Скарби із запасників

П’ять днів на Волині тривало комплексне семінар-навчання «Форми і методи діяльності літературних музеїв». Його відвідали працівники найпопулярніших та найвпливовіших у науковому значенні музеїв. Як каже директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, зустріч музейників мала кілька власних родзинок. Таких, що змогли подивувати і, так би мовити, «зубрів» музейної справи. Пролунала відома «Серенада» Шуберта з текстом українською мовою, який написала Олена Пчілка, мама Лесі Українки, серенада, яку ми знаємо за виконанням багатьох співаків світового значення. Доповідь про цей твір зробила Ірина Щукіна, директор музею Лесі Українки у Києві. Цю доповідь після семінару було видано окремою брошурою.

Також волинські музейники представили меморіальні скарби, які тримають тільки у запасниках. Наталія Пушкар, головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого музею, каже, що виставили їх буквально на годину. Це вишита сорочка, яку Леся Українка подарувала Варварі Дмитрук, своїй ровесниці із Колодяжного. Її, вважають, Косачі привезли з Полтавщини, бо часто бували у Гадячі, де жила Лесина бабуся. Сорочка — дівоча, а не дитяча, і Леся, і Варвара мали тоді, коли її дарували, років по 15. Представлено було зошит із записами народних пісень, які зробили Леся та її сестра Ольга у 1890 — 1992 роках, листи Сергія Мержинського до своєї коханої Віри, написані Лесею під його диктовку, та її власні листи до цієї жінки, перші видання Лесиних поезій, а також спогади про Лесю її сестри Ольги, написані останньою на прохання Анатоля Дублянського у сорокових роках минулого століття. Можна було ознайомитися і з листуванням Ольги та Дублянського з цього приводу.

До семінару зробили і факсимільне видання твору Лесі Українки «Лісова пісня», надрукованого 1914 року, а також рецензії відомих лесезнавців про «Лісову пісню». Цікаво, що кілька тижнів тому земля на території Колодяжненського музею віддала скарби, які таїла чи не століття. Коли викопали невелику, сантиметрів тридцять, канавку біля «білого» Лесиного будиночка, виявили речі родини — навісний замок, посріблену чайну ложечку, вірогідно просто загублену, кинджал ковальської роботи, дуже схожий на той, який на родинному знімку 1889 року тримає у руках брат Лесі Микола. А на місці господарського двору Косачів знайшли маленьку підкову, яку ідентифікують як «підкову коника Сагайдака» — таку кличку мав коник Миколи Косача, і він їздив на поні або маленьких за віком конях. 

Наталія Пушкар каже: якщо з добром згадувати людські душі, то вони щедро діляться з нами, тими, хто нині живе на землі, на якій жили і вони.