Про дух аристократизму й вишуканості
П’ять незабутніх вечорів подарувала «Київська весна-2012»
Четвертий мистецький форум «Київська весна» був проведений за підтримки Фонду сприяння розвитку мистецтв, Посольства Франції в Україні, Посольства Федеративної Республіки Бразилія в Україні, Французького Інституту в Україні (IFU), Польського Інституту в Києві. Фестиваль зібрав визначних музикантів із різних країн.
Особливо урочисту тональність надав виступ славнозвісного композитора і диригента Лорана Петіжирара, на якого, за висловом Володимира Лукашева — художнього керівника Національної філармонії, майже три роки адміністрація «полювала», аби залучити маестро на гастролі до нашої столиці. Прикметно, що цей концерт відвідав Посол Франції Ален Ремі, який напередодні відкрив у Національному музеї Львова виставку «Нормандія в живописі», де було експоновано полотна Ежена Будена, Гюстава Курбе, Клода Моне та інших французьких митців.
Лоран Петіжирар — художній керівник і диригент Кельнського симфонічного оркестру, кавалер ордена Почесного легіону, лауреат Музичної премії SACD 2001, знаний у світі композитор, автор оперних і симфонічних творів та музики до 160 кінофільмів. Водночас, як запрошений диригент маестро співпрацює з найвідомішими симфонічними колективами світу — національними оркестрами Франції, Іспанії, Китаю, оркестрами Ліона, Бордо, Лілля, Монте-Карло, Берліна, Москви, ВВС тощо. Тож поява за диригентським пультом Симфонічного оркестру Національної філармонії України такого маститого музиканта з Франції стала непересічною подією фестивалю.
Подарунком шанувальникам музики Клода Дебюссі стало виконання його знаменитих симфонічних опусів — «Післяполудневий відпочинок фавна» і «Море». Елегантне диригування, пластичність рухів Лорана Петіжирара встановили атмосферу гармонії й взаєморозуміння між музикантами оркестру й диригентом. Яскрава, різнобарвна палітра імпресіоністичного звукопису музики Дебюссі засяяла всіма відтінками оркестрових тембрів, занурюючи слухачів у неповторний світ природи, мінливої гри настроїв, витончених змін емоційних станів. Вишукане, колористичне звучання оркестру примусило згадати думку самого Дебюссі: «Лише музиканти володіють перевагою вловити всю поезію дня й ночі, землі й неба, відтворити їхню атмосферу й ритмічно втілити їхню неосяжну пульсацію...»
З ентузіазмом київська публіка зустріла й виконання Концерту для віолончелі з оркестром Л. Петіжирара (соліст — російський віолончеліст Сергій Словачевський). Тривалі оплески змусили диригента і соліста виконати «на біс» майже половину Концерту. Та й після цього глядачі не хотіли відпускати музикантів зі сцени...
Два ювілейних акценти було зроблено у виступі цього ж оркестру, та вже зі «своїм» диригентом — Миколою Дядюрою: до 280-річчя від дня народження Й. Гайдна прозвучали дві Симфонії, і до 230-річчя Ніколо Паганіні — його Концерт у перфектному виконанні іменитого польського скрипаля Маріуша Патири, який грав на копії скрипки Гварнері дель Джезу 1773 року. До речі, Патира був першим поляком, хто виграв Гран-прі Міжнародного конкурсу скрипалів ім. Паганіні в Генуї (2001), де він отримав копію скрипки «Канноне», що належала самому геніальному італійцю.
Гра бразильського гітариста Маркоса Віністуса в супроводі Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під орудою Вікторії Жадько владно захопила слухачів особливим «іспанським» темпераментом інтерпретацій двох Концертів для гітари з оркестром — М. Джуліані та Е. Віла-Лобоса. Можливо, особливий шарм звучанню оркестру й соліста додавало те, що відомий український диригент Вікторія Жадько є водночас і не менш знаною сольною виконавицею гітарної музики, отже на сцені, під час виступу відбулося «злиття» темпераментів усіх учасників концертного дійства...
Рафінованим смакам меломанів відповідав виступ Київського камерного оркестру під орудою Романа Кофмана із солістом Юрієм Котом (фортепіано), де прозвучали твори Й.С. Баха, Е. Гріга, А. Дворжака та інших композиторів (інтерв’ю з піаністом Ю. Котом читайте у № 93-94 «Дня»). Приголомшливе враження на публіку справив сольний виступ харизматичного піаніста Павла Нерсесяна, професора Московської консерваторії, добре знаного й шанованого в Україні музиканта. Цього разу музикант запропонував киянам унікальну за технічною складністю, масштабністю й «прем’єрністю» програму. Піаніст вкотре засвідчив свою універсальність, здатність відтворювати самобутність будь-якого композиторського стилю. «Іспанський» перший відділ концерту, де прозвучали рідко виконувані твори Е. Гранадоса, І. Альбеніса привернув увагу слухачів особливою інтелігентністю інтерпретацій, зачарованістю кожним звуком, досконалістю піаністичного туше. Натомість, другий відділ, в якому прозвучали найскладніші фортепіанні транскрипції Ф. Ліста, вразив неприборканою енергетикою, фантастичним темпераментом, запаморочливою віртуозністю, що мимоволі малювало в уяві присутніх самого композитора-віртуоза, який своїм неперевершеним піанізмом за життя повсякчас переконував, що рояль — єдиний з-поміж усіх музичних інструментів (окрім органу) здатний відтворити «tutti» симфонічного оркестру. (В оркестровій музиці розрізняють сольне виконання та звучання всього оркестру (tutti). На цьому будується контраст. — Н.С.)
Без перебільшення, публіка на концертах фестивалю «Київської весни» вкотре мала змогу впевнитися у думці: якщо у сфері футболу ми лише мріємо долучитися до європейської «сім’ї» (через Євро-2012), то збережена й розвинена в наш час історична спадкоємність традицій класичної музики в Україні, зокрема виконавства, дозволяє нам вже сьогодні органічно відчувати себе одним із світових осередків академічної музичної культури.
