Коли бути інформаційній деокупації?

Слов’янськ. День визволення. На залитій сонцем центральній площі «ловить» перехожих і записує сюжет лише один канал — «П’ятий». Поодинокі нудьгуючі місцеві журналісти вже розходяться. Напередодні на великому волонтерському концерті «Донеччина зустрічає своїх захисників» загальнонаціональних медіа, крім газети «День», не було взагалі (читайте репортаж «...Каїн іде нашою землею» у №114 (2017). Так, відзначення дати визволення Слов’янська і Краматорська 5 липня, яке є (на хвилиночку!) вже другий рік державним офіційним святом, майже не було присутнє в інформаційному просторі України. Принаймні, для широкого загалу, який звик дивитись телевізійні новини, Донеччина і далі залишається «Terra Incognita»... Прийшовши додому, я почула звичні звуки увімкненого радіо — батьки люблять у буденній заклопотаності вживати інформацію з FM-хвиль — як раптом заклякла. У передачі «Київ-Донбас» на Громадському радіо як спікера запросили... «депутата» терористичної організації «ДНР» (як з’ясував автор статті пізніше, це було не «Громадське радіо», а хвилі «Голосу Донбасу» і програма «Донбас. Реалії», де використовувалося включення псевдо-депутатів ОРДЛО з іронічним коментуванням. Просимо вибачення і опублікували уточнення у статті «Чи давати слово «тій стороні»?). «Цікаві» ж посили в нашому медійному просторі «вживляються» у суспільну думку. Відмотаю «годинник».«Цікаві» ж посили в нашому медійному просторі «вживляються» у суспільну думку. Відмотаю «годинник». Минулого року після написання матеріалу «Як «впіймати» українське радіо» («День», випуск №195-196 від 28 жовтня 2016  року) мені писали мешканці того ж Слов’янська, що навіть після встановлення вежі на Карачуні цифрові тюннери легко ловлять канали бойовиків... То такою є імплементація розпіареної концепції «інформаційної реінтеграції окупованих територій»? Стратегії писались, пріоритет оголошували, а що в «сухому залишку»?

Реінтеграція окупованих територій, яка нині є предметом жвавих дискусій, — це не тільки відвоювання території, це боротьба за людей — за  їхні душі та розум. Вплинути на людей можливо, це доводять соціологічні опитування фондом «Демократичні ініціативи» мешканців звільнених територій — відповіді з плином часу стають більш проукраїнськими. Тобто ментальність Донецької та Луганської областей сьогодні вже не така монолітна, як раніше, вона вже дуже розколота, і українські ЗМІ теж зробили свій внесок у це. Нагадаємо, «День» цього року вперше приїздив у Слов’янськ, влаштувавши великий інтелектуальний інтенсив — лекцію університетській молоді, справжнє культурне свято XVIII Фотовиставки, спілкування і презентацію книг місцевій громаді, а також подарував всім місцевим школам та бібліотекам набори Бібліотеки «Дня». Після Слов’янська Фотовиставка вирушила до Маріуполя і продовжує на запрошення місцевих громад їздити Україною. Вже цієї п’ятниці, 14 липня, Дні «Дня» відбудуться на сонячній Одещині — в Ізмаїлі.

Будь-які кардинальні зміни на тимчасово окупованих територіях Донбасу як зараз, так і після їх повернення можливі не самі по собі, а в результаті системних дій держави і суспільства по їх реінтеграції. На відміну від інших складових повернення окупованих територій, інформаційна реінтеграція може і повинна здійснюватися вже зараз. «День» запитав профільне відомство, яке ставить інформаційну реінтеграцію сходу та Криму чи не головною метою своєї діяльності, про досягнення і проблеми, а також медіаексперта — про реальний стан медіапростору на сході.

«РІШЕННЯ ПРО ГЛУШІННЯ ВОРОЖОГО СИГНАЛУ ВЖЕ ПРИЙНЯТО»

Еміне ДЖАПАРОВА, в.о. міністра інформаційної політики:

— Інформаційна політика на окупованих та прифронтових територіях базується на трьох пунктах. Перше — відновлення мовлення, це інфраструктура, завдяки якій наші українські ЗМІ матимуть доступ і доконтрольованих, і неконтрольованих територій. Йдеться про супутник, аналогове, цифрове мовлення і радіомовлення. До речі, всю окуповану територію зараз покривають середні хвилі, на яких мовить Перший канал «Українського радіо». І він досягає аж до Ростова. Те ж саме супутник — важливо не забувати, що насправді на окупованих територіях є доступ до українських ЗМІ через супутник, тому що він дуже популярний. Тож твердження, що там інформаційне гетто і взагалі немає доступу до українських ЗМІ, — це міф.  З огляду на це постає другий пункт — питання контенту і його якості. Чи обирають наші люди на окупованих територіях, або навіть на неокупованих, українські ЗМІ? І це справді питання нашої суспільної справи, про що ми повинні думати, якими меседжами розмовляти з нашими громадянами на окупованій території. Адже пропаганда активно робить дистанцію, вбиває клин між громадянами України шляхом постійної дискредитації держави. І це вже питання до тих власників ЗМІ, які виробляють цей контент, чи цікавий він, чи орієнтований на ту аудиторію. Великі надії в цьому плані покладаємо на «Суспільне мовлення». У нас з’явилася зареєстрована юридична особа — ПАТ «НСТУ», тобто цей суспільний мовник юридично вже є. Наразі мова йде про його фінансування як продовження реформи. Це резонансно, але правда — суспільний мовник недоотримує кошти, які згідно закону їм по факту гарантовані. Ми займаємо чітку позицію, що ці кошти мають бути в повному обсязі направлені Суспільному мовнику, інакше нормального суспільного мовлення бути не може.

Також спільно з широким колом експертів, представників ЗМІ та громадських організацій окупованих територій уже розроблені стратегії інформаційної реінтеграції Криму і Донбасу. Протягом місяця плануємо подати на розгляд Кабінету Міністрів. Як тільки стратегії затвердить КМУ, вони вже будуть офіційним документом, на основі чого ми вже будемо робити план заходів.

Одним із ключових питань є глушіння сигналу окупантів. Міністерство інформаційної політики не має на це повноважень, це військова операція. Ми неодноразово піднімали це питання зі Службою безпеки України, військовими, які мають технічні можливості це виконувати. Місяць тому ми добилися позитивного результату на виїзному засіданні комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики у Краматорську. План вже є, технології затвердили. Відверто скажу, що це не дешево, але домовленостей  по фінансуванню по фінансуванню також досягнуто, курирує цей процес комітет.

Вважаю МІП одним з ключових відомств у сучасних реаліях, адже інформація стає реальною зброєю. Але досі нам складно виконувати свою діяльність, ми не маємо належного людського та фінансового ресурсу. У нас в міністерстві працює з двадцять людей, з яких частина співробітників — це технічний персонал, також антикорупціонер, фінансист, які мають бути у штаті згідно реформи державної служби. Нам критично не вистачає людей, тому ми йдемо в горизонтальні зв’язки з громадськістю, ми допомагаємо їм, а вони — нам. Бюджет, який ми закладали минулого року, взагалі був лише 4 млн грн, це тільки на зарплати людям йшло. Цього року більше бюджет, але частина направлена на UATV-телеканал і «Укрінформ», а на операційну діяльність міністерства в цьому році у нас було 15 млн. І ми це все витрачаємо на кампанії, які проводимо — борди, відеороліки, контент, який ми виробляємо на важливо соціальні теми.

«СТРАТЕГІЧНІ НАРАТИВИ ДОСІ НЕ СФОРМУЛЬОВАНІ»

Олег ЗОНТОВ, медіаексперт, журналіст, волонтер Донецької області:

— Можна виділити три зони інформаційного впливу на Донбасі. Перша — звільнені території. Там проблем з українською пресою, сигналами і частотами українських медіа немає. Ситуація значно покращилася після відновлення зруйнованої бойовиками телевежі на Карачуні. Але навіть вона, на превеликий жаль, на цій території не може заглушити сигнал вишки Донецька висотою в 365 метри. Адже висота слов’янської вежі — 180 метрів. Так що «зловити» на останніх поверхах канали сепаратистів в Слов’янську і Краматорську, на жаль, дійсно можна.

Друге — «сіра зона», це 10—20 кілометрів від лінії розмежування, а від Слов’янська — 70—90. Туди українські телевежі не дістають, повністю домінує сигнал з Донецька. Зараз планується будівництво вишки в Покровську у 185 метрів, що, як планується, повинна конкурувати з донецькою. Але від початку зрозуміло, що вона програє в висоті. Чому так — швидше за все, держава не готова оплачувати більшу висотність. Хоча кошти у Донецькій облдержадміністрації є — призначені для окупованих територій, вони лежать на депозитних рахунках, це понад мільярд гривень. Але в інформаційну інфраструктуру, як бачите, їх вкладати не хочуть. Для аналогії — Луганська ОДА виділила 18 мільйонів із цього фонду, і зараз повним ходом йде будівництво вишки в Бахмуті, Новоайдарський район. До того ж, побоюються можливих диверсій з того боку. Зараз будівництво вишки в Покровську тільки на стадії розробки проектно-кошторисної документації, і це на четвертому році гібридної війни...

На «передку», де стоять наші військові, інформаційна ситуація покращилася за рахунок радіопростору. В Авдіївці був встановлений потужний транслятор для FM-частот, він дає стійкий сигнал в «сіру зону» і «дістає» навіть до окупованого Донецька. Українське телебачення військовим «зловити» нереально. Дивляться телевізор вони в такий спосіб — у наметі або окопі стоїть телевізор, імпровізована антена у вигляді проволоки виведена наверх і прив’язана до якої-небудь залізної палиці. Звичайно, вона ловить сигнал, який є потужнішим — тільки з Донецька. Рецепт рішення проблеми — блокувати сигнал шляхом використання переносних або стаціонарних станцій, встановити більше трансляторів в прифронтових регіонах і якнайшвидше будівувати телевишку в Покровську. Але потрібно відзначити, що навіть транслятор в Авдіївці — це міжнародна технічна допомога, тобто обладнання, куплене за грантові кошти. Держава, як і раніше, не готова надавати бюджетні кошти на інформаційний «фронт».

І третя зона — окуповані території. Звичайно, кабельне та цифрове телебачення закрите для українського телебачення. Але люди з супутниковими тарілками та інтернетом мають можливість вибору. І тут ми стикаємося з проблемою контенту — у нас досі немає консенсусного розуміння, яким він повинен бути. Якщо ми ставимо завдання реінтеграції, то на першому етапі цей контент повинен мати більш локально-регіональний характер, піднімати проблеми, які хвилюють місцевих жителів, м’яко доносити необхідні меседжі. Минуло три роки, а ми не розробили стратегію повернення окупованих територій — а значить, немає методики і розуміння смислів, не сформульовані стратегічні наративи, які ми можемо ретранслювати туди. Деоккупація починається з розуму. Якщо попередньо не працювати інформаційному полі з людьми на окупованій території, вони не будуть готові до змін. У них має з’явитися бажання повернутися додому, в сім’ю, в Україну. І тоді будь-які шляхи, в тому числі військові, будуть ефективними.

«МАРІОНЕТКОВІ «РЕСПУБЛІКИ» ЗНАЧНО ПОСИЛИ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ»

Світлана ЄРЕМЕНКО, медіа-експерт, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика:

- Презентація Інституту демократії ім. Пилипа Орлика називається: «Інформаційний простір України: четвертий рік війни». Вона ґрунтується на масиві даних з відкритих джерел: результатах моніторингу медіа, опитуванні експертів, читачів, військових, переселенців, жителів окупованих територій, відгуках у соціальних мережах, тощо. І головний висновок презентації – за три роки неоголошеної війни Росії проти України влада, Міністерство інформаційної політики, РНБО, Нацрада та інші інституції, які відповідальні за інформаційну безпеку і протидію російській пропаганді, зробили дуже мало.

Так, безсумнівно, є позитивні зрушення:підписано Указ Президента України «Про Доктрину інформаційної безпеки України» 25 лютого 2017; створеноканал  іномовлення UA|TV;почало працювати Суспільне ТБ і радіомовлення UA: ПЕРШИЙ;відбувається роздержавлення державних і комунальних ЗМІ; діє Закон, який забороняє розповсюдження в Україні фільмів російського виробництва, запроваджено квоти на українську музику та українське мовлення на телебаченні. Та цього замало.

Натомість російські канали продовжують працювати не тільки на окупованих територіях і в «сірій зоні», а й на підконтрольній Україні території. Під час Донбас Медіа Форуму учасники могли в цьому переконатися, коли увімкнули телевізори у своїх номерах у Святогірську.  Ба, більше російські канали працюють у Запорізькій, Херсонській, Харківській, прикордонних районах Чернігівської і Сумської областей. Люди піддаються шаленому впливу російської пропаганди. Це призводить до того, що у свідомості декотрих людей відбулися незворотні зміни. Якщо раніше вони розуміли, що відбувається і вболівали за Україну, то тепер підтримують Росію.

Поет і письменник Борис Гуменюк, який зараз захищає Україну, каже, що солдати отримують інформацію з сепаратистських телеканалів і з інтернету. Можна уявити, як така інформація може впливати на дух військових!

Тільки у червні 2017 року (!) МІП оголосило, що збирається витратити 2,7 мільйона гривень на газету для прифронтової зони: Донецької, Луганської і Херсонської областей.

Затеза цих три роки маріонеткові «республіки» значно посилили свій інформаційний вплив. Наприклад , у так званій ЛНР працює 7 телевізійних каналів: «Луганськ -24. Телеканал новостей»;так званий ГТРК ЛНР  - сепаратистський канал, що працює на захоплених ще у березні потужностях телеканалу ІРТА . Для порівняння:  в 2015 тут працювало – тільки 2 ТБ канали. Дезинформація безперешкодно ллється з сайтів: «Луганский Информационный Центр -основнийінформаційний ресурс ЛНР, виходить і англійською мовою; «Луганск. Онлайн»;«Исток» МолодежноеИнформационноеАгенство;«Луганский телеграф». Виходить 35 друкованих видань: «ЖизньЛуганска»,газета «ХХІ век»,газета «Экспресс-клуб» та ін. Активно працює Міністерство зв’язку і масових комунікаційЛНР . На підтримку ЗМІ в ЛНР у 2017 виділено 4 млн. рублів тільки у першому кварталі.

Така ситуація, на мій погляд, дуже небезпечна. Може трапитися так, що ми звільнимо від ворога окуповані території, але там не залишиться прихильників України і нам нікого буде реінтегрувати, ні з ким буде говорити. Важливо прорвати інформаційну блокаду, щоб люди отримали струмінь об’єктивної інформації з України, дізналися про боротьбу з корупцією, реформи, які хоч повільними кроками, але все ж відбуваються, безвізовий режим… Досі ж на їх голови виливаються тонни бруду і брехні про Україну, українську владу й армію,  та і про нас усіх.