На своїй землі, в чужому домі

На початку тижня в Києві відбулася зустріч-дискусія з паном Вальтером Келіном, представником Організації Об’єднаних Націй, присвячена проблематиці внутрішньої міграції, що була викликана агресією Росії на Донбасі і в Криму. Захід так і називався: «Як найкраще допомогти внутрішньо переміщеним особам в Україні». Варто відмітити, що пан Келін в цій сфері має великий досвід, адже займався питаннями внутрішньо переміщених осіб у багатьох країнах.

На зустріч також був запрошений нещодавно призначений міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш, який в свою чергу поділився своїм баченням вирішення згаданих ситуацій. Щоправда, в короткій промові пана Черниша так і не було почуто слово «Росія». В бесіді з паном Келіном тему агресії РФ проти України представник ООН так само намагався уникати. Келін прибув в Україну для вивчення ситуації з внутрішньо переміщеними особами в умовах затягнутого, фактично «замороженого», конфлікту. Але журналістам, на відміну від обережних дипломатів, таки важливо зробити акцент на тому, що сам факт наявності так званих переселенців є наслідком конкретних злочинних дій Росії.

«ІСНУЮТЬ РІЗНІ МЕХАНІЗМИ КОМПЕНСАЦІЙ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ»

— Пане Вальтере, наскільки достеменно вам вдалося вивчити питання з внутрішньо переміщеними особами в Україні?

— Саме цим я зараз займаюся. Безумовно, я не настільки володію інформацією, як ви — ті, хто реально зіштовхнулися з проблемами. Але я маю свій досвід вивчення цих питань. За завданням ООН я ознайомився з загальною ситуацією щодо внутрішньо переміщених осіб. Конфлікт дійсно затягнувся, і відповідно питання з переселенцями — теж. Моїм завданням було вивчити ретельно це питання в п’яти країнах, і Україна є однією з них. Я вивчав, що робиться урядами країн для того, щоб справитись з цими проблемами, і що ще можна зробити.

— Ваш досвід ґрунтується в тому числі на країнах, які, як і Україна, потерпіли від агресії саме Росії. Наскільки на Заході усвідомлюють те, що проблема внутрішньо переміщених осіб виникла саме внаслідок такої агресії, а отже, рано чи пізно саме Росія має компенсувати потерпілим українським громадянам їхні матеріальні і моральні втрати? Так само, як Німеччина свого часу розплачувалась з тими, кому заподіяла шкоду і біди.

— Це не зовсім те завдання, яке стосується мого мандату. Але за моїм досвідом, я зіштовхувався з ситуацією коли людям, які були внутрішньо переміщеними особами, потім виплачувалась компенсація. Наприклад, так було в ситуації з Кіпром, який переніс збройне вторгнення Туреччини. Тоді внутрішньо переміщені особи звертались до Європейського суду з прав людини і добивались компенсації. Так само є певна кількість позовів, які очікують рішення, і стосуються вони ситуації в Нагорному Карабасі. В світі існують різні механізми щодо таких компенсацій. Але щодо України важко щось сказати, адже тут все занадто складно, і, повторюю, в мій мандат це не входить.

«ЄВРОПІ ВІДОМО ПРО РОЛЬ РОСІЇ В ЦЬОМУ КОНФЛІКТІ»

— Проте Росія напала на Україну і має понести свою відповідальність. Для українців так само важливим є те, наскільки європейці розуміють факт того, що йдеться про агресію РФ проти України, і те, що ніякого внутрішнього конфлікту в Україні немає.

— Європі відомо про роль Росії в цьому конфлікті. Але не моя компетенція зараз говорити про це.

— Я звернув увагу у вашій біографії, що ви мали стосунок до питання захисту прав людини в конфлікті між Іраком і Кувейтом. Наскільки мені відомо, Ірак досі сплачує Кувейту за свою агресію. Вони зуміли провести цю процедуру. Наскільки це реально для України?

— Це дійсно так. В 1991 році я був призначений спеціальним доповідачем щодо цього питання, і дійсно моя робота стосувалася діяльності створеної тоді комісії з компенсацій. Факти, з якими я працював, стали для цієї комісії основою для відповідних виплат. Механізм компенсації і рішення про нього приймались Радою Безпеки ООН. У вашому випадку це, можливо, буде набагато заплутаним і складним процесом.

— До сфери вашого мандату належить поїздка на окуповані території для вивчення проблематики українських громадян?

— Ні. Моя функція полягає виключно в роботі на вільній території України, і мета мого візиту — вивчити шляхи покращення ситуації внутрішньо переміщених осіб, які мають проблеми з помешканням, з роботою, з адаптацією. Тобто йдеться про той випадок, коли закінчується пряма гуманітарна допомога і що необхідно робити далі після прямої, безпосередньої гуманітарної допомоги. Я зрозумів, що зараз в Україні це не є пріоритетним питанням для уряду. Це мій висновок. Більш того, для багатьох гравців світового рівня — це також не є пріоритетом. На мою думку, український уряд має розробити стратегію того, як можна покращити становище внутрішньо переміщених осіб і як відпрацювати механізми їх адаптації серед місцевих громад, куди їдуть переселенці.

«ПРИЗНАЧЕННЯ МІНІСТРА З ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ Є ПОЗИТИВНИМ КРОКОМ»

— Тобто можна сказати, що ви не задоволені роботою нашого уряду в цьому секторі?

— Я думаю, що якщо порівнювати те, як вирішували проблеми з переселенцями в Україні з іншими країнами, які опинились в подібних ситуаціях, то Україна справилась досить непогано. У вас принаймні люди не живуть в палатках. Але питання полягає в ситуації зараз, коли, повторюю, конфлікт затягнувся і люди досить тривалий час не можуть потрапити додому. Треба визначитись з тим, яким має бути наступний крок. Адже багато з цих людей не можуть знайти роботу і відповідно не можуть будувати своє майбутнє. Їхні плани непевні, що унеможливлює повноцінне життя і розвиток. Якщо зараз нічого не зробити, то з часом ці люді стануть ще біднішими, а це потужна частина всього народу. Тоді ці проблеми стануть проблемами вже не лише внутрішньо переміщених осіб, а в цілому держави і тих місць, куди ці люди переселились. Держава повинна мати стратегію свого розвитку і однією із складових цієї стратегії має бути піклування за своїми громадянами. Наголошую, робота з внутрішньо переміщеними особами має стати частиною державної стратегії. Якщо ми подивимось на досвід Грузії, то побачимо, що протягом багатьох років майже нічого не робилось в ситуації з внутрішніми переселенцями. Лише перед 2010 роком уряд Грузії почав робити конкретні кроки для адаптації цих громадян. Україна має можливість уникнути цього і зробити висновки своєчасно. Думаю, що призначення міністра з окупований територій є в цьому плані позитивним кроком.

«МЕНІ КОРИСНО ПОЧУТИ ПРО ПРОБЛЕМИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ З ПЕРШИХ ВУСТ»

— Чи існують вже якісь конкретні програми із залученням європейських сил для реалізації такої стратегії?

— Саме зараз починається обговорення цього питання. На минулому тижні Кабмін узгодив створення спеціального фонду у співробітництві з міжнародними структурами. Особисто я розмовляв з кількома організаціями, які потенційно можуть стати донорами для таких програм. Але без чіткої стратегії залучити їхню допомогу дуже важко. Наголошую, в питанні внутрішньої міграції потрібен чіткий план на рівні державної стратегії. Для цього треба працювати з цими людьми, і мені особисто корисно почути про їхні проблеми з перших вуст. Мені, наприклад, відома проблема з пропускними пунктами на лінії розмежування, коли громадяни вимушені стояти багато годин в чергах. З одного боку, можна зрозуміти українську сторону, яка повинна максимально забезпечувати безпеку вільної території. З другого, існують дієві механізми пропускних режимів, які просто унеможливили б створення зайвих проблем для цивільних. Адже ці люди, як на вільній, так і на окупованій території, є громадянами України, і вони мають право на свободу пересування.