Як виправити «руїну» в голові?

Руслана ПОРИЦЬКА, керівник театру «ГаРмИдЕр»:

— Пішла на свято 1 вересня з сином. Уже 4 клас. Радісно, що дитина хоче до школи. Щаслива, що він так любить дарувати й обирати букети для жінок і дівчаток. От і вибір букету вчительці — справжня подія.  Традиційна святкова лінійка. Урочистих слів не чутно, скрізь гамірно, та й  позаду батьки емоційно обговорюють літній відпочинок. Звучить гімн, а гучне обговорення відповідності готелю п’яти зіркам не стихає... Метроном вистукує хвилину мовчання за нашими загиблими чоловіками та хлопчиками, а вони продовжують говорити... про шалені нічні розваги на березі моря. Я мовчу й пильно дивлюся на зграйку, на якусь мить таки настає тиша.

Такі моменти спустошують, забирають віру, що цей народ готовий будувати країну. Однак  у час підготовки до театрального фестивалю «Мандрівний вішак», який проводить наш театр «ГаРмИдЕр» спільно з міською радою, думати про це часу не має. І от після насиченого передфестивальною круговертю дня їдемо з чоловіком у маршрутці, підходить дівчина і... просить взяти грошовий внесок на фестиваль. Знаю її лише як постійну глядачку нашого театру.  Звісно ж, взяти грошей у такий спосіб я не можу, дякую і знову сповнююся вірою у людей.

Сергій ШАРАЄВСЬКИЙ, режисер:

— Три тижні тому повернувся із закордонних зйомок. Знімали фільм про Реформацію. Вісім країн Європи, сприяння МЗС, музеї, історики, готелі, постійні переїзди та маса вражень. Паралельно із зйомками трохи знімав дорожню інфраструктуру та урбан-простір, «постив» у «Фейсбук», «тегав» представників влади, щоб наші місцеві чиновники могли почерпнути для себе хороші ідеї.

А потім було повернення додому. І звісно, розчарування та смуток. Не так від того, що в нас гірші дороги чи менша зарплатня. Більше від вбогості розуму тих, хто може змінити все на краще. Чому будь-які найкращі починання, які робляться в наших містах, в результаті перетворюються в дику убогість? Чи то дороги, чи розмітка на них, чи прокладена бруківка, чи пандуси або ліхтарі. Глянеш, і на перший погляд ніби все нормально. Придивишся і бачиш, що «диявол ховається в дрібницях». Там гайку недокрутили, там бордюр занадто високо поставили або розмітку криво нанесли.

Можливо, це через те, що 500 років тому Реформація на території України так і не прижилася, так і не увійшла в свідомість людей. А можливо, це в наших сучасних мізках не відбулося жодної реформації. Хоча й незалежність пережили, і два майдани за плечима, а той «совок» все так і не виходить з голів. Будь-яку руїну в державі можна відбудувати. Лише руїну в голові просто так не виправиш. Ось це й засмучує.

Ярослава ТИМОЩУК, головний редактор газети «Сім’я і дім»:

— Тішить, що вже традиційно жвавий літературний осінній сезон відчувається і в Луцьку: в місті з’явилося нове видавництво «Синя папка», лучани готуються приймати в себе один із найяскравіших літературних фестивалів України Meridian Lutsk. До речі, цьогоріч у Луцьку — фестивалів на різні вподобання: анімаційний, театральний... Усе це — нові позитивні інформаційні приводи та нова якість існування.

Катерина ТЕЛIПСЬКА, начальник управління туризму та промоції міста Луцької міської ради:

— Я радію з того, що в моєму житті багато чудових людей. Мене оточують надзвичайно світлі, мудрі, цікаві, талановиті, добрі, щедрі люди. Вони такі різні, кожен зі своїм неповторним характером, чудесним безмежним всесвітом. Кожен із них вчить мене: хтось сили волі, хтось терпіння, хтось ніжності, а хтось непорушності прийнятих рішень. І, мабуть, найбільший талант, яким мене нагородив Господь, є здатність оточити себе саме такими людьми. Це не може не тішити. А що засмучує? Сумна мелодія «Пливе кача» у наших душах та очі загиблих хлопців, в яких цілі світи.