Захист правильних почуттів

У міру того як продукти на полицях російських магазинів стають дедалі дорожчими, а їхній асортимент повільно, але впевнено наближається до елегантної формули радянського гастронома sharompokati, влада все більше піклується про почуття підвідомчої популяції.

Одним з проявів такої турботи стала цілковита відсутність у федеральному ефірі теми «московської головорізки», що стала предметом бурхливого обговорення в соціальних мережах. Йдеться про жінку, яка, приїхавши до Москви з Середньої Азії, влаштувалася нянею до чотирирічної дівчинки і одного дня, діждавшись коли батьки пішли з дому, відрізала своїй вихованці голову, після чого підпалила квартиру й пішла гуляти до найближчого метро, розмахуючи відрізаною дитячою головою й вигукуючи «аллах акбар».

Мовчання федеральних телеканалів було схвалене Кремлем в особі путінського прес-секретаря Дмитра Пєскова, який спочатку сказав, що вважає правильним не показувати «всяких божевільних», а потім уточнив свою позицію, додавши, що йдеться про необхідність захистити росіян від демонстрації «таких жахливих речей».

Позиція «не показувати жахливе» й «вберігати росіян від всякого» одразу отримала авторитетне підкріплення від гуру російської журналістики Володимира Познера, якого в медіа-тусовці ласкаво називають «наш ВВП». «Показувати для чого? Який сенс? Навіщо? Яка ідея?» — ставить риторичні запитання журналістський метр у своєму блозі на «Эхо Москвы». І потім м’яко, але рішуче виголошує вирок: «Кожен сам вирішує, важливо це чи ні. Я особисто не показав би».

Володимир Познер пише: «Немає жодних правил і законів із цього приводу ні у нас, ні у світі». Метр, звісно, лукавить. Закону, тобто юридичної норми, що вимагає неодмінно показати ту чи іншу подію, звісно, немає й бути не може. Але є норми професії, відповідно до яких будь-яку резонансну подію журналіст має представити своїй аудиторії. Про те, як саме її представити, говорять уже інші норми професії.

Питання, для чого інформувати людей про те, нехай неприємне й навіть жахливе, що відбувається поряд з ними, в місті, в якому вони живуть, може поставити вузьколобий чиновник або моралізуючий обиватель, але ніяк не журналіст. Отже, Володимир Познер, звісно, розуміє, «навіщо це показувати», й просто займається своєю звичною справою, виправданням начальства. Тим паче що російське телебачення всі 365 днів у році показує виключно жахливі речі в діапазоні від відрізаних ісламськими терористами голів, причому показують не результат, а сам процес, до безумних політичних ток-шоу, в яких люди, які іменуються «експертами» й «політиками», демонструють такий рівень безумства й злісної агресії, порівняно з яким «московська головорізка» виглядає сущим янголом.

Якщо метр Познер і прес-секретар Пєсков стали на захист федеральних телеканалів, то член Громадської палати РФ Юлія Зімова обурена їхньою розгнузданою поведінкою. Як повідомляють «Известия» в публікації від 2.03.2016, Юлія Зімова звернулася до Роскомнагляду з пропозицією посилити вимоги до ЗМІ, що унеможливлюють масове поширення сцен, які травмують психіку. Громадського палатника Юлію Зімову обурило, що «ЗМІ миттєво підхопили історію з нянею, яка вбила свою вихованку й відрізала їй голову».

«Деякі федеральні телеканали», — гнівається громадський палатник Зімова, — «протягом усього дня показували відео, на якому жінка розгулювала вулицею з відрізаною головою дитини в руках». Тут у дужках слід зазначити, що палатник Зімова плутає, оскільки нічого подібного ніякі федеральні канали не показували. Мабуть, Зімова викачала собі це відео з інтернету, а потім навіщось дивилася його цілий день.

І ось яких вона дійшла висновків, якими вирішила негайно поділитися з Роскомнаглядом. «Перебування дітей в атмосфері телевізійного насильства вчить їх сприймати агресію як нормальний спосіб життя». Тобто головне, як завжди, турбота про дітей. Причому Зімовій уже недостатньо захистити телеглядачів від надмірного натуралізму, їй важливо, щоб подібні факти взагалі зникли з новин, щоб люди взагалі не знали, що довкола них і поряд з ними відбувається.

«Такої обмежувальної міри, як ретушування, недостатньо», — скаржиться Зімова, — «оскільки вона не усуває можливості домислити представлені до огляду сцени». Це, напевно, найдивніший фрагмент від палатника Зімової, в якому вона вступає в пряму конкуренцію з пушкінським Дон Гуаном. Пам’ятаєте фрагмент, де цей розпусник говорить, що він під чорним покривалом ледве розпізнав вузеньку п’яту Дони Анни? А Лепорелло йому відповідає, мовляв, «досить з вас, у вас уява вмить домалює решту».

Тут із суспільною палаточницею Зімовою, можливо, зіграла поганий жарт її кар’єрна біографія. Оскільки своє сходження на вершини російського істеблішменту ця гідна пані починала з наметів табору «Селігер», де вона кілька сезонів провела як комісар прокремлівського руху «НАШІ», а там, судячи з їхньої діяльності, уява розвивається до неймовірних розмірів, абсолютно невластивих звичайним громадянам.

У путінській Росії на наших очах формується абсолютно цілісна й несуперечлива державна політика щодо почуттів. Почуття вже розділені на правильні, що підлягають заохоченню й державному захисту, й неправильні, за які можна й до в’язниці потрапити.

До неправильних зараховані почуття власної гідності, почуття справедливості, почуття пошани до чужої власності. Ці й деякі інші почуття у путінській Росії краще не показувати на людях. Наприклад, за проявлену пошану до чужої власності, виражену у вимозі повернути вкрадений Крим законному власникові, в сьогоднішній Росії можна сісти на п’ять років за статтею 280.1 КК РФ.

Зовсім інше ставлення до почуття любові до начальства, яке зазвичай виступає під псевдонімом патріотичного почуття. Під надійним державним захистом перебувають і релігійні почуття. Зараз судять ставропольця Віктора Краснова, який посперечався в соціальних мережах з приводу існування бога. Його боголюбиві опоненти спочатку намагалися залякати фізичною розправою, а коли це не допомогло, повідомили в поліцію. Атеїста судять за два вислови: «бога немає» й «Біблія — це «збірка єврейських казок».

Проведена судом експертиза (експерт Габріелян) дійшла дивних висновків. З’ясувалося, що звинувачений атеїст Краснов не сказав нічого, що містило б ознаки приниження людської гідності (образи) людини за ознакою її релігійної приналежності, але, виявляється, атеїст Краснов «принизив релігійні догми й канони» і тим самим принизив (образив) релігійні почуття.

Ідіотизм закону про образу почуттів був очевидний ще на стадії прийняття цього юридичного дива. З образою людини все зрозуміло: це висловлювання, що порочить її, упаковане в непристойну форму. Тут є ознаки, що перевіряються об’єктивно. Почуття — це внутрішнє переживання суб’єктивного ставлення людини до чого-небудь. Оскільки почуття, по-перше, всередині, а по-друге, суб’єктивні, то застосувати до них загальну міру закону в принципі неможливо. Візьмемо, наприклад, таких сприйнятливих громадян, як ті ж пушкінський Дон Гуан, здатний запалати від «вузенької п’яти», або суспільний палатник Зімова, чия неймовірна уява здатна «домислити» все що завгодно на основі будь-якої нісенітниці. Їй «Чорний квадрат» Малевича покажи, а вже вона «домислить» усередині цієї підозрілої фігури хоч терориста, хоч маніяка-педофіла. До речі, цього Малевича з його кубиком скоро, мабуть, заборонять. Мало на що нам натякають цією дивною геометрією.

Щодо релігійних почуттів теж багато незрозумілого. Ось є такий російський народ, алтайці. І є у них релігія, що зветься бурханізм. Серед заповідей цієї релігії є такі: «Убийте всіх кішок і ніколи більше не пускайте їх до своїх юрт». Або ще така вимога: «Дружби з росіянами не водіть; дивитимемося на росіянах як на ворогів; скоро настане їм кінець, земля розверзнеться, й вони всі проваляться під землю». Вважаю, що при всій пошані до релігійних почуттів багато хто обурено запитає: «А кішок за що?»