Казус ідентифікації переселенця

Минулого тижня студентка ДонНУ імені Василя Стуса Марія Дробот написала емоційний пост у «Фейсбук» про те, що співробітники одного з підрозділів Державної міграційної служби у Вінницькій області відмовилися приймати у неї документи на виготовлення біометричного закордонного паспорта. За словами дівчини, своєї рішення вони пояснили відсутністю документів, які підтверджують її особу. Пост Марії одразу спричинив резонанс у соціальній мережі і «обріс» десятками коментарів. Більшість з коментуючих писали, що це 100-відсоткова дискримінація. Ось що кажуть самі учасники події та експерт:

«МИ НЕ ХОТІЛИ НІ З КИМ СВАРИТИСЯ, ПРАГНУЛИ ЛИШЕ ЗНАЙТИ ПРАВДУ»

Марія ДРОБОТ, студентка Донецького національного університету імені Василя Стуса:

– Я вже давно збиралася подавати документи на закордонний паспорт, але все відкладала на потім. Але коли завідувачка кафедри журналістики Олена Тараненко запропонувала взяти участь у проекті, в рамках якого були заплановані активності у місті Кракові, це спонукало мене терміново подати звернутися до міграційної служби. Пішли разом з одногрупниками, які також залучені в проекті. За всі роки перебування у Вінниці  ми вперше відчули дискримінацію своїх прав. До цього жодних непорозумінь, конфлікту у мене не виникало.

А все трапилося через те, що для перевірки моєї особи потрібні були додаткові документи. Окрім паспорта, коду, посвідчення переселенця, я взяла студентський квиток. Під час подачі документів інспекторка звернулася до заступника директора цього підрозділу, чи може вона прийняти студентський. Від нього я почула, що мої документи не можуть прийняти, оскільки вони не підтверджують мою особу, а студентський – взагалі не документ. Переді мною документи подавала моя знайома Ольга Орловська, яка вже закінчила 4 курс, студентського вона  не мала, тож намагалася подати перепустку до Києво-Могилянської академії, куди вступає в магістратуру, з фото, підписом і мокрою печаткою. І у неї на той час документи також не взяли. Тому я почала цікавилася, які потрібно взяти документи, щоб підтвердити мою особу. Конкретної відповіді, окрім пропозиції звертатися по закордонний паспорт у Маріуполі чи Краматорську, бо «чому всі переселенці пруться до нашого відділення?», я не отримала. Але зі скандалом документи у мене прийняли, хоча надії на те, що вони підуть у роботу, не було.

Ввечері того дня я написала пост у Фейсбуці, де описала все, що відбулося. Відверто, на той момент паспорт вже не був таким важливим, «болів» факт несправедливості. Ми не хотіли ні з ким сваритися, прагнули лише знайти правду. Хотілося вилити душу і отримати підтримку, суспільне обурення. Адже так вже було одного разу. Пости у соцмережах, і мої також, допомогли евакуювати університет до Вінниці.

Цього разу моєю ситуацією зацікавилися громадські активісти і журналісти. Тож реакцію на пост на «Фейсбуці» я отримала раніше, ніж реакцію на скаргу на сайті Державної міграційної служби. На наступний день, 26 липня, я дізналася про прес-конференцію начальника Державної міграційної служби області Бориса Наливайка, вирішила також взяти у ній участь, аби з’ясувати, які саме документи я маю подати в управління, аби мінімізувати вірогідність відмови у паспорті. Знову пішли всі разом. І хоча від коментарів він утримався, але запросив нас на особистий прийом, де він і повідомив, що із документами все в порядку, їх достатньо для процедури ідентифікації моєї особи. Тому дякую йому за зацікавленість у вирішенні конфлікту і небайдужість.

«ПРОЦЕС ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ, А АБСОЛЮТНО ДЛЯ УСІХ ОСІБ»

Борис НАЛИВАЙКО, начальник управління Державної міграційної служби у Вінницькій області:

– До управління Державної міграційної служби у Вінницькій області вже звернулося 2102 вимушено переміщені особи, з них 81 з питань оформлення ІD-карток, 301 – з приводу обміну або оформлення паспорта громадянина України, 634 – для вклеювання фото, у зв’язку з досягненням відповідного віку, 9 – за тимчасовими посвідками і 1056 (!) – за закордонними паспортами. Із жодною з цих осіб проблем не виникало. Тобто випадок, коли у вимушено переміщеної особи виникли якісь питання, трапився вперше Та й назвати його інцидентом складно, це радше непорозуміння.

У своїй роботі співробітники Державної міграційної служби керуються законодавчими актами. Так, у Постанові Кабміну № 152 чорним по білому написано, що оформлення закордонного паспорта здійснюється через ідентифікацію особи. Тобто якщо заявник подає анкету на виготовлення закордонного паспорта до підрозділу ДМС, то співробітник цього органу  зобов’язаний порівняти його дані із даними, які подавалися при видачі внутрішнього паспорта. Процес ідентифікації здійснюється не лише для переселенців, а абсолютно для усіх осіб. Оскільки форми № 1 цих молодих людей залишилися на окупованій території, тому ідентифікувати їх у звичний спосіб – через запит на місце видачі паспорта – ми не можемо.

Тому, відповідно до доручення голови Державної міграційної служби від 15 червня цього року, для оформлення закордонного паспорта громадянина, чий паспорт виданий територіальним підрозділом, де доступ до картотек заяв неможливий (це АР Крим і зона проведення антитерористичної операції), працівники міграційної служби інформують заявника про необхідність подання додаткових документів. Це довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту тощо, в тому числі з фотокартками (приписне посвідчення, військовий квиток, посвідчення водія, пенсійне посвідчення тощо). Тому додаткові документи для ідентифікації попросили і в студентів. У Марії, про яку ми зв ами ведемо мову, окрім паспорта громадянина України та ідентифікаційного коду, взяли ще копію посвідчення, що вона внутрішньо переміщена особа і копію студентського квитка, щоб можна було через Міністерство освіти, де є державний реєстр, підтвердили її особу. Не знаю, у чому причина непорозуміння, вже на наступний день, 26 липня, документи студентів пішли у роботу і жодних проблем, окрім резонансу, я не бачу».

«У НАС ДОСІ ДО ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ ВІДНОСЯТЬСЯ ЯК ДО ПАМ’ЯТНИКА ЕФЕМЕРНОСТІ»

Світлана ДУБИНА, експертка Коаліції з протидії дискримінації в Україні:

– Коли я дізналася про цю ситуацію, то одразу порадила студентам не мовчати, а телефонувати на всі гарячі лінії, бо хіба може бути вибіркова ідентифікація стосовно переселенців?! Для експерименту я подала свої документи на оформлення біометричного паспорта у Львові, де перебувала на той момент. І ніхто нічого мені не сказав, що я не з Львівської області, а з Вінницької. У мене взяли документи і зараз мій біометричний паспорт вже виготовляється.

Але в чому казус ситуації? Постанова Кабміну – це порушення 24-ої статті Конституції України. Тобто це пряма 100-відсоткова дискримінація, яка прописана законодавчо. Так трапилося, що через це постраждали саме студенти ДонНУ і саме у Вінниці. Звинувачувати у цьому співробітників міграційної служби, які виконували чіткі інструкції букви закону, не варто. Інша справа, що вони дозволили собі обхамити студентів і сказати їм «їдьте до себе додому і там оформляйте» – це порушення. І гадаю, системне.

Добре, що начальник міграційної служби швидко відреагував на ситуацію. Але, впевнена, у нього вистачає інших нагальних справ, аніж виконувати роботу за своїх співробітників. Тому головна причина цієї ситуації, як на мене, у тому, що у нас досі до людської гідності відносяться як до пам’ятника ефемерності. А насправді саме почуттям гідності має керуватися кожна людина і на будь-якому робочому місці.