Культ чи культура

У Харківській і Запорізькій областях музейники за підтримки київських колег та Goethe-Institut в Україні (проект «Культурно-освітня академія») спробували впровадити учасницькі практики у своїх установах у рамках проекту «Культ чи культура».

Голова правління громадської організації «Український центр розвитку музейної справи» та керівник проекту Владислав Піоро переконаний, що музеї пострадянської України мусять повернутися обличчям до своєї аудиторії та здійснити крок від пропаганди культу до інструментів сучасної культури. Тож питання того, яким має бути сучасний музей, є дуже актуальним для нашого суспільства. Швидким цей процес бути не може, оскільки музейне середовище потребує світоглядних змін. Найкращою базою для якісних перетворень є поєднання власного досвіду та практичних кейсів колег. За цим принципом і побудували навчання учасників проекту.

НАСТІЛЬНА ГРА ДЛЯ ВИБОРЦІВ

Владислав Піоро стверджує, що головним ідентифікатором музею має бути його колекція. Саме вона, а не розважальні заходи неспорідненої тематики повинна приваблювати відвідувачів. На цьому наголошує і Юлія Ваганова, заступник генерального директора «Мистецького Арсеналу». На її думку, музейні експонати варто пов’язувати з сучасним контекстом. Крім того, треба дослухатися до аудиторії, знати теми, які її зараз хвилюють. Не менш важливо бути щирим з аудиторією, справді сповідувати цінності, задекларовані музеєм.  

Тетяна Пилипчук з Харківського літературного музею розповідає, що до цього проекту тему партисипативності в українських музеях майже не обговорювали. На початку впровадження таких практик люди долучаються до роботи музею, приносячи експонати. Пізніше на базі закладу вони об’єднуються для вирішення проблем своєї громади. Саме таке завдання ставили перед собою чотири музеї, які представили свої напрацювання у фіналі проекту.

Чугуївський художньо-меморіальний музей Іллі Рєпіна, що у Харківській області, має краєзнавчу та художню складові. Це дозволяє розширити спектр проектів. Цього разу у фокусі опинилися відповідальність, вибір і вибори. Ядром стала пересувна виставка агітаційних матеріалів, зібраних з 1996 року. Ще одна родзинка проекту — настільна гра «Вибір є завжди», яка викликала неабиякий резонанс у області. Обійти перешкоди та отримати бонуси у ролі типового виборця намагалися і дорослі, і діти. На жаль, реакція влади та освітян не завжди була позитивною, зокрема через неправильне розуміння суті проекту. Музейники наголошують, що займалися не політичною агітацією, а формуванням відповідальності виборців. Попри дрібні непорозуміння, колектив задоволений результатами. У планах — створення постійної виставки та тиражування гри. 

КУЛЬТУРНИЙ «ТРЕЛЬЯЖ»

Кілька культурних інституцій реалізували спільний проект «Харківський трельяж». Працівники історичного музею, муніципальної галереї та обласного організаційно-методичного центру культури спробували дослідити впливи різних культур на міський костюм. Експерти прочитали містянам кілька лекцій з історії моди та стилю, місцеві дизайнери представили свої колекції, а музейники сформували зі своїх фондів виставку історичного костюма. У результаті установи почали відвідувати представники «модної касти», а організатори зрозуміли, що сімейні історії та старі фотографії набагато цікавіші за суху термінологію мультикультуралізму.

Інші два музеї зосередилися на роботі з певними групами населення. Мелітопольський міський краєзнавчий музей вирішив допомогти переселенцям знайти своє місце у новій громаді. Колектив намагався створити у музеї відкритий і дружній простір для спілкування та обміну досвідом. Фахівці організували кілька зустрічей з громадськими активістами, ветеранами, студентами, творчою спільнотою та іншими містянами. Результатом роботи стала виставка «Мелітопольські немелітопольці», значну частину експонатів якої надали місцеві жителі. Музейники зазначають, що Мелітополь є містом різних культур, адже у різні часи сюди переселялися мешканці різних регіонів. Тема переселення дуже актуальна, тому фахівці продовжуватимуть роботу над нею і присвятять наступну виставку релігійному аспекту цього явища.

У ФОКУСІ — ЛЮДИ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Четвертий музей дещо відрізняється від інших, адже функціонує при навчальному закладі і присвячений його історії. У Харківському спеціальному навчально-виховному комплексі імені В. Г. Короленка вчаться діти з порушеннями зору. Саме тому його колектив зацікавився темою інклюзивності музейного середовища та присвятив їй проект «Десяте відчуття». Його мета — перетворити людей з інвалідністю з пасивних спостерігачів на активних користувачів музейними послугами. Тому музейники зосередилися на розробці інтерактивних форм роботи з включенням тифлопедагогічних прийомів. Їх дуже непокоїть формальне ставлення колег до людей з порушеннями зору, тому вони хочуть ділитися своїм досвідом з іншими. Кілька харківських музеїв уже долучилися до ініціативи — проводять адаптовані екскурсії, разом тестують ідеї нових проектів. Колектив шкільного музею планує до кінця року видати методичну збірку для установ, які захочуть стати доступнішими для людей з інвалідністю.

Підсумовуючи усе зроблене за кілька місяців, Владислав Піоро подякував усім, хто наважився на зміни. «Для багатьох така постановка питання виявилася незручною та болісною. Проте аудиторія потребує такого формату. Крім того, ми маємо результат — налагоджену співпрацю між інституціями, яку зазвичай складно встановити», — зазначив він.

Тепер організатори проекту планують випустити брошуру, яка міститиме тексти прослуханих учасниками проекту лекцій, практичні кейси від менторів і досвід команд, що вже реалізували свої ідеї. Матеріали поширюватимуть безкоштовно серед музейних працівників. Можливо, проект продовжиться, і музеї з інших регіонів України також зможуть зробити складний, але необхідний крок до сучасної культури.