Харківська опера: перезавантаження

В кінці ювілейного 140-го сезону Харківський національний театр опери і балету ім. Лисенка (після тривалого конкурсного відбору) знайшов нового головного диригента. Ним став народний артист України Володимир Гаркуша, який раніше працював у Дніпропетровському оперному театрі.

Уже перші роботи маестро у Харкові викликали великий резонанс глядацької аудиторії та музичної спільноти. На великому підйомі пройшло друге, концертне відділення, концерту — акції «Травнева ніч в опері», де з особливим натхненням виконувалися твори в жанрі симфоджазу та легкої музики. А оновлена опера «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні прозвучала у В. Гаркуші з бездоганним академізмом, зібравши на прем’єрних виставах три склади яскравих виконавців у заголовній ролі. Оркестр і солісти швидко звикли до нового керівника, вимогливого і разом із тим делікатного, а головне — фахівця високого класу.

— Сьогодні у Харківському оперному працює команда фахівців, у співпраці з якою я бачу велику перспективу творчого розвитку, — наголосив В. ГАРКУША. — Мені тут цікаво працювати. Та й у музично-театральному відношенні міста важко назвати рівноцінними. Хоча від Дніпра до Харкова у прямому і переносному сенсі недалеко. Перший по-справжньому розцвів у брежнєвську епоху — позначилася турбота тодішнього Генсека про престиж рідного міста. Але відкрилося воно набагато раніше, до війни. І після її закінчення благополучно закрилося — багато творчих працівників були переведені до Харкова. Декорації, костюми до багатьох вистав теж до вас переїхали. Пізніше Дніпро обрала ваша чудова співачка Н. Суржина, багато артистів балету, диригент Н. Шпак. А Харкову віддала перевагу художник Н. Кравець, соліст опери О.Сребницький. Але і багато харківських солістів працювали у Дніпрі за сумісництвом.

Уперше я виступав у Харкові 1992 року, приїхавши з трупою Дніпропетровського театру на гастролі. Потім, 1996-го, стояв за пультом у концерті фестивалю «Зірки оперної сцени», в якому брали участь легендарні співаки: Марія Бієшу, Анатолій Солов’яненко, Зураб Соткілава. Пізніше я виступав з оркестрами Харківської філармонії, «Віртуозами Слобожанщини». Отже, до Харкова навідувався досить часто. І не замислювався про те, щоб сюди переїхати на роботу. Все склалося досить несподівано, але, думаю, для творчості успішно.

— Знаючи ваше прагнення до якісного результату роботи, не думаю, що вам усе подобається у театрі.

— Скрізь є недоліки. Наприклад, в оркестрі не вистачає музикантів середнього віку, щоб здійснювалася передача традицій молоді, подібна до естафетної палички. Багато треба б заохотити, але комусь слід переглянути своє ставлення до творчості. У співаків проблеми, які полягають, головним чином у відмінності вокальних шкіл. Також є перспективи поліпшення роботи хору. У балетному цеху свої засади, дуже консервативно-міцні. Я зараз не хочу порушувати цю сталу систему взаємин, тому що багато що заперечив би. Вихід бачу в пошуку молодих балетмейстерів, які запропонують глядачам щось нове. В принципі такі є, але вони не стаєри, а спринтери. Тобто поставити цікавий номер можуть, а на повноцінну виставу дихання не вистачає.

— Якими бачите перспективи розвитку оперного театру в Харкові та в Україні?

— Щоб опера розвивалася, вона має бути відвідуваною. Лише це переконує можновладців у необхідності зберігати фінансування театру. Нині бачу для себе великий фронт робіт: по-перше, передивитися всі вистави, які йдуть в афіші і деякі, менш корисні, вилучити з репертуару. По-друге, необхідно вивчити попит публіки на те, що давно не ставилося, але було б їм цікавим. Якщо звернутися до національної культури, то вочевидь, що багато українських опер з їхніми прекрасними мелодіями мають слабку драматургію.

У Харкові живе прекрасний композитор — Микола Стецюн. У нього є дві чудові за драматургією і музикою дитячі опери — «Коли звірі говорили» («Три мішки хитрощів») за казками І. Франка і «Котигорошко». Обидві я поставив у Дніпропетровську, вони йшли з величезним успіхом. «Звірів» я хотів би повернути на харківську афішу, де ця дитяча опера починала своє творче життя.

— У фіналі сезону харківським глядачам обіцяли «Summer fest», який інтригує вже самою назвою. Що в ньому буде цікавого?

— Липень вважається «мертвим» сезоном. Але спробуємо відволікти городян від садових і городніх ділянок, зібравши воєдино найкраще: всі недавно минулі прем’єри з найкращими складами опери «Кармен» Ж. Бізе, «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні, балет С. Прокоф’єва «Попелюшка» і проведемо вечір модерн-балету «Колесо фортуни», який із успіхом проходив у Європі. Та й вистави, показані раніше, виглядають майже як прем’єри з гастролерами. А гостей буде декілька, і всі високого рівня. Наприклад, Наталія Тимченко і Володимир Галузін — оперні зірки світової величини. Вони виступали у харківській «Піковій дамі» при переповненій залі. А тепер, навіть не згадавши про гонорар, заспівають головні партії у виставі «Турандот».

Окрім нашої землячки Н. Тимченко, з Парижа приїде в рідне місто Сергій Стільмашенко. З ним нещодавно відбулася творча метаморфоза, яка трапляється досить рідко: з баритона він став тенором. Стільмашенко співатиме в опері «Самсон і Даліла» К. Сен-Санса. У якомусь сенсі це сенсаційна подія, на яку безумовно злетяться меломани.

А обрамовує наш Літній фестиваль два гала-концерти. Цього разу вони розділені за жанровою специфікою. Перший буде оперним, а другий — балетним. Але ми сподіваємося, що поціновувачів опери та балету вони об’єднають. І збільшать кількість шанувальників високого мистецтва.