«Наш гурт розширюється»

Наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2016-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим вам найбільше запам’ятався 2015-й рік? Які події року, що минає, змінили Україну і світ?

2. Чим 2015 рік для вас особисто був особливим?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначає 20-річчя свого існування. Ви і «День»: ваша історія.

Микола Гриценко, президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День», письменник, журналіст, громадський діяч:

1. Рік тривоги і надії. Рік, коли українці, здається, чи не вперше усвідомили: сподіватися треба лишень на свої сили та розум. Ілюзії в минулому. Або ми ЗДАТНІ, або — ні... Події, які запам’яталися, переважно, по’вязані з поїздками активістів Фонду газети «День» на Схід та Південь України. Після перебування з просвітницькими акціями в м. Ізмаїлі (Одеська область) я для себе його назвав: острів Ізмаїл! Місто вирване з українського контексту! Але в ньому, не дивлячись ні на що, працюють прекрасні дівчата-волонтери, які готують для фронту сухофрукти, овочеві набори... Українці живучі. І чим їм важче, тим вони живучіші й витриваліші!

2. Гадаю, не лишень для мене, 2015-й, запам’ятається спекотно-безводним літом. Наша дача — в Обухівському районі, селі Хлеп’ї. Там є унікальне гірське озеро, яке місцеві амбітно прозвали — Ріца! Воно десятиліттями тримало рівень своїх прохолодних джерельних вод. І ось тільки цього року обміліло більше аніж на метр... Для мене брак вологи, дощу, як — брак свободи! Тому обміління наших ставків, озер, річок сприймаю особливо гостро й болюче. Певне, не випадково одна із моїх поетичних збірок має назву «Повернення дощу»...

3. Героєм продовжую вважати свідомого українського громадянина, який тримає випробовування: війною, розчаруванням, бідністю. Але, зберігає при цьому — віру. Я переконаний — наш народ іще не раз здивує світ! Ми обтрушуємо з себе лінощі, байдужість, заздрість, відчуваючи, що маємо готуватися до нових реалій.

Антигероєм (також колективним), відповідно, вважаю українську псевдоеліту. Вона продемонструвала, що значно поступається простому народу, не є його кращим відображенням, скоріше — навпаки. І це стало очевидно, як через рентген, особливо 2015 року.

4. Мій «День»... Багато років ця газета для мене є майданчиком, куди можу прийти з найважливішими міркуваннями. Так було під час моєї роботи в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, коли саме «День» дав простір для серйозних публікацій на проблемні теми вітчизняного телерадіопростору. В «Дні» виходили рецензії на мої книги, публікувалися інтерв’ю... Мені здається, знаючи вимогливість та авторитет газети, сюди не приходять з другорядними речами...

А ось уже третій рік поспіль маю честь очолювати Благодійний фонд газети «День». Гасло Фонду: розум в маси! Можливо, для когось це видається донкіхотством... Але не для шанувальників «Дня». Наш гурт розширюється. Повірте, він дуже шляхетний, добрий, безкорисливий. І ми не просто віримо в перемогу світла над темрявою, але й посильно наближаємо це розвиДНЕННЯ!