«Страшно, коли ворог за 70 метрів»

У роті  товариші називають його «Барсом». Майже ніхто не кличе на ім’я. Так сталося, що життя Валерія Красняна зробило з нього справжнього «рембо». В юності він уперше відчув запах пороху. За Радянського союзу боєць відслужив у десантно-штурмовій бригаді. Після цього — був миротворцем в Єревані, Тбілісі, Баку. Комбат ніколи і не думав, що колись воюватиме проти Росії. Хоч він і служив у радянській армії, але в душі постійно відчував у собі дух патріотизму, націоналізму та «бандерівщини».

«1996-го року вступив у громадську організацію «Тризуб» ім. Степана Бандери. Ще тоді нас готували, що рано чи пізно війна з Росією буде, але я думав, що не доживу до неї. Саме в «Тризубі» я потоваришував із  Дмитром Ярошем. Сам виріс і народився у Чернівцях», — розповідає командир.

Восени минулого року він записався добровольцем у батальйон «Айдар». Там воював у місті Щастя, Весела Гора, Металіст, Савур-Могила. Довелося навіть відчути запах вмитого кров’ю Іловайська. Звідки командир вивозив поранених. Після цього він вирішив покинути «Айдар». «17 липня перевівся в «Правий сектор», адже тут багато моїх побратимів. У жовтні минулого року мене призначили комбатом 2-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК «ПС». Наша рота воювала в найгарячіших точках — Піски, Донецький аеропорт. На останній бойовій точці — на шахті Бутовка — у нас з роти загинуло двоє побратимів».

На шахті, за словами, комбата, бої точилися безперервно. Навіть останні дні штурму аеропорту зараз здаються не такими страшними. «По роті 5—6 разів у день працювали танки і штурмова Псковська десантна дивізія. Нас відділяли лише 72 метри. І ми чули їхні розмови, бачили їх. Бої були дуже близько. Багато хлопців не витримали і після кількох днів просили їх відпустити. П’ятеро покинули позицію і поїхали», — розповідає «Барс». За його словами, в роті залишилися лише сміливці, які можуть у будь-який час прикрити тебе, підставити плече. Каже, що до кожного бійця він ставиться, як до рідного. «Я ще не бачив такого духу побратимства, як у моїй роті. Ми всі, як родина, і тому я зараз хочу, щоб мої хлопці отримали гідне життя, були легалізовані і мали всі пільги», — додає командир.

Відомо, що зараз бійців 2-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУКу вивели з лінії фронту. Однак війна для них не закінчилася. За словами командира, всім воїнам 2-ї  штурмової роти пропонують продовжити захищати країну уже в складі СБУ.  Багато готові прийняти пропозицію лише за умови, що з ними буде їхній командир. «Я переконаний, що змінювати систему потрібно зсередини, — говорить ДУКівець, — тому я сподіваюсь, мої хлопці зможуть це зробити, будучи в будь-якому державному підрозділі СБУ. Я також маю намір з ними повернутися на фронт, однак деякий час ще побуду із дружиною».

Комбат розповідає, що їхня 2-га штурмова рота весь цей час отримувала допомогу виключно від волонтерів. У найгарячіші точки їм довозили їжу, одяг, воду. Крім цього, багато людей збирали кошти пораненим бійцям. Командир висловлює вдячність усім, хто підтримував їхню роту під час боїв на фронті.