«Божим велінням Данило звів город, на ймення Холм» - 2

Оповідь про початки Холма у Галицько-Волинському літописі є суперечливою. Під 1223 роком літописець зазначає: «Божим повелінням Данило звів город, на ймення Холм, — але про його спорудження ми іншим разом скажемо». Відтоді, описуючи різноманітні події, літописець не раз згадує Холм у різноманітних контекстах, аж доки надзвичайні події, що розгорнулися на Волині й у самому місті, не спонукали його виконати свою обіцянку. У літописній статті, вміщеній у Галицько-Волинському літописі під 1259 роком, сповіщається про несподіваний наступ на Волинь військ татарського хана Куремси. Данило перебував тоді у Холмі, а його брат Василько — у Володимирі. Куремса спрямував свої загони найперше до Володимира: «Куремса ж, не перейшовши річки Стир, послав людей до города Володимира. А коли в’їхало військо противників до города, вийшли на них піші городяни і билися з ними кріпко». З цього літописного повідомлення не ясно, чи увійшов ворог до Володимира. В усякому разі Данило і Василько збирали свої війська, маючи намір битися з татарами. І в цей час — треба ж було такому статися — прилучилося загорітися Холмові. Пожежа сталася, уточнює літописець, через якусь «окаянну бабу». Мабуть, жінка  необережно повелася біля розпаленої печі й полум’я швидко охопило її житло й кинулося на сусідні будівлі. Його палахкотіння було видно, стверджує літописець, по всій землі Холмській. Навіть зі Львова було видно заграву, що здіймалася по белзьких полях. Це бачачи, люди думали, що місто запалили татари і повтікали в лісові нетрі. Через що Данилові з Васильком важко було воїв зібрати, аби протидіяти нападникам. А ті тим часом вже стояли біля  погано укріпленого Луцька, куди збіглося чимало людей. Городяни встигли одрубати міст через річку Стир, аби не дати ворогу наблизитися до міста. Не допомогли татарам і запущені ними камнеметні машини — пороки. Під час обстрілу міста, завдяки заступництву святих Іоанна Златоустого і Миколи Мирлікійського, як стверджує літописець, сталося Боже чудо: здійнявся такий сильний вітер, що коли пороки метали каміння, то повітряні хвилі повертали його на татар. Незважаючи на це, ті все одно сильно метали каміння на городян. Та зрештою зламалися ворожі камнемети, і не досягнувши нічого, повернув Куремса своє військо назад. Таким же чудом постав споруджений Данилом, як стверджує літописець, за Божим велінням, город Холм.

НА ДУМКУ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО, УРОДЖЕНЦЯ ХОЛМА, ДЛЯ КОРОЛЯ ДАНИЛА ЦЕЙ СТОЛЬНИЙ ГРАД — «СЕ БУЛА ДИТИНА ЙОГО СЕРЦЯ» / ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Галицько-волинський книжник, лапідарно оповівши про будівництво Данилом Угровська і поставлення у ньому єпископа Іоасафа, згадав про те, як трапилося під час ловів князю, їздячи по полях, побачити на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги полями. Він запитав тамтешніх жителів: «Як іменується ця місцина? Ті відповіли: «Холм йому ім’я є». Князь належним чином поцінував стратегічне значення цих високостей і надумав поставити тут місто-фортецю. Він дав обітницю Богу і святому Івану Златоусту, що спорудить він на його честь у цьому місті церкву.

Заснування Холма історики традиційно відносять до 1237 року (чи близько до цієї дати, на якій наполягав Михайло Грушевський). За матеріалами ж археологічних досліджень, сліди поселення на місці Холма простежуються ще в VІ ст., в ХІ ст. воно набуває ледь помітних ознак міського центру, але ще не повноцінного граду з усіма належними йому атрибутами. Свій перший «градець мал» Данило звів на трудоступній горі, підступи до якої захищали течія річки Угорка і багнисті потічки. Його стараннями холмська фортеця була розширена і зміцнена новими кам’яними укріпленнями.

Данило прагнув зробити з Холма не тільки і не стільки укріплену фортецю — головний замок для захисту Забужжя. Мовлячи словами Михайла Грушевського, «се була дитина його серця, коло котрої він заходився в розцвіті своїх сил і засобів, і він хотів зробити з нього першорядне місто».  Високий соціальний статус і майбутнє призначення цього міста засвідчують також слова галицько-волинського книжника про те, що город Холм «був створений Божим велінням». У літописній оповіді про будівництво Холма рефреном бринить думка про те, що Бог сприяє задумам Данила, а святий Іоанн є йому помічником.

Будівництво міста пожвавлюється у другій половині 1240—1250-х роках після повернення Данила зі ставки Батия. Там, у новозаснованій столиці Золотої Орди Сарай-Бату поблизу гирла Волги, хан прийняв галицького князя з почестями, але зрозуміло було, що ця його поїздка означала визнання залежності від Орди. «О, лихіша лиха, — ремствує літописець, — честь татарськая!» Проте ханська грамота гарантувала князю, нехай і тимчасовий, спокій та перепочинок. Вона неабияк вивищила його статус в очах володарів країн Центрально-Західної Європи, які стали шукати приязні з ним. Запрошені Данилом іноземні майстри та місцеві умільці укріпили місто міцними оборонними спорудами, звели у ньому князівський замок з високою вежею-донжоном та  чимало інших споруд. Найбільшою окрасою міста стали збудовані у ньому величні храми. Сконцентровані в них християнські святині та пишне оздоблення не залишали сумнівів у призначенні Холма стати центром осібної єпископії, а то й митрополії. Либонь, з цією метою Данилом і Васильком був посланий, як свідчить літописець, «Курило-митрополит через Угри в Греки, щоб там його поставили на митрополію руську». Проте, з огляду на віддаленість Константинопольського патріархату (резиденція грецького архіпастиря до 1261 року тимчасово перебувала в далекій малоазійській Нікеї), дорожні труднощі та політичну нестабільність, офіційне відкриття єпископської кафедри затягнулося у часі.  

Кафедральна церква Івана Златоуста була справжнім мистецьким шедевром. Красна і гожа споруда мала, за свідченням літопису, «склепінь чотири; з кожного вугла — склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені були склом римським; при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикрашений був зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий із міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє були прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби їх були всяких барв і золоті; спереду ж їх (на західних дверях) був зроблений Спас, а на північних — святий Іван (Златоустий), так що всі, хто дивився на них, дивувалися». 

Перед нами унікальний, в писемності Київської Русі, опис церковного зодчества, що дає змогу скласти уявлення про конструктивні прийоми та характер внутрішнього оздоблення холмської церкви. Склепіння, що стояли на чотирьох головах людських, були, на думку дослідників, типовими для західноєвропейського будівництва романського стилю, арками, що упираються своїми п’ятами на різьблені пілястрові капітелі, прикрашені зображенням чоловічої голови. Подібні капітелі, виготовлені у вигляді людських голів, прикрашали палацову капелу в угорському Естергомі, що є свідченням тісного зв’язку галицько-волинського зодчества з пізньороманською архітектурою Угорщини. Звідти ж, очевидно, було запозичено й західноєвропейську практику виготовлення вітражів для оздоблення вівтарних вікон. Кам’яними тесаними плитами — важким білим галицьким і місцевим холмським глауконітовим пісковиком  зеленого кольору — були прикрашені не церковні двері (вони б не витримали такої ваги), а стіни. Різьбою на камені були прикрашені тільки одвірки дверей.

Храмові ікони були прикрашені камінням дорогим, бісером і золотом. З-поміж них особливу увагу літописця привернули ті ікони, які Данило приніс із Києва: «образ святого Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з київського монастиря святого Феодора». Запозичення Данилом двох намісних ікон із знаменитого київського монастиря св. Федора, який був закладений 1128 р. князем Мстиславом, сином Володимира Мономаха, навряд чи можна пояснити загрозою монголо-татарського нападу на Київ. Після смерті старших родичів та сестри Феодори Данило вважав себе спадкоємним володільцем цього монастиря. З Києва Данило приніс до Холма і церковні дзвони. Київське походження цих християнських реліквій — ікон та церковних дзвонів — повинно було надати респектабельності новозбудованому місту, вивищити статус і засвідчити екуменічне значення столиці Руського королівства. До Холма Данило приніс також ікону Стрітення «з города Вручого од отця свого». То був внесок його  батька, зроблений до овруцького храму св. Василія під час одруження з донькою князя Рюрика Ростиславича, який тоді княжив у Овручі. У східній церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. То була родинна реліквія, яка, очевидно, як і багато інших ікон, стала здобиччю вогню: «Диву подібні [були образи сі], що погоріли в церкві святого Іоанна; один архангел Михаїл зостався з чудових тих ікон».

«Дитина Данилового серця» —  Холм — щасливо зацілів у лихі часи окупації краю військами золотоординського воєводи Бурондая у 60-х роках ХІІІ ст. То був лютий і сильний ворог. Він зажадав, аби руські князі на ділі показали, що вони є йому мирники, мовивши: «Якщо ви єсте мої спільники — розмечіте ж городи свої всі». Тоді були знищені укріплення у Данилові, Стіжку, Львові, Луцьку й Володимирі. Добре укріплений Холм відмовився підкоритися цій вимозі. Тоді Бурондай, бачачи, що силою його не здолати, звелів Васильку намовити городян, щоб вони здалися. Той мусив був підкоритися, та, їдучи до міста, надумав, як перехитрити татар. Непомітно набравши собі у жменю  камінців, став говорити з оборонцями Холма, щоб ті здавалися (бо з ним були послані татари, які розуміли нашу мову і пильно дослухалися до перемовин), кидаючи поволі камінці додолу, даючи їм так знак хитрістю, щоб вони билися, а не здавалися. І посадник Костянтин Положишило, стоячи на заборолах городських стін, збагнув умом знак, поданий йому Васильком, і сказав князю Василькові: «Поїдь звідси, а то буде тобі каменем в лоб. Ти вже не брат єси брату своєму, а ворог єсть йому». Татари, послані з Васильком, повернувшись до Бурондая, переповіли йому, що чули. Так і не розгадавши хитрість Василька, Бурондай дав йому спокій, а сам пішов війною на Польщу. Ось так, «ніби Богом посланий» великий князь Василько на поміч городянам, урятував «дитину Данилового серця».

Холм, нехай і з перервами, продовжував залишатися княжим столом до кінця ХIV ст., хоча процвітання цього князівства було ефемерним. 

Закінчення. Початок читайте у «Дні» № 78-79