Подорожі древнім містом

Уже вийшли чотири невеличкі за форматом книжечки з характерним дизайном: «Магдебурзьке серце Києва» і «Під захистом святого Володимира. Університет та його околиці» Ігоря Гирича, «Таємниці дорогожицьких пагорбів» Ірини Марголіної, «Печерне урочище Церковщина» Владислава Дятлова.

Як стверджує І. Гирич, саме Поділ як складова частина території Києва 1497 року отримав від Великого Литовського князя і польського короля Олександра самоврядування за статусом Магдебурзького права. Дослідник робить суттєве уточнення у своїй історичній розвідці, що це право поширювалося лише на київських міщан Подолу, а не на все місто, де правили митрополит та ігумени Софійського і Михайлівського монастирів, у власності яких перебували землі від Видубичів до Кирилівського монастиря включно.

Отже, Магдебурзьке право діяло на частині території Києва понад три століття! Крім суто російського чинника, що вплинув на його скасування, автор вбачає й інші причини. Це насамперед національно-визвольний рух під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, який так само докотився до Подолу, де 1651 року було зруйновано практично всі архітектурні споруди, збудовані впродовж попередніх десятиліть за тогочасними європейськими канонами: католицькі орденські монастирі, кафедральний костел, вірменська церква, єврейські молельні будинки тощо.

В іншій науковій розвідці «Під захистом святого Володимира. Університет та його околиці» автор розповідає про історію будівництва київського університету, прилеглих до нього вулиць — Терещенківської, Пушкінської, Симона Петлюри, «Латинського кварталу», «Української» вулиці тощо. Дослідник старожитностей не оминає жодної будівлі, яка так чи інакше пов’язана з визначними іменами письменників, урядовців, митців, науковців, політиків, усіх тих, хто жив у Києві впродовж століть і залишив по собі помітний слід у національній культурі. Напевно, найбагатшою на персоналії можна вважати вулицю Пушкінську, яка, до речі, від 1869 року мала назву Новоєлизаветинська. Перейменування її відбулося під кінець ХІХ століття, коли у царській імперії святкували 100-річчя від дня народження фундатора російської літератури.

Автор не обмежується лише описом міської топографії і топоніміки, а доповнює їх коротенькими екскурсами в минуле, знайомлячи читача з історією розбудови центральної частини мегаполісу, окрасою якого завжди була і буде одна з найвеличніших споруд міста — Київський національний університет ім. Т. Шевченка, де формувалася в усі часи українська інтелектуальна еліта.

Третім науково-популярним виданням, що вийшло у світ з видавничим логотипом «Твій Київ», стала збірка історичних нарисів «Таємниці дорогожицьких пагорбів» Ірини Марголіної. Цікаво, що авторка дає аргументоване роз’яснення назви місцевості Дорогожичі, на території якої ще у ХІІ столітті був заснований один із найдревніших храмів Києва — Кирилівська церква і монастир.

«Урочище Дорогожичі (у літопису — «Дорогожиче» або «Дорогожичи» — мається на увазі Київський літопис 1169 р.) дістало таку назву не лише тому, що тут сходилися численні дороги до Києва, а й тому, що ці дороги були на «жиче», тобто на болоті, — приходить до такого висновку Ірина Марголіна. — За міжусобиць Дорогожичі відігравали важливу роль в історичній долі стародавнього Києва. Саме звідси нападали на місто численні загарбники, з якими київські князі вели кровопролитні бої. Хто захопив цю місцевість, для того київський Поділ був легкою здобиччю».

Особливо детально у книжці описано, звісно,  Кирилівську церкву, яка й досі несе в собі чимало таємниць і легенд. Дослідниця викладає одну із версій щодо її назви. У церкві-фортеці, а саме такий вона мала вигляд у часи боротьби за Київський престол, молилися на святого Кирила, котрого той же князь Всеволод Ольгович з династії Рюриковичів сприймав виключно як особистого небесного оборонця. Ця аргументація, підтверджена багатьма історичними, літописними, археологічними і мистецькими джерелами, дає право Ірині Марголіній стверджувати, що храм збудовано і розписано під патронатом князя Всеволода Ольговича між 1139 і 1146 рр.

Найбільша цінність цього видання, мабуть, полягає в тому, що завдяки акцентованому авторському тексту можна дуже легко здійснити уявну подорож у минуле. Якщо читачу, скажімо, потрібно опинитися в кінці ХІХ ст., а саме тоді до Києва приїхав із Санкт-Петербурга художник Михайло Врубель, щоб розписати древній храм, для цього потрібно просто прийти до Кирилівської церкви і подумки наблизитися до ликів святих, геніально зображених на стінах храму великим митцем. Глядачеві відкриється невидимий портал у часі і з’явиться можливість відчути сам дух митця, обласканого Владикою Неба і Землі.

Між іншим, цікава деталь: на склепі центральної частини хорів Кирилівської церкви художник створив величну композицію «Зішестя Святого Духа на апостолів», зобразивши себе серед дванадцяти фігур в образі апостола Луки.

«Відомо, що Лука був не лише апостолом і євангелістом, а й іконописцем; у християнській традиції його вважають автором ікони «Богоматір Володимирська». Символічно, що Врубель свідомо подає себе на місці Луки, тобто на місці художника-іконописця», — резюмує Ірина Марголіна.

Закінчимо цей огляд серії «Твій Київ» науково-популярною розвідкою «Печерне урочище Церковщина» Владислава Дятлова. Нагадаємо, Церковщина як урочище розташована на межі Києво-Святошинського району за дванадцять кілометрів від Києво-Печерської лаври і за чотирнадцять кілометрів від центральної вулиці міста — Хрещатика. Визначним архітектурним пам’ятником Церковщини є храм св. Миколая Мирлікійського, фактично відбудованого через сто років з моменту його спорудження. Іншою археологічною цінністю цього урочища є підземні печери — ближні і дальні, що тягнуться на сотні метрів у різні напрямки. Варто згадати і про Гнилецький монастир, збудований орієнтовно у ХІІ—ХІІІ століттях, у верхній частині урочища Церковщина. На жаль, від храму лишився лише фундамент, який предметно досліджував ще 1980 року археолог Віктор Харламов.

Владислав Дятлов висловлює власну концепцію, чи сполучалися у сиву давнину підземні печери урочища Церковщина з подібними печерами Києво-Печерської лаври, які виконували роль надійного прихистку для вірян і звичайних жителів старовинного міста під час татарської навали або міжусобних чвар староруських князів; чи можна було у давнину підземними тунелями потрапити з Києва до Почаєва, Святогірської лаври або Чернігова; чи справді Гнилецький монастир заснували візантійські ченці у роки правління св. князя Володимира тощо.

Нинішнього року видавництво «Либідь» планує поповнити серію «Твій Київ» виданнями: «Привіт із Хрещатика» Аркадія Третьякова, «Лаврські печери» Владислава Дятлова, «Між Бульваром і Кудрявцем» Дмитра Малакова.