Моцарт та Менотті крокують далі

Чотири молодих режисери показали ескізи майбутніх вистав, підготовлені за чотири (!) дні на базі Національної оперети, для чого остання надала всі можливі ресурси — як людські, так і постановочно-матеріальні. Менеджмент театру широко анонсував таку незвичну подію, оголосивши вхід вільним, а надалі «пожинав плоди» аншлагу та переаншлагу, бо в Малій залі всім охочим не вистачило місця.

На відміну від першої режисерської лабораторії, проведеної в Україні — торік в Одесі, конкурсанти отримали цілковиту свободу: їм не пропонували якихось конкретних текстів, не задавали встановлених форматів і жанрів. Опера-буф, оперета, мюзикл — доволі широкий спектр, у якому кожен міг вільно реалізувати свої уподобання. Хіба що постало об’єктивне обмеження, пов’язане з авторськими правами на використання музичного матеріалу: деякі заявки претендентів довелося відхилити ще на попередньому етапі просто через неможливість (фінансову, організаційну) або граничну проблематичність здійснення постановки деяких творів.

У підсумку, у винесених на суд публіки роботах, наче в краплині води, постали проблеми та виклики, що з ними намагається (або ні) боротися вітчизняна сцена, причому не тільки музична, а й драматична.

Так, режисери, «афілійовані» з державними театрами поза Києвом (В’ячеслав Стасенко — з Музично-драматичним із Білої Церкви, Денис Костирко — з Одеською музкомедією) підійшли до своїх заявок вкрай прагматично. Вони, схоже, обирали матеріал, орієнтуючись не так на власну фантазію, як на вимоги «каси» та смаки місцевої публіки. Тож їм вдалося втілити на великій сцені «зачини» для двох оперет — музичних комедій: відповідно, «Жирофлє-Жирофля» Шарля Лекока та «Оскар» за п’єсою Клода Маньє на музику Марка Самойлова, сюжет якого відомий нашому глядачеві за однойменною кінострічкою з Луї де Фюнесом у головній ролі.

Натомість постановники, котрі не мають постійного майданчика для втілення своїх ідей, спрацювали, ніби на кастингу, де вони мали показати власні можливості, сказати б, максимально креативно: соліст Національної оперети, танцівник та хореограф, а нині й режисер Максим Булгаков запропонував для Малої сцени одноактний зінгшпіль В.-А. Моцарта «Бастьєнн та Бастьєнна», але «апгрейдив» його пізнішими мистецькими асоціаціями, від Р. Магріта до С. Далі, і, до того ж, ввів до свого ескізу балет. А Юлія Журавкова звернулася до невідомого широкій публіці матеріалу, який, однак, давно вже «просився» на кін: одноактна опера Джан Карло Менотті «Телефон, або Кохання втрьох», хоч і створена майже 70 років тому, описує гостроактуальну на сьогодні ситуацію, коли люди марнують своє життя в надмірному захопленні гаджетом (стаціонарним чи мобільним — не так важливо), по суті — залізякою, і це розділяє закоханих, віддаляє їх одне від одного.

Як наслідок, нині так зазвичай і трапляється, Мала сцена цілковито «переграла» Велику. Слушний вибір та коректне втілення матеріалу («Телефон») та оригінальна режисерська концепція («Бастьєнн і Бастьєнна») були підкріплені роботами виконавців Тетяни Журавель та Кирила Басковського, Тетяни Дідух Володимира Одринського та Володимира Котенка (останній взагалі є артистом хору і дебютував у головній ролі), які постали в дещо незвичній для себе та публіки якості. Натомість у роботах Великої сцени провідні актори театру (Ірина Безпалова, Микола Будковський, Дмитро Шарабурін та ін.) підтвердили свою вправність у притаманних їм амплуа, але загалом ескізи виглядали не апробацією свіжих ідей, а чимось давно знайомим та вже не одного разу баченим.

Тож справедливим видається вердикт, озвучений художнім керівником Національної оперети України Богданом Струтинським після наради з експертами: до репертуару театру на наступний сезон буде взято після відповідної доробки постановки Юлії Журавкової та Максима Булгакова.

Втім, на цьому київська «лабораторна» осінь не завершується: за місяць на кону театру «Золоті ворота» та Мистецько-концертного центру ім. І. Козловського свої ескізи продемонструють ще четверо інших конкурсантів — тепер у форматі малих театральних постановок.