Де свої й де чужі?

Після безвізу наше начальство прагне максимально зняти пропагандистську «пінку» з факту дійсно позитивного, Європа трошки відкрилася для України. Але так само легко може знову закритися. Якщо зараз з окупованих територій на захід попруть сепари, терористи, кримінальні злочинці й штатні провокатори Кремля, то для нас усе закриється. Відповідні механізми в Брюсселі, як відомо, вже створені. Деякі наші вожді, починаючи з пана Порошенка, вже звитяжно оголосили, що з імперією стався остаточний розрив, з приводу чого Президент навіть прочитав відомий вірш Михайла Лермонтова. Але, як завжди, слова нинішньої влади і реальність — це паралельні світи. Ми, може, з Росії й вийшли, та от тільки вона ніяк не хоче з нас виходити. І українська (?) влада їй у цьому неабияк допомагає. Звичайно, «прощай, немытая Россия», але 30% усієї української енергетики в руках «немитих», і вони у будь-який момент можуть за наказом з Кремля «вирубити» половину України. 100% українського мобільному зв’язку (телефон кожного з нас!) під контролем «немитого». «Немиті» банки правлять бал у фінансовій системі України. Ось чим треба було б зайнятися Президентові Порошенку, а не деклараціями й декламаціями. «Миті» чи «немиті», але в Одесі, за повідомленнями телеканалів, спалили майбутній штаб Військово-морських сил України. Коли нарешті наші керівні олігархи припинять торгувати й почнуть захищати країну? Коли нарешті почнуть давити 5-ту колону, а не вступати з нею в договорняки? А поки 5-та колона РФ давить нас у нашій хаті. Тут по телеканалах пройшла інформація, що СБУ закликала громадськість оголосити бойкот 5-й колоні в українських ЗМІ. Сюрреалізм. СБУ має не до бойкотів закликати, а душити антиукраїнську сволоту, затримувати, заарештовувати, порушувати кримінальні справи. Закликати до бойкоту може яка-небудь громадська організація, оскільки не має інших важелів дії. А СБУ має або, принаймні, повинна мати! А поки триває вакханалія проросійських центральних і місцевих телеканалів України, радіостанцій, газет, інтернет-ресурсів. Коли все це неподобство закінчиться? Закінчиться воно лише разом із нинішньою базарно-торгівельною владою нашої країни...

Кримськотатарський телеканал ATR дав цікавий сюжет, що знову змушує замислитися про природу нашої керівної верхівки. 2014 року один громадянин РФ на Кубані під час кримських подій запропонував в інтернеті відповісти на те, що відбувається, приєднанням Кубані до України. Його арештували (це вам не Україна з невиліковним лібералізмом і вседозволеністю!), тримали в СІЗО, потім він втік і приїхав до України. А наша міграційна служба з його приводу звернулася із запитом до... ФСБ, мовляв, що нам з цією людиною робити. Ну чи не абсурд? Таке відчуття, що у нас керують зрадники й злодії, корупціонери й бариги. Як можна під час війни звертатися за порадою до спецслужб ворога? І це у нас відбувається постійно. Наскільки мені відомо, британські чиновники 1942 р. з Лондона до Берліна, в гестапо запити на біженців з Німеччини не подавали...

Яке спілкування в принципі може бути між українськими чиновниками і ФСБ? До речі, ATR процитував чарівний текст з надр вітчизняної міграційної служби: мовляв, РФ — «демократична правова держава, й ми не можемо давати політичний притулок приїжджим з Росії». Ось так. А ми всі, на відміну від вищеназваних бюрократів, так і не зрозуміли, що напала на нас і вбиває наших громадян «демократична правова держава». Ну, і що скаже із цього приводу наша «відмита» влада?

ШЛЯХ ДО ПОРАЗКИ

На Першому національному телеканалі Юрій Макаров у програмі «Війна і мир» наполегливо намагався повернути двох співбесідників до здорового глузду. Вони намагалися гуманізувати, олюднити нашого ворога. Це найкоротший і найпряміший шлях до поразки. Надто багато журналістів в Україні прагнуть морально роззброїти українську націю, зробити її небоєздатною, паралізувати інстинкт опору. Одіозний Руслан Коцаба нещодавно був нагороджений Київською обласною організацією Спілки журналістів України за «видатні заслуги перед вітчизняною журналістикою». Дії Коцаби під час війни (публічні заклики до зриву мобілізації) — це банальна зрада. А як оцінити дії НСЖУ? Між іншим, дії Коцаби демонстративно підтримала партія «За життя» Рабиновича—Мураєва... Поки наша країна не воюватиме по-справжньому (на рівні Президента, уряду, парламенту), а не займатися імітацією, — успіху нам не бачити. Штрафні батальйони, військово-польові суди, розстріл на місці шпигунів і провокаторів — лише це врятує Україну від неминучої поразки й національної катастрофи.

«Немає царських шляхів у геометрії» — як сказав один давньогрецький математик царю Олександру Македонському, який просив навчити його цієї науки без проблем і особливих зусиль.

І Україна не має особливого шляху у війні, десятки країн і народів вигравали війни лише такими жорстокими й неминучими методами. Слабкість, нерішучість, безкарність винних, безвідповідальність на всіх рівнях, феномени усіляких Коцаб і Станко — це шлях до загибелі української нації. А ще фіглярство наших вождів-демагогів, які шукають «дивний» засіб: як би так воювати, щоб не воювати...

Дехто наївно думає, що поразка в цій війні не буде страшною, мовляв, якось переживемо. Ні, якщо Москва переможе, вона зробить висновки з усіх своїх помилок щодо України й докладе всіх зусиль для того, щоб нас більше ніколи не було, не зупиняючись при цьому ні перед чим. Вона остаточно вирішуватиме українське питання.

А на ICTV на «Свободі слова» спікер ВР Андрій Парубій розповідав про свою офіційну поїздку до США. Звісно, в нього все пройшло блискуче. А хіба у наших начальників буваємо інакше? От тільки результати надто забарилися. Потім спікер почав описувати успішну, на його думку, реформу ВСУ. Судячи з усього, у військовій справі Парубій, м’яко кажучи, не експерт. Які реформи у ВСУ, якщо на позиціях наших військ можна побачити кулемети часів Першої і Другої світових воєн, а Укроборонпром більше озброює новітньою зброєю країни Південно-Східної Азії, ніж українські війська...

У студії було поставлене питання: чи треба вводити воєнний стан на контрольованих Україною територіях Донбасу? 58% відповіли — «так», решта виступили проти. Нардеп Сергій Висоцький, виступаючи від мікрофону, заявив, що у нас слово «мир» стало синонімом поняття «капітуляція». Дійсно. Багато каналів дають слово пропагандистам так званої реінтеграції Донбасу ще до його деокупації. Абсурд. Неможливо інтегрувати те, що Україні де-факто не належить, що нею не контролюється, оскільки там стоять війська окупанта. На відносно новому телеканалі «До тебе», де, як і на багатьох інших, розташувалася програма «Настоящее время», дуже демократичні російські журналісти давали Україні поради щодо Донбасу. Один з них, Сакен Аймурзаєв, озвучив таку фразу: «Росія боролася в Криму за людей і завдяки цьому приєднала його». Брехня. Росія захопила Крим у результаті військової операції, і думка людей була там справою десятою. А проти лому — немає прийому. Охочих іти на танки з голими руками — не було. Там усе вирішила російська армія, а не місцеве населення. Ось чому ніяка реінтеграція Донбасу (на українських, а не путінських умовах) не можлива без узяття цих територій під контроль українською армією. Усе інше — від лукавого. Нам постійно підкидають фальшиву дилему: люди або територія. Щоб вести роботу з людьми, треба спочатку повернути територію.

Ну, і як завжди, не обійшлося без фірмового лицемірства російських журналістів. Вони дали в ефір опитування людей на вулицях окупованого Донецька. Зрозуміло, опитані говорили про Україну погано. А як за Сталіна на вулицях Києва говорили б про США? Нехай «Настоящее время» опитає людей на вулицях Пхеньяна. У Донецьку й Луганську за «неправильну відповідь» можна потрапити в підвал місцевого МДБ. Що, Аймурзаєв та інші цього не знають? То чого ж вони прикидаються дурниками?

ДИВНІ МЕТАМОРФОЗИ

На «112 Україна» ведучий Павло Кужеєв дуже обурювався декомунізацією взагалі й перейменуванням вулиці «Дружба народів» на вулицю Миколи Міхновського.

Не знаю, чому один із видатних борців за незалежність України, автор брошури «Самостійна Україна» викликав таку войовничу антипатію у пана Кужеєва. Що ж до милої його серцю «дружби народів», то вона в СРСР, звісно, процвітала у вигляді депортацій десятків народів, геноциду-голодомору українців, геноциду кримських татар і багатьох інших шовіністичних злочинних неподобств. Потім головним експертом з декомунізації виступив Володимир Литвин, історик КПРС за освітою. Звісно, декомунізація йому не подобається. Вона і його шефові, колишньому секретареві парткому заводу «Південмаш» і членові ЦК КПРС, не подобалася. Тому й гнила Україна в корумпованому комуно-радянському болоті на короткому повідці у Москви довгі роки...