Про посилення тоталітарних режимів

Минулими вихідними в багатьох містах Росії та Білорусі відбулися масові протести. Якщо кілька десятків тисяч росіян вийшли висловити свій протест проти корупції, то білоруси брали участь у двох акціях — проти закону про дармоїдів і з нагоди Дня Волі.

ЗМІ переважно акцентували увагу на чисельності акції в Росії, назвавши її наймасовішою після протестів на Болотній площі у грудні 2011 року, а також повідомляли про жорстокість, з якою в обох країнах силові структури затримували демонстрантів. Дехто навіть назвав переможцем організатора російської акції «Протестна прогулянка» Олексія Навального. Тим часом директор Інституту Росії при Лондонському королівському коледжі Сем Грін у своєму блозі на сайті російської служби Бі-Бі-Сі написав, що російські демонстранти «в реальності вийшли оголосити, як вони голосуватимуть — не за Путіна».

«День» звернувся до керівника Центру досліджень проблем Росії Володимира ОГРИЗКА з проханням прокоментувати масові протести в Росії та Білорусі й розповісти про можливі наслідки для України, і як на ці події мав би реагувати офіційний Київ.

«ПЕРЕБІЛЬШЕНИМИ Є ОЦІНКИ, ЩО В РОСІЙСЬКОМУ ОПОЗИЦІЙНОМУ РУСІ РОЗПОЧАЛАСЬ НОВА ІСТОРІЯ»

— Вчора було багато оцінок протестам, які відбулися минулими вихідними в Росії. На мою думку, перебільшеними є оцінки, що в російському опозиційному русі розпочалась нова історія. Як у нас в Україні колись були реєстрові козаки, прикріплені до своїх панів, яким за це платили, так подібне відбувається зараз в Росії стосовно опозиції, яку також можна назвати реєстровою. Наприклад, хіба можна вважати Зюганова та Жириновського опозиціонерами, які радше є давно відіграними героями... Оскільки люди вже звикли до згаданих цих двох персоналій, то виникла потреба вивести на сцену когось нового.

І ось зараз з’являється Навальний, який поводиться впевнено, спокійно. Одразу виникає відчуття, що все це давно було сплановано. Але несподівано для організаторів виявилося, що зовсім по-іншому повела себе молодь, яка стала новим елементом на цих масових акціях. А це означає, що її дуже швидко буде поставлено на місце. І відтак ми знову побачимо штиль у черговий досить тривалий період, аж доки цей елемент не використано, щоб зіграти черговий акт у цій історії. Мета Путіна очевидна — він хоче показати себе на виборах мачо-героєм, який протистоїть якимось абсолютно неадекватним і деструктивним силам, що він і буде демонструвати упродовж наступних місяців.

Тож я не бачу жодних натяків на те, що в Росії формується опозиція, а тим паче, що вона починає системно працювати. Якщо на горизонті з’являється політична фігура, яка може становити певну загрозу Кремлю, то ми знаємо з історії: таку особу швидко знищують або, в кращому разі, на багато років відправляють «дихати свіжим сибірським повітрям». Тому я не бачу підстав для ейфорії, що російська опозиція щось удіє. Її немає.

— Але вже дехто пише, що Навальному загрожує повторення трагічного сценарію долі Нємцова...

— Якщо послухати те, що Навальний говорив про Україну і про Крим, то це — чергове підтвердження відомої фрази, що російська демократія закінчується там, де починається українське питання. Тому його не можна порівнювати з Нємцовим, який справді був однозначно прогресивнішим у своїй позиції щодо України та інших колишніх пострадянських республік. У Навального великоросійський шовінізм проступає по всіх параметрах. Я тут можу лише наголосити, що сучасна так звана російська опозиція мало чим відрізняється від попередньої, коли йдеться про Україну.

«ПОЧАТОК ВНУТРІШНЬОВИДОВОЇ БОРОТЬБИ ЗА ТЕ, ХТО В НАСТУПНИЙ ПЕРІОД ЦАРЮВАННЯ БУДЕ БЛИЖЧИМ ДО ЦАРЯ»

— А чи поділяєте ви думку аналітиків, що Кремль дав можливість випустити пар, дозволивши ці протестні акції?

— Напевно, тут ідеться радше про те, що окремі клани всередині режиму насправді починають змагатись за ближче місце до патрона. Навряд чи хтось повірить, що Навальному дозволили просто так знімати фільм і розповсюджувати де завгодно. Це або наївність, або просто некомпетентність. Вочевидь, це просто початок внутрішньовидової боротьби за те, хто в наступний період царювання буде ближчим до царя, хто матиме більше впливу. Чи це буде клан Медведєва, чи клан когось іншого — особливого значення не має. Це, власне, для України — одне й те саме. На мою думку, для себе ми повинні зробити єдиний висновок: ми повинні ставати сильнішими, бути здатними до опору агресії з будь-якого боку. Це для мене є ключовим висновком після того, що відбулося. Росія жила і житиме за своїми абсолютно далекими від європейської цивілізації законами, і ми повинні до цього просто звикнути і не робити з тих подій, які там відбуваються, далекосяжних і дуже поверхових висновків.

«БІЛОРУСИ ДО ПЕВНОЇ МІРИ ПОВТОРЮВАТИМУТЬ ПРОЙДЕНИЙ УКРАЇНОЮ ШЛЯХ»

— Чим, на вашу думку, відрізнялися протестні акції в Білорусі?

— У Білорусі, як в Україні, є чітко виражений елемент боротьби за національну, демократичну державу. Як і в нас, у білорусів — європейське історичне коріння, і обидва наші народи належать до європейської цивілізації. Таким чином, білоруси до певної міри повторюватимуть пройдений Україною шлях, можливо, не такий жахливий, як ми це переживаємо зараз. Тому я бачу в цих протестах загальне прагнення до демократичних змін та розбудови незалежної білоруської держави. Це поєднання є надзвичайно важливим. І ми, українці, маємо саме з такого боку дивитися на те, що там відбувається, й допомагати демократичним і національним силам ставати на ноги, бо зрештою в стратегічних інтересах України — щоб Білорусь була нашим проєвропейськи налаштованим та адекватним партнером і союзником. Такий шанс є, а щодо Росії — його немає.

— А деякі експерти стверджують, що протести в Білорусі відбулися не без допомоги Москви і мають на меті послаблення Лукашенка. Що ви скажете на це?

— Білорусь сьогодні настільки слабка, що не може грати самостійної ролі, і якщо Путіну здається, що можна щось використовувати, то в Білорусі він це організує швидше, ніж ми можемо собі уявити. Тому це певне перебільшення. Але загальна тенденція позитивних змін у білоруському суспільстві таки має місце, що ми можемо лише вітати.

«МОВЧАННЯ КИЄВА — ЦЕ НЕ АДЕКВАТНА РЕАКЦІЯ»

— Ми почули заяви США і ЄС із засудженням дій російської та білоруської влади проти демонстрантів. Але ми не бачимо офіційної реакції Києва на те, що відбувалося в сусідніх країнах. Як це можна розцінювати, зважаючи на те, що раніше Україна зазвичай приєднувалася майже до всіх заяв Євросоюзу?

— На мою думку, не зовсім адекватною була реакція західних партнерів. Адже йдеться про чергову спробу Кремля поставити на місце всіх неугодних, які не вписувались у сценарій і вийшли на справжній протест. І це було зроблено далекими від демократичних форм засобами. Тому реакція мала б бути жорсткішою і навіть містити погрозу запровадження жорсткіших санкцій.

Мовчання Києва, як на мене, це не адекватна реакція. Тому що в тій ситуації ми маємо голосно, чітко і зрозуміло роз’яснювати, в тому числі нашим громадянам, а також нашим зарубіжним партнерам: події в Росії та Білорусі загрожують не лише безпосередньо Україні.

Посилення тоталітарних режимів становить загрозу і безпеці Європи. Тому в інтересах України і Заходу — зробити так, щоб такі режими якомога швидше перейшли в категорію історичних. За наявних обставин чіткість у наших заявах має бути попри бажання не образити білорусів. Але якщо там відбуваються неприпустимі речі, ми не можемо так само мовчати. Інакше наше мовчання буде сприйнято як фактичну підтримку.