На Рівненщині вшанували героїв легендарного Гурбенського бою
Сьогодні в урочищі Гурби, що на Рівненщині, молилися і співали патріотичних пісень. Так вшановували повстанців, які загинули в тутешніх лісах 71 рік тому. Адже традиційно у третій день Великодня відзначають річницю героїчного Гурбенського бою. Він відбувався між воїнами УПА та НКВСівцями. Битва точилася упродовж трьох днів і була гідна спартанської, переконують історики.
Найяскравіші епізоди цього легендарного бою декілька років поспіль відтворювали реконструктори з Рівненщини. Ще торік, на 70-у річницю битви, вони запросили колег із Рівненщини, Хмельниччини, Луцька. В Гурби навіть доправили військову техніку тих часів.
Цьогоріч реконструкції, яка за останні три роки стала традиційною, не буде. Бо любителі історії, які вивчали матеріали про УПА, брали участь у тутешніх розкопках і відтворювали фрагменти того героїчного бою, тепер в АТО. Всі пішли добровольцями. Всі – в одному батальйоні. Дехто навіть зумів зробити військову кар’єру, - із рядового стати командиром. Водночас реконструктори переконані у правильності свого рішення – їхати на схід і захищати свою країну. Але тепер дехто з них каже, що навряд чи знову візьметься за відтворення Гурбенського бою.
«По суті всі організатори дійства зараз в АТО, в одному батальйоні. Лишень роти різні. В реконструкцію я пішов заради моменту дослідження. Я не є професійним істориком, але мені це цікаво. Брав участь у пошуках невідомих захоронень загиблих у роки війни, під час репресій, про чиї долі рідні так і не дізналися. Участь у реконструкціях, у тому числі Гурбенського бою, стала швидше доповненням до цього, Але тепер, після бойових дій у зоні АТО, вже рік будучи резервістом-добровольцем, я навряд чи знову займуся реконструкцією. Пошуком поховань зниклих безвісті – так, а відтворенням історичної битви – ні. Я тримав у руках справжню зброю, тому іграшкової не візьму», - пояснює реконструктор Олег Прокопчук.
Він свого часу служив в армії. І відчув, у якому вона стані. А коли побачив, що відбувається на фронті, то зрозумів – треба йти у добровольці. Олег Прокопчук переконує, для нього мотивацією став патріотизм, бо чого тоді він вартий, якщо у такій ситуації не йти захищати свою країну.
«Під час АТО я не брав участь у справді важких боях. Були танкові атаки, розбиті блокпости, загибель солдатів на очах. Але ніхто не збирався відступати. Можливо, тому, що це майданівці, які стали добровольцями. Тут є і підприємці, які залишили власні фірми і пішли захищати країну. Взагалі зараз відчутна хвиля патріотизму. Бути солдатом і не бути патріотом – соромно, - вважає реконструктор. – Запам’яталася історія, яку сьогодні переповідають. Я не був її свідком, але знаю тих людей. Це трапилося під час однієї з атак. Екіпаж танку, що брав у ній участь, відповідно до команди, повинен був не залишати позицію і прикривати своїх. Хлопці стояли і відстрілювалися. Зрештою їм порозбивали всю оптику, потім заклинило гармату. Дійшло до того, що по танку «садили» з РПГ, закидали «коктейлями Молотова». Але хлопці все одно не залишали позицію – не було наказу. Тим часом атака, в яку пішли наші, виявилася невдалою. Змушені були відступати. А про цей танк просто забули. Згадали про нього товариші-танкісти, які й поїхали забирати. На щастя, екіпаж вижив. Коли він повертався – було видовищно. Танк увесь чорний. Але хлопці не відступили».
Разом із тим Олег Прокопчук переконаний, що річницю битви під Гурбами відзначати необхідно. Бо це яскравий і потужний момент історії. Тоді з боку УПА нараховувалося до п’яти тисяч вояків. Останні патрони вони тримали для себе — щоб не потрапити в полон. Тим часом НКВСівців було від 20 до 35 тисяч. Вони також використовували авіацію та бронепоїзди. Їх мета полягала в тому, щоб витіснити з лісів українських повстанців і розбити їх одним ударом. І все-таки цього зробити не вдалося. А такого спротиву бійці НКВС не бачили ні до, ні після того.
Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
