«Щоб робити зміни, мандат депутата не потрібен»
Вересень для Ужгорода завжди є місяцем підготовки до Дня міста. Уже за кілька тижнів один із найстаріших обласних центрів відзначатиме 1122-гу річницю. Родзинкою фестивалю має стати середньовічний ярмарок у приміщенні жупанату, на який будуть запрошені делегації з міст-побратимів, а також мешканці та гості міста. А вже цими вихідними в Ужгороді стартує XVII Міжнародний фестиваль телерадіопрограм для національних меншин «Мій рідний край». Що хорошого, а що поганого у закарпатців — читайте далі.
Олександр КОВАЛЬ, викладач факультету туризму Ужгородського національного університету:
— Серед позитивного: розпочався новий навчальний рік, сповнений нових можливостей для студентів та викладачів. Скоро осінь, золота осінь, тож можна буде щотижня спостерігати за навколишньою красою, адже природа залишається найкращим архітектором. Відбудуться вибори, на які ми сподіваємось, але якими не зачаровуємося. Кардинальних змін не буде — з огляду на те, який закон та яка система. Але щоб робити зміни, мандат депутата не потрібен, потрібно просто робити, змінювати життя навколо себе, що й роблю останні 15 років.
Ростислава ДЖУМУРАТ, продюсер редакції «Ранок на Тисі»:
— Життя швидкоплиннішим стає з кожним днем. Працюємо зранку до ночі і живемо завтрашнім днем: новими темами, гостями. Хто ж, як не ми, ведучі-журналісти телепрограми «Ранок на Тисі», розкаже про початок нового дня, про найсвіжіші новини у краї, в Україні, познайомить із цікавими гостями. Цього тижня стартує XVII Міжнародний фестиваль телерадіопрограм для національних меншин «Мій рідний край». Зустрічатимемо багато гостей з України: Донецької ОДТРК, Херсонської, Дніпропетровської, Полтавської, Кіровоградської. Також очікуємо на представників із Польщі, Угорщини, Сербії, Румунії, Словаччини. Цього року надіслано понад 70 телепрограм, 42 радіопрограми. Учасники познайомляться із Закарпаттям, переглянуть конкурсні роботи і позаконкурсний документальний фільм «Балажер» авторства Лесі Кордонець, котра працює нині у Швейцарії (у минулому — наша колега-режисер).
Марічка ВОВК, психолог:
— Хорошого багато. Довелося в житті багато чого змінити, зважитися на те, на що раніше не наважувалася, перебороти власний страх щодо багатьох речей. Прикладом була молодь, яка безстрашно йшла з дерев’яними щитами під кулі в центрі столиці 2014-го.
Я здобула фах, про який давно мріяла, — стала психологом. І далі продовжую навчання, щоб бути психотерапевтом. Я можу допомагати нашим громадянам у цей доленосний час для країни.
З поганого хвилює мене продажність генералів в армії, які працюють на ФСБ. Хвилює мене, що тендер на 50 мільйонів гривень на психологічну реабілітацію воїнів виграє санаторій «Укрздравниця». Санаторій — на психологічну реабілітацію! Серце болить від того, що хтось чи не щодня віддає своє життя за нас і наше майбутнє. Що в лікарнях є тисячі поранених, закатованих, понівечених людських життів. Після цього рука не здіймається писати про скрутний економічний стан. Хоч ми повинні зробити все, щоб підняти економіку. Я вірю в мир і процвітання нашої країни. Але до цього має долучитися кожен із нас.
Ольга ПЕТРIНКО, фахівець туристичної галузі, волонтер:
— Зараз будь-яке питання чи прохання, які надходять до тебе, пропускаєш крізь призму війни. Ось питання «що в тебе в житті хорошого, а що поганого?». І одразу згадуєш війну. І погане переплітається з хорошим, бо думаєш про хлопців, які сидять в окопах і виборюють перемогу. І там у них з’являються не просто друзі, а брати. А у тебе з’являється справжня сім’я в особі волонтерів. Що поганого? Однозначно — війна! А ще те, що зараз країна поділена на тих, хто розуміє, що у нас війна, і на тих, кого це ніяк не обходить. Головне — це надія та віра у те, що все ж таки хороших людей більше, і війна обов’язково закінчиться нашою перемогою! І ще: виявляється, що білоруси — справжні наші брати, які нас дуже підтримують. І вони це доводять як на передовій, так і підтримкою на футболі, і це теж дуже тішить.
Денис ДОБРА, голова ГО «Боржавська ініціатива»:
— Із хорошого — маємо підтримку в Міністерстві інфраструктури України та Львівської залізниці в питанні збереження Боржавської вузькоколійки, а з поганого — на місцевому рівні ми нікому з тих, хто у владі, не потрібні... Унікальна залізниця була побудована на Закарпатті ще на початку минулого століття, за цей час вона встигла бути власністю і Угорщини, і Чехословаччини, однак Україні вона чомусь виявилася непотрібною. Її декілька разів намагалися демонтувати, незважаючи на протести людей. До слова, ще 2003 року в Іршаві відбувся II Міжнародний форум «Карпатський трамвай», головною темою якого стала Боржавська вузькоколійна залізниця — її збереження, відновлення та перспективи розвитку. Форум було проведено у форматі науково-практичної конференції на найвищому рівні і з участю гостей із Великобританії, Чехії, Росії, Латвії; представників чотирьох країн Карпатського єврорегіону — Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії, а також представників місцевих органів влади. Щороку приїздить багато туристів, щоб подивитися на неї. Боротьба за долю унікальної вузькоколійки триває й сьогодні.
