Щасливий жереб

У родині Булгакових любили «журфікси» — так називалися музичні вечори, які по непарних суботах проводила мама Варвара Михайлівна. У новій музейній книжці «Будинок Булгакова» (див. «День» № 82-83) автор глави «Меломанія в номері 13», старший науковий співробітник Ірина Сіренко, автор проекту «Журфікси у Булгакових», використовуючи нові документи, наводить їхні описи, які проходили в роки мирні і бунтівні. Навіть 1918-го Булгакови не могли жити без музики і домашніх вистав, свідчення цього — світлина, на якій молодий Михайло з дружиною Тетяною, сестрою Лелею і друзями — родиною Сингаєвських. І ось минуло трохи менш як століття,  відроджені в просторі музею «журфікси» відрахували вже дев’ятий сезон.

Відкрила вечір поетеса Олена Малішевська — друг музею, вона ж автор нового музейного проекту «Вхід з веранди», на який запрошують київських літераторів. До речі, у родині Булгакових добре знали поезію, самі складали вірші, а Варвара Михайлівна навіть поеми писала! Малішевська читала свої вірші — ніжно, безстрашно й весело, наповнюючи простір ритмами чистоти і навдивовижу витонченого сприйняття світу душею спостерігача і мандрівника. І небувалі раніше видіння — портрети й пейзажі населили будинок: олень і пташині зграї, Король-Сонце і білі коні Франції, сонцесяйна Італія і неповторний Коктебель Максиміліана Волошина. Серед багатьох інтелектуальних розваг булгаковської родини були в пошані постановка шарад і буриме. Чом би не відродити і цю стародавню традицію? Як потім написала у «Фейсбуці» О. Малішевська, «Слова мені видали під розписку: Батьківщина, акордеон, натхнення, страх, Мендельсон, квітка, журфікс, гармонія, кохання, дельфін, прихильність, Аmour, Liberte, Героям — слава!». Звичайно, слова називали гості, поетеса їх записала, а потім за сорок хвилин, поки тривав концерт, створила витончену імпровізацію, органічно поєднавши політ фантазії, рух думки і іскринки гумору.

Цікаво, що Олена є родичкою власника будинку Василя Павловича Листовничого, в якого Булгакови орендували другий поверх. Її двоюрідний прадід (кузен дружини Листовничого), Вітольд Йосипович Малішевський був засновником Одеської консерваторії, її першим ректором і професором Варшавської консерваторії.

Музичну програму «журфіксу» виконували відомі українські музиканти: піаністка і клавесиністка Світлана Шабалтіна — професор кафедри старовинної музики Національної музичної академії України, засновниця класу клавесина; акордеоніст Євгенія Черказова — професор, завідувач кафедри баяна і акордеона НМАУ, засновник оркестру акордеоністів Grand Accordeon; віолончелістка Катерина Полянська — доцент кафедри струнно-смичкових інструментів НМАУ. Усі вони ведуть постійну концертну діяльність в Україні і за кордоном, беруть участь у міжнародних фестивалях, виховали цілу плеяду талановитих учнів.

Перша частина Концерту для акордеона і фортепіано сучасного італійського композитора Луїджі Донора, що його він написав спеціально для Євгенії Черказової і Світлани Шабалтіної, подарувала злагодженість і радість гармонії у стародавньому стилі. Голоси віолончелі і акордеона в «Арії» Баха співали легко і пристрасно. Натхненно виконали Є. Полянська і С. Шабалтіна трихвилинну п’єсу Salut d’amour англійського лицаря музики Едварда Елгара, яку він підніс у дар своїй дружині в день весілля. Нагадаємо, в родині Булгакових одним з найкращих дарунків на свято вважався «музичний» — ноти чи квитки в театр.

А ще звучали «Вокаліз» Сергія Рахманінова (віолончель, фортепіано), дві частини Тріо Карла Марія фон Вебера: «Скерцо» і «Скарга пастушки». Ноктюрн для лівої руки Олександра Скрябіна композитор написав через захворювання його правої руки, а магія цього твору величезна: слухаючи вдумливе і трепетне виконання Світлани Шабалтіної і не дивлячись при цьому на клавіатуру, неможливо повірити, що гра ведеться не двома руками.

Фантазію на теми опери Бізе «Кармен» її автор, французький флейтист і композитор Франсуа Борн (1840 — 1920 рр.) написав для флейти і фортепіано. Сольний виступ Євгенії Черказової (в її перекладенні, як і інших творів концерту для акордеона) вразив публіку віртуозністю і красою трактування. Ну а Grand tango Астора П’яццолли у виконанні Полянської і Черказової викликало такий сплеск емоцій у залу, що концерт завершився оваціями і вигуками «браво!».

Подорож у сферу класичних цінностей мала продовження і  у внутрішньому дворику музею, серед квітів і виноградних лоз, де всіх  пригостили полуничним десертом панна-котта. Справді, щасливий жереб випав гостям булгаковського «журфіксу» — не лише слухати поезію і музику, а й поспілкуватися з поетом і музикантами, а ще пройтися експозицією, яка не перестає дивувати.