних» російських телесеріалів на кшталт «Сина вождя народів» та «Орлова й Александров», побудованих на відвертій неправді; як зазначає автор «Дня» професор Борис Соколов, «історичних нестиковок там стільки, що можна написати цілий том». І всі ці «нестиковки» цих і таких як ці серіалів, які демонструє «Інтер», служать одній меті — возвеличенню Сталіна, сталінізму й російського імперіалізму.

І що цікаво: з якогось дива саме після демонстрації цих серіалів Нацрада зняла частину санкцій, які перед цим сама ж наклала на «Інтер»...

Поза тим, київська прокуратура (хоча мала би Генеральна) на початку року розпочала розслідування обставин купівлі Валерієм Хорошковським у 2005 році контрольного пакету акцій у Ігоря Плужникова. Справа в тому, що депутат від СДПУ(О) Плужников, який офіційно фігурував як мажоритарний власник телеканалу, несподівано впав у кому, а потім помер якраз під час здійснення операції з купівлі-продажу, причому, на думку низки експертів, його підпис на документі про передачу частини акцій «Інтеру», підроблений.

Отож хто є наразі реальним власником «Інтеру», звідки взяли в 2013 році Фірташ та Льовочкін $2,5 млрд, а в 2015 — $100 млн для купівлі 100% акцій телеканалу і чому цей номінально український канал посідає проросійську й неосталіністську позицію — все це надзвичайно цікаві сюжети для слідчих. З іншого боку, у цьому всьому немає нічого дивного: згадаймо, яку роль грав той же «Інтер» у пропаганді «русского мира» в минуле десятиліття, про зміст його програм під час Революції гідності, про «гібридну війну» і її засоби...

Але гранично скандальна ситуація з «Інтером» — це тільки своєрідна лінза, в якій сфокусовані всі головні проблеми українського телевізійного простору.

У першій половині 1990-х у ньому панувало російське телебачення, але часи в сенсі кремлівської пропаганди тоді були, на щастя, — за президентства Єльцина — відносно «вегетаріанські». На другому місці перебувало державне українське телебачення, на третьому — приватні регіональні канали. Виник іще й телеканал ICTV, співвласником якого була, поряд з українським державним ТБ, американська компанія Story First Communications.

У другій половині 1990-х виникли два загальнонаціональні потужні приватні канали — «Інтер» та «1+1», а також низка інших приватних каналів з меншим покриттям і меншими фінансовими ресурсами. З’явилися й комунальні медіа, як-от телеканал «Київ». Разом із тим розпочалися процеси концентрації мас-медіа в руках новопосталого олігархату. Знаковим у цьому плані став перехід у 2000 році телеканалу ICTV до рук «сім’ї» тодішнього президента Кучми.

Як не парадоксально, остаточна олігархізація телебачення України сталася вже після Помаранчевої революції, за президентства Ющенка. Що ж, Віктор Андрійович не раз повторював, що не має значення походження грошей, головне, щоб вони працювали. Саме тоді завершився і «продаж» політичних партій олігархічному капіталу, тобто дійшла досконалості створена за часів Кучми система: кожен мільярдер і мультимільйонер, щоби брати участь у «розпилюванні» бюджету та приватизаційних процесах, повинен був мати телеканал (або декілька), газету та політичну силу (самостійно або на паях із кимось). Іншими словами, телебачення України остаточно перетворилося на засіб маніпулювання суспільними настроями в інтересах олігархату та його «друзів» із Росії (де купувалися практично всі телесеріали, чимало програм і з якою робився не один спільний проект). Ну, а в силу того, що російське телебачення — навіть канал «Дождь» — є напряму залежним від Кремля і не може не виступати пропагандистом «русского мира», то й наслідки були відповідними. Спершу олігархічне ТБ «прикрило» здійснений Януковичем у 2010 році конституційний переворот, потім воно дезінформувало українців щодо реального стану вітчизняної економіки, і тільки тоді, коли нова владна «сім’я» розпочала підгрібати під себе всі мас-медіа і всю економіку, частина олігархів стала дибки. Тим більше, що почало працювати одразу декілька студій інтернет-телебачення, аудиторією яких стали сотні тисяч опозиційно налаштованих громадян, — треба було якось конкурувати з цими студіями...

У підсумку як завжди маємо те, що маємо: принципових змін у телевізійному просторі України після Революції гідності так і не сталося. Працює той чи інший телеканал на українські національні інтереси чи виступає проти них, залежить передусім від власника-олігарха та — як у випадку з «Інтером» — від «друзів» власника. Власного виробництва телесеріалів практично немає — мовляв, невигідно. Натомість боротьба між олігархічними кланами в повну силу відбивається у телевізійному дзеркалі. Годі й казати, як це відбивається на політико-моральному стані українського суспільства.

Іншими словами, проблема полягає — як і в політиці й економіці — у загальній деолігархізації України, у тому, щоб змусити всіма можливими засобами олігархів або піти геть, або перетворитися на великих бізнесменів західного зразка з одночасним самоусуненням із політичних процесів. Повертаючись же до проблеми «Інтера», зауважу: як на мене, частка російської власності цього каналу мала бути націоналізована ще рік тому, принаймні, одразу після вторгнення російських регулярних військ в Україну у серпні 2014 року. Так само мали бути націоналізовані і «Сбербанк Росії», й інші російські державні активи в Україні. Але на заваді, схоже, стали бізнес-інтереси в Росії певних можновладних осіб (чи треба зайвий раз називати всім відомі прізвища?), які побоялися, що у відповідь Кремль націоналізує їхнє майно в РФ. А відтак чи можна сподіватися на об’єктивне розслідування прокуратурою сюжетів, пов’язаних із «Інтером», та на доведення цих сюжетів до логічної крапки?