Мінськ-2. Як працює пастка

«У мене немає ніяких сумнівів, що ми маємо ці 300 голосів», - сказав 23 січня Президент Петро Порошенко, маючи на увазі зміни до Конституції щодо децентралізації. Однак додав: «Ми не збираємося ані знімати, ані пересувати голосування. Місце голосування – у календарі, я сподіваюся, наступної сесії, у першому півріччі 2016 р. Я вдячний депутатам, які звернулися до КСУ, щоб уникнути інсинуацій щодо легітимності цього процесу».

Заява Глави держави фактично означає, що насправді 300 голосів немає (про це читайте в нашому матеріалі «Як збираються голоси»), тому і було ініційоване звернення народних депутатів до Конституційного суду з приводу роз’яснення слів в Основному законі – «на наступній черговій сесії Верховної Ради». Саме так влада різними способами намагається розширити собі поле для маневрів. Хоча позитивного виходу з Мінського дипломатичного і конституційного «котла» після його підписання, - апріорі немає. Для Петра Порошенка і делегованого ним в столицю Білорусі екс-президента Леоніда Кучми тут тільки два варіанти – поганий і дуже поганий. 

Саме цим скоріше і викликані нещодавні заяви представника України в Тристоронній контактній групі Кучми: «Я кілька разів пропонував нашому Президенту змінити мене на Леоніда Макаровича. На що Кравчук зазначив: «Ні, я туди не їду. Мені там нема з ким говорити». А мене не питали. Указ підпишуть – і все. Ви думаєте, що я з радістю туди їжджу? Я їду з одним тиском, а повертаюся з іншим».

У відповідь перший Президент України назвав пропозицію Кучми емоційною і додав, що ніколи б не пристав на таку пропозицію. «Чи можна Мінські домовленості подати на ратифікацію в Верховну Раду? Ні, тому що це не є документ, підписаний главами держав або міністрами закордонних справ, або прем’єр-міністрами. Крім того, вже більше року жоден пункт Мінських угод не виконується, жодне питання, яке є принциповим, стратегічно важливим для України, а саме територіальна цілісність, кордони, розповсюдження українського суверенітету на всю територію України. Обмін полоненими, розмінування, відведення важкого озброєння – це питання, які там піднімаються і обговорюються, але не вирішуються. Тому я поставився до пропозиції Кучми з сарказмом. Я сказав, що не маю ніяких прав, мені нема з ким говорити. Він (Кучма. – Ред.) каже, що указ буде виданий і ви будете їхати. Проте указ Президента розповсюджується тільки на посадових осіб, а я не посадова особа. І Леонід Данилович не посадова особа», – зазначив Леонід Кравчук.

«Дискусія президентів Кравчука і Кучми говорить про серйозні проблеми за переговорним столом у Мінську, - коментує «Дню» політолог Михайло Басараб. - Пропозиція Кучми делегувати Кравчука – це навіть не сарказм, а знервованість. Тут не так важлива реакція Кравчука, як заява Кучми. Вона свідчить, що у Мінську нічого хорошого для України не намічається. Той сценарій, до реалізації якого ми підходимо, є згубним для України. Кучма не хоче ставити свій підпис під ним. Швидше за все, Путіну поки вдається «повісити» окупований Донбас Україні на своїх умовах. Західні посередники також «за», щоб все це якнайшвидше вирішити. Це означає, що у нашу спільну квартиру на наше утримання підселяють п'яного дебошира. Через вікно своєї кімнати він постійно буде впускати до нашого спільного помешкання своїх поплічників, які будуть умисно шкодити. Нам комфортно буде жити у такому помешканні?! Відповідь очевидна. Кучма не хоче вляпатися в історію, підписавши дуже небезпечний для держави документ. Найбільша проблема наших політиків у тому, що їм бракує духу сказати, що станом на 2016 рік Україна не здатна відновити контроль над Донбасом у прийнятному для себе форматі. Ми на невизначений час зупиняємо перемовини щодо повернення окупованих територій, дбаємо про лінію розмежування, зміцнюємо оборонний сектор і проводимо реформи. До повернення Донбасу і Криму повернемося тоді, коли світ поставить агресора на місце або Україна матиме достатньо потуги, щоб самотужки відновити суверенітет на цих територіях».

«Проблема Мінських домовленостей породжена не тільки Кучмою, а й Порошенком, - зазначив на нещодавньому круглому столі в «Дні» народний депутат України V—VII скликань, голова координаційної ради всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко (day.kiev.ua/uk/article/tema-dnya-podrobyci/yak-unyknuty-gibrydnoyi-kapitulyaciyi). - Цього разу Кучма виступає ширмою на вигідних для себе умовах – можливо, непереслідування у «справі Гонгадзе – Подольського». Сутність Мінських домовленостей – у поверненні України до орбіти Кремля, а фактично – до «лап» Путіна. І стримає Порошенка від реалізації цих домовленостей лише реакція українського суспільства. Тому дуже важливо, щоб ЗМІ пояснювали, в чому сутність цих домовленостей і чим загрожує для України їх реалізація. Не можна погоджуватися ні з «децентралізацією», а насправді – узурпацією влади, ні з умовами, пов’язаними зі зміною порядку місцевого самоврядування на Донбасі, а насправді – конституційним закріпленням контролю Кремля над політичними процесами в Україні».

Паралельно з подіями навколо Мінських домовленостей стало відомо про ще одну важливу новину. Зять підписанта угоди від України – український бізнесмен Віктор Пінчук домовився про врегулювання ділової суперечки з Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим, не розглядаючи її у Високому суді Лондона, повідомило BBC-Україна. Слухання справи по суті за позовом Пінчука проти його колишніх бізнес-партнерів Боголюбова і Коломойського мали початися 25 січня. Однак стало відомо, що позивач і відповідачі порозумілися і владнали суперечку. Подробиці домовленості наразі невідомі.

Пінчук звинувачував Коломойського та Боголюбова в порушенні контракту під час приватизації Криворізького залізорудного комбінату. Він вимагав від них відшкодування 2 млрд. доларів збитків та 90 млн. доларів його первинних інвестицій у підприємство. На попередніх слуханнях у грудні минулого року суд відмовився включити до справи свідчення українського адвоката Сергія Карпенка про погрози на його адресу з боку оточення Ігоря Коломойського. Суддя Мейлс відмовився підключити ті свідчення до справи як такі, що здатні упередити суддю на самому процесі проти пана Коломойського.

Не дивлячись на те, що подробиці домовленостей не оголошуються, сам факт, насамперед, говорить про те, що позивач хотів уникнути відкритого судового розгляду. Нагадаємо, що саме Пінчук був ініціатором позову і публічно заявляв – ні за яких обставин не відкликатиме свій позов. Але, як бачимо, в підсумку пішов на таємну мирову угоду, стрімке укладання якої відбулося буквально за кілька днів до дати початку судового процесу. Які можуть бути причини такого кроку?  

Перше. Можна припустити, що це пов'язано з несприятливими для Віктора Пінчука обставинами, які стали публічними останнім часом. Так видання Reuters з посиланням на Fox News 11 січня повідомило, що Федеральне бюро розслідувань перевіряє використання приватної електронної пошти Гілларі Клінтон на посаді держсекретаря США на предмет порушення антикорупційного законодавства. «Агенти ФБР розслідують можливий зв’язок між Фундацією Клінтонів, контрактами, укладеними з Держдепартаментом, і чи виконувались при цьому необхідні норми», - цитує Fox News анонімного високопосадовця. Слідчі підозрюють, що деякі благодійники Фонду Клінтонів могли отримувати вигоду за рахунок знайомств і зв'язків у Державному департаменті. У травні 2015 року низка американських ЗМІ оприлюднили інформацію про можливу корупцію у Фонді Клінтонів із українським корінням. Так, за даними видань The Wall Street Journal та Newsweek, український бізнесмен Віктор Пінчук заплатив Клінтонам 8,6 мільйонів доларів. За інформацією американських журналістів, компанія Пінчука у 2011-2012 роках співпрацювала з Іраном, попри санкції Заходу, утім не потрапила у список міжнародних санкцій. Це пов’язують з тим, що Держдеп тоді очолювала Гілларі Клінтон. 

Друге. В останні дні англійське правосуддя зробило гучні заяви про високу ймовірність причетності президента Росії Володимира Путіна і колишнього керівника ФСБ Миколи Патрушева до організації жорстокого вбивства в Лондоні Олександра Литвиненка. Не виключено, що Віктор Пінчук вирішив не оприлюднювати в суді зв'язки «сім'ї Кучми-Пінчука» з російським керівництвом. Особливо після публічної демонстрації особливих відносин до російського керівництва і його посланців, які всі побачили в Єкатеринбурзі на пропагандистському форумі «Бережіть Росію!» і в ході скандального візиту Бориса Гризлова до Києва.

Третє. Все це відбувалося на тлі процесу у «справі Гонгадзе – Подільського», на якому українська судова система зробила все, аби не запросити на засідання Леоніда Кучму навіть в якості свідка. Майбутній судовий процес напевно привернув би до цих подій підвищений інтерес міжнародного співтовариства.