Читаємо біля зеленої лампи

— Мамо, дивись, я цю книжку читав!

— О, це моя улюблена!

— Я бачила цю книжку в подруги!

— Доню, почитай оцю книжечку, я про неї чула.

Такі розмови можна було почути біля стенду Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова у Місті Музеїв на Другому інтерактивному освітньому фестивалі «Арсенал ідей».

Переступити поріг Музею Булгакова — потрапити до атмосфери родини, без якої неможлива цілісна творча особистість. Сестра Михайла Надія писала у своєму щоденнику: «Ковтаю по книзі на день», «Як гарно вдома сидіти й займатися, чим подобається, читати, писати, перечитувати хороші книги». Читала вона багато й із захопленням, як і всі діти Булгакови, а було їх в родині семеро — чотири сестри й три брати. Відроджуючи традиції родини та Дому, три роки тому ми започаткували проект «Булгаковські збіговиська».

На зустрічі з українськими письменниками, що пишуть для дітей та підлітків, приходять діти з батьками, бабусями та дідусями. Гість розповідає, читає свої твори, діти та дорослі отримують відповіді на запитання й автографи. Багато сміємося й обговорюємо дуже серйозні теми — саме таким було спілкування в родині Булгакових сто років тому. У нас уже побували Григорій Фалькович, Леся Воронина, Зірка Мензатюк, Сашко Дерманський, Сергій Оксеник, Катерина Штанко, Дзвінка Матіяш, Іван Андрусяк, Михайло Кальницький, Олесь Ільченко, Галина Ткачук, Віталій Кириченко. Поличка дитячих книжок з автографами цих авторів — гордість музейної бібліотеки.

Тому для участі в Арсеналі ідей ми вигадали «Читання біля зеленої лампи». Розклали на столі всі наші книжки, увімкнули зелену лампу, а поруч сидів чорний котик Бегемотик з мішечком таємничого шоколаду («Найкращі у світі шафи з книгами, що пахнуть таємничим старовинним шоколадом» 

М. Булгаков). Атмосфера була романтичною, цікавою, веселою, навіть трошки дачною, прикрашеною букетом ромашок і волошок. І текстом: «Здається дивним, але були на планеті Земля часи, коли люди читали тільки паперові книжки. Чому? Ви не повірите — електронних книжок колись взагалі не існувало! Чесно-чесно! Бувало навіть таке: діти та дорослі збирались разом і читали вголос — один читав, а інші слухали. Навіщо? Уявіть собі — вечір, на дворі зима, мороз, хуртовина; або осінь, сутінки й дощик стукає у вікно. А ви з друзями в затишній кімнаті, біля зеленої лампи п’єте ароматний чай і поринаєте в найцікавіші у світі історії, казки та пригоди… Вибери книжку й почитай вголос біля зеленої лампи».

А читати пропонували, одягнувши дівчаткам — вишукані казкові капелюшки з квітами й птахами, а хлопчикам — шляпу a la маленький лорд Фаунтлерой і «булгаковського» метелика. Дівчата в капелюшках перетворювались на неймовірних красунь, щоправда, одна дівчинка подивилася в люстерко й вигукнула: «Який жах!» (хоча була схожа на панянку зі старовинної картини), але не зняла, читала в ньому. Бабуся читала маленькій онуці в капелюшку вірші Григорія Фальковича, й книжка наче сама розкрилася на віршику «Добра, лагідна й м’яка — це бабусина рука». Хтось запитав: «Що, всю книжку читати?!» — «Ні, кілька речень, сторінку або віршик». Один хлопчик схопив збірку Івана Андрусяка, читає вірш «В зоопарку» — і голосно сміється після кожного рядка. А ще підійшла дівчина років 17, теж захотіла читати вголос, вибрала книжку Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль», почала — і зупинятись не хоче, так їй подобається, очі замріяні… 

Читали по-різному — малюки повільно вимовляючи склади, а старші діти швидко й виразно. Батьки часто фотографували всі викладені книжки — «груповий портрет» — на майбутнє. Приємно, що діти знають сучасну українську дитячу літературу. А спілкуватися з ними не просто приємно —  це, мабуть, і є та найвища розкіш людського спілкування, про яку знав Антуан де Сент-Екзюпері.

«Моя любов — зелена лампа та книжки в моєму кабінеті», — писав Булгаков. Лампу як символ домашнього тепла й сердечного спілкування можна відшукати навіть у країні Мумі-тролів: «Уже майже посутеніло. Мама Мумі-троля запалила світло на ганку. Там блимала гасова лампа. Світло лампи зближувало, дарувало затишок, створювало тісне родинне коло, об’єднуючи їхні почуття та сподівання. А поза цим колом все було чуже й незначуще…». Коли дивишся на наших гарних і розумних дітей, що читають біля зеленої лампи, хочеться побажати, щоб їхнє родинне коло було затишним, а світ поза ним — не чужим, а значущим та мирним.

І нарешті — про містику. Коли відбирали реквізит, думали, чи брати із собою, окрім капелюшків та шляпи, медичну шапочку з червоним хрестом, і не взяли, не вигадавши прив’язку до читання. А в останній день до нашого стенду несподівано підійшла сестра милосердя — в білому одязі із червоним хрестом! — й запитала: «А можна мені почитати?». Звісно, можна! І вона читала біля зеленої лампи, як читали вголос у булгаковські часи сестри у шпиталях. Як тут не згадати «Записки юного лікаря»! А ця сестра милосердя була нашою колегою-музейницею — Галина Голубєва з Музею історії медицини України, що поруч із нами проводив свої дитячі проекти.

Вільного часу майже не було, але мені пощастило обійти Місто музеїв і побачити на власні очі, як різнопланово та яскраво всі музеї-учасники представили ігрові програми та майстер-класи. Це було справжнє свято творчості й океан позитивних емоцій — унікальний досвід для створення дитячих проектів і народження нових ідей.