Подарувати друге життя

Історія старовинного костелу Архангела Михаїла, який розташований у невеликому містечку Тиврів (недалеко від Вінниці), сягає ще 1569 року. Тоді в літописах вперше згадується дерев’яний римсько-католицький костел, спалений козаками за часів Хмельниччини. На його місці 1742 року (за іншими даними, 1752 року) тодішній власник Тиврова Міхал Ян Калетинський побудував новий костел та монастир, пожертвувавши на будівництво, крім матеріалу, ще й 50 тисяч злотих. На той час це був один із найбільших костельно-монастирських комплексів, але 1833 року монастир закрили, а храм став парафіяльним. На початку 20 років ХХ століття більшовики відібрали костел, а згодом «совєти» відкрили в його стінах фабрику з обробки металів, прилеглий монастир пристосували як багатоквартирний будинок. Після розвалу Радянського Союзу храм повернувся до церкви, і зараз ним опікуються брати ордену місіонерів облатів Непорочної Марії. Вони і займаються реставрацією найбільшого костельно-монастирського комплексу на Поділлі. Відбудовують святиню спільним коштом — за рахунок католицької церкви, пожертв громади та меценатів.

«Тиврівський санктуарій був знаним паломницьким центром, але радянська влада відібрала у вірян храм і влаштувала в ньому завод. Тому коли храмовий комплекс повернули Церкві, він був у жахливому стані. Тож перші роки пішли на те, щоб просто розчистити споруду й вивести будівельний брухт та землю. Для цього знадобилося понад сотню вантажівок, — розповідає настоятель парафії святого Архангела Михаїла отець Віталій ПОДОЛЯНА. — Але ми тішимося тим, що вдалося об’єднати небайдужих вірян довкола відродження святині, хоча віра — не в камінні чи стінах, а в людських серцях. Усі наші зусилля — людські та фінансові — спрямовані на те, щоб це місце відродилося й отримало друге життя».

Будівля храму складає понад тисячу квадратних метрів. Незважаючи на скромний вигляд монастиря зовні, всередині він досить просторий: має молитовну залу, келії для ченців, гостьові кімнати молодіжного центру, трапезну, є навіть ігрові для дітей, оскільки упродовж літа проводяться «Канікули з Богом» для дітей та реколекційні зустрічі. Традиційними стали і молодіжні фестивалі та лекторії, які збирають у стінах храму дедалі більше молоді з різних куточків України. Зважаючи на це, ченці мають намір відкрити у стінах комплексу всеукраїнський християнський центр. А наступного 2018 року — завершити роботи з облаштування музею жертв репресій тоталітарного режиму стосовно релігії. У його експозиції будуть представлені історичні матеріали та світлини, пов’язані з тими подіями.

«Роботи попереду ще дуже багато. Ми навіть не підраховували, скільки потрібно коштів на реставрацію всього комплексу, бо це непідсильна сума, тому ремонтуємо все поступово, — продовжує отець Віталій. — Торік ми завершили ремонт у житловій частині, дещо підлатали фасад і провели підготовчі роботи для заміни даху. Цього року за рахунок Міністерства культури Польщі вдалося замінити частину вікон, адже досі віконні рами у молитовні були забиті дошками. На часі реставрація стін зовні. За радянської влади будівля була обкладена плиткою, але з часом вона почала відпадати, цегла «оголилася», і через це стіни руйнуються. Тільки завдяки тому, що завтовшки стіни мають два метри, стара будівля стоїть, але якщо її не потинькувати найближчим часом, то храм почне руйнуватися і тоді врятувати святиню буде складно».

У ченців попереду ще багато роботи, адже з усього монастирсько-храмового комплексу нині відновлено лише близько треті. Але вони впевнені, що спільними зусиллями своїх парафіян і за підтримки надійних партнерів їм вдасться відновити увесь костельно-монастирський комплекс і повернути йому колишню розкіш та славу.