«Дискомфорт – це рушій змін»

Емілія МАДЯР-ФАЗЕКАШ, тренер із фехтування на візках:

— Із найкращого — те, що три роки тому народила прекрасну донечку Даніелу. А ще — торік один із моїх спортсменів, Максим Магула, 1996 року народження, став членом національної збірної України з фехтування на візках. Протягом цього року двоє інших спортсменів — Тимур Попадич, 1991 року народження, та Надія Дьолог, 1986 року народження, — потрапили до резерву збірної України з фехтування на візках. Максим виконав норматив майстра спорту України (МС), а Надія — кандидата в майстри спорту (КМС). Тішить, що на чемпіонаті України Надя стала переможцем, а Тимур з Максом здобули по два призових місця. Загалом три спортсмени мають сім медалей! Це були відбіркові змагання, але тут є вже й нотка прикрості: до збірної Надя так і не потрапляє, бо, за переконанням тренерів, їй треба ще «попрацювати і довести» свою готовність.

Радіємо, що час від часу з’являються небайдужі люди — спонсори, які допомагають з інвентарем та виїздами за кордон. Але є й не надто приємний момент: ми завжди мусимо шукати нових благодійників, а основна фінансова підтримка йде від нашого начальника А. А. Чегіля, що не може не радувати. Донечка вже пішла до садочка і дозволила мені повернутися з декрету на роботу в Ужгородський національний університет та центр «Інваспорт». Вдячна рідним за допомогу, особливо під час відряджень з нашими спортсменами. Із поганого — низькі зарплати й мізерні премії за результативність та успіхи на нашій ниві. Це стосується і спортсменів, і тренерів.

Людмила ЛIВАК, ужгородка, перекладач-фрілансер:

— Почну з доброго: все добре! Добре, коли в сім’ї всі здорові, коли є робота, а її значно побільшало цього року, добре, коли навколо тебе однодумці. Загалом, маю таке досить стійке відчуття, що країна рухається в правильному напрямку. Це перший рік, коли мені просто не хотілося заповнювати якихось заявок на грін-карту. Зараз цікаво тут, саме в цей момент. З поганого спадає на думку хіба що певна неготовність суспільства до змін, до перебирання відповідальності на себе, до вміння співпрацювати і притримувати власні амбіції задля суспільного блага. Змінювати себе завжди важко — це завжди вихід за межі зони комфорту, пошук якихось нових рішень. Дискомфорт — це рушій змін. Так що все добре.

Галина ЯРЦЕВА, журналіст, волонтер, координатор Руху підтримки закарпатських військових:

— Найгірше — це новини з війни і коли не можеш швидко розв’язати проблеми військових. Дуже пригнічує, коли у випусках новин простежуєш жахливу тенденцію. Масово й тяжко хворіють українські діти. І ще гірше від того, що кількість байдужих, яких зустрів за тиждень, явно більша, аніж милосердних. Добре, коли щось погане, як от е-декларації, збурює суспільство. Чекаю також на позитивні результати. Добре, що перемога Трампа змушує знову шукати внутрішні резерви і спиратися на них. І справді позитивно, коли вкладена енергія в організацію волонтерських акцій дає змогу швидко вирішувати військові питання. Дуже радує, коли рідні здорові — завдяки цьому можна приділяти більше уваги суспільним проблемам.

Олександр ВIНЦЕ, приватний підприємець, керівник ремонтно-будівельної компанії:

— Із доброго — те, що мені особисто і моїй команді в бізнесі вдалося зрости майже в шість разів порівняно з попереднім роком, незважаючи на ситуацію в країні. Щоправда, для цього доводиться забути про особисте життя і важко працювати по 17 годин на добу. Також цього року вперше за все моє життя нам відремонтували двір, і не можна не помітити, що відбудовується ціле місто.

Із поганого — те, що люди настільки заглиблені в проблеми країни, що в депресіях забувають про власну роботу, від чого собі ж погіршують життя. Також дуже прикро, що держава ніяк не сприяє розвиткові бізнесу в Україні, і тому дуже багато перспективних людей виїздять за кордон. Через брак часу тимчасово призупинив роботу громадської організації, яку я очолюю.