«Победобесие» по-українськи

Деякі російські оглядачі, які критично ставляться до того, як у РФ відзначають 9 Травня, назвали все те, що відбувається дуже точним словом «победобесие». Дійсно, коли георгіївські стрічки ліплять на кожному сортирі, коли їх зав’язують на ошийниках домашніх улюбленців, коли з’являються пантофлі з георгіївськими стрічками — як це ще назвати?

Головна відмінність святкувань в Україні в тому, що у нас певні політичні сили завжди прагнуть надати 9 Травня виразний антидержавний, антиукраїнський присмак, використовуючи ветеранів війни як гарматне м’ясо комуно-імперської пропаганди. До речі, про ветеранів. Після 9 травня 1945 року минув 71 рік. Якщо учасникові війни 1945 р. було 16 років (а молодших навіть сталінський режим, як правило, не призивав в діючу армію), то сьогодні наймолодшому ветеранові має бути 87-ми років. Враховуючи, що середня тривалість життя для чоловіків становить в Україні 62 роки, то до 87 у нас доживають одиниці. Отже, і реальних ветеранів ВВВ у нас — обмаль, а решта — самозванці всіх мастей. Культ ветеранів виник за часів Брежнєва (Сталін з ними не церемонився і жодного пієтету не демонстрував), на користь передусім пропаганди й зміцнення комуністичного режиму. Між іншим, у незалежній Україні відмову від декомунізації пояснювали небажанням «ображати ветеранів». І цього разу п’ята колона в Україні спробувала перейти в контрнаступ. Варто сказати, що відмінність між 9 травня і 8 травня є вельми істотною в ідеологічному відношенні. 7 травня 1945 року в місті Реймс (Франція) була підписана капітуляція Німеччини. Тому наступний день — 8 травня, визнали днем закінчення Другої світової війни в Європі. Сталін  переніс цю дату на 9 травня, щоб протиставити СРСР західним союзникам. На ТРК «Чорноморська» було сказано, що десь у надрах Верховної Ради лежить законопроект про оголошення 9 травня робочим днем і перенесення урочистостей на 8-ме, синхронно з усім демократичним людством.

«ВИЛІЗЛИ» АНТИУКРАЇНСЬКІ ЛЮДИ

Це свято «перемоги (9 травня) Колими над Бухенвальдом» завжди, хочемо ми цього чи не хочемо, об’єктивно працює на реабілітацію тоталітарного режиму. А той же Опозиційний блок і йому подібні структури постійно підігрівають ці настрої, оскільки паразитують на совєтчині (будучи кондовими буржуями, яких радянська влада незмінно закликала давити).

Звісно, 9 травня у нас вилізли антиукраїнські люди з «колорадськими» (власовськими) стрічками. Георгіївська стрічка була офіційним символом Російської визвольної армії (РВА) генерала Власова. Цікаво, що навіть у Білорусі й Казахстані влада не рекомендувала використовувати ці символи.

У Москві доктор історичних наук Ігор Чубайс опублікував статтю про генерала Власова, вельми співчутливу, де він навіть стверджує, що Власов був учасником змови проти Гітлера. Доказів, зрозуміло, жодних. Більше того, Чубайс стверджував, що виконавець замаху на фюрера полковник фон Штауфенберг, нібито під тортурами і потрапивши потім на шибеницю, Власова не видав. Докторові історії не завадило б знати загальновідомі історичні факти: Штауфенберг був розстріляний у штабі резервної армії в Берліні за наказом її командувача генерала Фромма, який таким чином рятував свою шкуру, але не врятував. Штауфенберга стратили без допиту.

З георгіївською стрічкою сталося те саме, що й з безневинною індійською свастикою після того, як вона побувала в руках нацистів.

Багато що з того, що побувало в руках московських пропагандистів, викликатиме відразу у мільйонів людей.

Ну, а «хитра політика» нинішньої влади, сидіння на двох стільцях (і 9-го, і 8-го), стратегія «крок вперед, два кроки назад», ще раз продемонструвала свою безперспективність. Сьогодні, в умовах війни, влада має чітко визначиться, з ким вона і проти кого. Але це вкрай складно зробити, виводячи свої доходи в офшори, підтримуючи бізнес з країною-агресором (з’явилися дані, що представники нашої влади ведуть спільні справи з російським «Газпромом»), сприяючи корупції.

На телеканалі «112 Україна» Анатолій Гриценко говорив про проблему нового Генерального прокурора.

Юрій Луценко за визначенням не може бути незалежним прокурором, оскільки повністю залежний від П.О. Порошенка, а тепер уже від колишніх членів Партії регіонів, голосами яких у ВР нині не гидуватимуть люди, які стояли на сцені Майдану. Для повного морально-політичного розкладання цієї публіки знадобилося менше двох років. Спроби ж пристосувати  законодавство до окремих осіб, дати право обіймати посаду генпрокурора особі без юридичної освіти, свідчать про повну зневагу нинішньої влади до духу і букви Закону. «Закон суворий, але це закон», — казали стародавні римляни. Судячи з усього, правляча верхівка України ніколи не зможе усвідомити значення цього положення для стійкості держави. Починаючи з Кучми, вона здійснила стрімку еволюцію до повної зневаги правовими нормами. Якщо це так, а це так, то чим займатиметься пан Луценко? Він стане вірним слугою Закону чи слугою «государя», переслідуючи не ворогів держави, а особистих противників і  критиків Президента?

СПЕКУЛЮВАЛИ НА «СВОБОДІ СЛОВА»

Тут у нас виник ще один вельми показовий медіа-скандал. Сайт «Миротворець» дав список журналістів України (і не лише України), які співпрацювали з міністерством інформації так званої ДНР у формі отримання у нього акредитації. Що це означає? Той, хто отримує акредитацію, вступає в юридичні відносини з тим, хто її йому дає, і таким чином визнає, легітимізує цю сторону. «ДНР», у якої беруть акредитацію, вже начебто і не терористичне псевдоутворення, а щось на кшталт нормальної держави. І ось після публікації списку почалися нестямний істеричний рев і виття наших «вільних» (від совісті і громадянського обов’язку, від патріотизму й елементарної відповідальності за долю країни) журналістів. Як завжди, спекулювали на свободі слова» і «професійних обов’язках» журналіста». А от цікаво, як би поставилися в Ізраїлі до свого журналіста, який отримав акредитацію в організаціях «ХАМАС» і «Хізболла»? І хоча в цій країні свобода слова зашкалює (без найменшої іронії!), але щось там таких журналістів не спостерігається. На жаль, у нашому журналістському співтоваристві вистачає людей безсовісних, цинічних і підкупних («джинса»), глибоко байдужих до того, що буде з Україною. Ці свої «чудові якості» вони ховають за нескінченними криками про «свободу слова». На жаль, сьогодні ми переживаємо наслідки юридичного нігілізму правлячої верхівки України, що нехтувала законом. Турчинов і Порошенко були зобов’язані (згідно із законом!) оголосити в країні воєнний стан, що передбачає і цензуру, і припинення того, що Антон Геращенко справедливо назвав антидержавною пропагандою (під виглядом журналістики). Інша річ, що Геращенко, на якого налетіли «вільні» журналісти, здрейфив і почав давати задній хід замість того, щоб сміливо й послідовно відстоювати свою позицію. І чого ж ці любителі «ДНР» у середовищі українських журналістів так сполохалися, якщо вони в усьому мають рацію? На жаль, головний життєвий і професійний принцип таких журналістів — тотальна безпринципність. Вони завжди над сутичкою між добром і злом, хоча більше підіграють злу. Адже їм байдуже, що переможе. І свою байдужість вони нав’язують мільйонам людей, громадянам воюючої країни, що для України згубно. І якщо нас окупують (не дай боже, врятуй і збережи!), ці «об’єктивні» журналісти дружним табуном побіжать за акредитацією до окупантів. Їхній «ДНРівський» досвід їм дуже згодиться.

P.S. А щодо «перемоги» Порошенка з обранням юридично недипломованого Луценка Генпрокурором, то це ілюстрація головного принципу нашої «правової» системи: якщо не можна, але дуже хочеться — то можна...