Окупований і депресивний

Будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Як тоді відбудовувати господарство? Як піднімати життєвий рівень населення? Можливо, ці запитання для нинішньої України ставити дещо зарано. Тим не менш уже сьогодні, вибудовуючи стратегію повернення і реінтеграції окупованих територій, слід знати й розуміти, що вони собою уявляють з точки зору економіки й демографії, та які групи впливають на мешканців цих регіонів.

Центр вивчення Росії та окупованих територій виконав досить серйозне дослідження, яке може стати цінним посібником і для тих, хто розробляє стратегію досягнення миру на сході України, і для тих, хто розбудовуватиме новий, повоєнний Донбас.

«Нам дуже бракує реальної інформації про те, що відбувається на окупованих територіях, — зазначає керівник Центру, народний депутат Вадим Денисенко, — багато неправдивої інформації, багато міфологізованих і спекулятивних речей». Як розповів Денисенко, інформацію для дослідження збирали з різноманітних джерел: як від Держстату й міністерств України, так і органів статистики так званих «ДНР» і «ЛНР», псевдоміністерств і псевдовідомств цих незаконних утворень, а також користувалися інформацією відомств Російської Федерації та міжнародних і релігійних організацій. Використовували також  дані з блогосфери та власних джерел авторів дослідження.

ДЕМОГРАФІЯ

Досить складно визначити демографічну ситуацію на окупованих територіях. На 1 січня 2014 року на нині окупованих територіях Донбасу мешкало  3,9 мільйона людей. Окупаційна статистика називає сьогодні цифру в 3,8 мільйона. «Ми повинні розуміти, що ці 100 тисяч, які нібито виїхали, потрібні окупаційним адміністраціям для крадіжок, щоб красти з дотацій, які заходять із Росії», — пояснює народний депутат. Кількість тих, хто виїхав, автори дослідження оцінюють у 600 — 800 тисяч, з яких 200 — 300 тисяч — до РФ. «Фактично населення «ОРЛДО» становить 3 — 3,2 мільйона, — визначає Денисенко, — точнішу інформацію надати наразі неможливо». «Емігрували переважно люди віком до 40 років, — уточнює Денисенко, — і насамперед родини з дітьми шкільного і дошкільного віку».

Дослідники вважають важливим показником рівень народжуваності на окупованих територіях. Загальний коефіцієнт народжуваності  2015 року становив 3,9 на 10 тисяч населення. 2016-го — 5,1, і таким він буде приблизно 2017 року.  А до окупації, у 2011-2012 роках він становив 9,5 — 9,8. «Фактично народжуваність впала в два рази, — відзначає Денисенко, — і це говорить про кількість людей продуктивного віку, що залишилася і тих, хто виїхав».

Молодих людей до 20 років на окупованих територіях сьогодні приблизно 10%. Це, в середньому, вдвічі менше, ніж на території України. 20—39-річних у «ОРЛДО» приблизно  27%, а людей 40 — 59 років — близько 35%, що майже на чверть більше, ніж на мирних територіях України.   Людей старших за 60 років приблизно 28% , а це на третину більше, ніж у решті України. «Молодь виїхала, а літні люди залишилися», — констатує народний депутат.

ГУМАНІТАРНА СФЕРА

«Шкільна та позашкільна освіта підпорядкована в «ОРЛДО» по суті одній меті: вбити в дитячі голови твердження, що існує окрема гілка «русского мира» — народ Донбасу, — зауважує Денисенко. — Відбувається масова заміна українських підручників російськими, українську мову витісняють, вона не входить до переліку обов’язкових на екзаменах,  натомість вводять низку предметів, спрямованих на створення менталітету міфічного народу Донбасу. Але через те, що в РФ немає чіткого уявлення про те, що вони хочуть побудувати на окупованій території Донбасу, в головах у дітей, та й у населення в цілому, створюється якась ідеологічна каша. І це — певний, хоч і незначний, плюс для українців. Із цією «кашею від російських кураторів» буде легше боротися, ніж з чітким ідеологічним наповненням».

У релігійній сфері окупованих територій немає альтернативи українській православній церкві Московського патріархату. Якщо раніше мало не кожного тижня, а нині десь раз на місяць ми чуємо різні історії про витіснення протестантських церков, то про греко-католицьку церкву чи Київський патріархат узагалі не можна говорити, розповідає Денисенко. Тоді як Московський патріархат, за його оцінкою, є частиною ідеологічної машини Російської Федерації на цих територіях. Усі інші повинні або виїхати, або мусять переходити до напівпідпільного існування й діяльності. Тож говорити про альтернативність релігійного життя тут просто неможливо.

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ

За офіційними даними так званої «ДНР», на цій території мешкає 600 тисяч пенсіонерів, а з приблизно півмільйона штатних працівників 50% зайнято в бюджетній сфері. В умовно приватному секторі (після проведення націоналізації дуже важко про нього говорити) на повний день зайнято не більше ніж 80 — 100 тисяч. Усі інші працюючі мають часткову або й дуже часткову зайнятість. При цьому слід врахувати, що після подій 2014 року 63% економічного потенціалу Донецької області зосередилося в так званій «ДНР». Дві з діючих тут агломерацій — Горлівська («Стірол») і Харцизька (трубний завод) — почали відмирати. Вони в економічному плані є депресивними. Фактично вся економіка так званої «ДНР», за словами Денисенка, зосереджена в макіївсько-донецькому регіоні. 

Наскільки так звана «ДНР» може себе утримувати, запитує народний депутат. Виходячи з цифр 2014 року, можливий потенціал виробництва товарної продукції становить 240 мільярдів гривень. Сьогодні такий рівень навіть теоретично не можливий. Нині на цій території можна виробляти продукції на 110 — 120 мільярдів гривень, припускає Денисенко. Але цього неможливо досягти без відкриття кордонів з РФ і широкого експорту до неї товарів. Та якби цим територіям вдалося відкрити кордон з Росією, то, за його словами, вони могли б бути не збитковими або мало дотаційними і вийти на відносну самоокупність. Та якби навіть це сталося, то, як вважає Денисенко,  виробництво продукції на душу населення окупована територія мала б удвічі менші показники, ніж Україна. Однак легальну модель експорту в так званій «ДНР» не розроблено, і ці території працюють із РФ напівконтрабандними методами.

Тим не менш місцевий центр регіонального розвитку Краснодарського краю отримав грант федерального уряду на вивчення можливості повернення частини біженців із Донбасу, головним чином фахівців із інженерною освітою, що перебувають у Росії, на окуповані території. Виходить, теоретично відповідна модель проробляється. Річ у тім, що на окупованих територіях, як показало дослідження, відчувається величезний дефіцит інженерів і висококваліфікованих робітників.

РОСІЙСЬКІ ДОТАЦІЇ

Максимально, що може сьогодні виробляти окупована територія — це 10 мільйонів тонн вугілля. Але без ритмічних постачань до РФ видобувати таку кількість неможливо, а тим паче, не отримуючи хоча б ціну 50 доларів за тонну.  Максимально, що можна було б заробляти на вугіллі, це 500 мільйонів доларів, вважає Денисенко. Сьогодні, з його слів, при експорті чорного золота застосовують величезний демпінг.

Цього року, за різними даними, має бути видобуто 6—7 мільйонів тонн вугілля, відзначає Денисенко. Частина залишиться на опалювання, іншу буде перевезено до РФ. Нинішній експортний потенціал так званої «ДНР» становить 250 мільйонів доларів. Але витрати на бюджетну сферу цього незаконного утворення сягатимуть понад 600 мільйонів доларів, а всього, за приблизними розрахунками, більш ніж мільярд. Тому, навіть без урахування витрат на війну, дотації Росії  так званій «ДНР» становитимуть як мінімум 300 мільйонів доларів. А можливі крадіжки (завдяки завищенню кількості населення) можна оцінити в суму 80 — 100 мільйонів доларів, наголошує Денисенко.

Він також розповідає, що всі грошові надходження потрапляють до «ОРЛДО» через Південну Осетію. Причому це не лише російські дотації, а й кредити зареєстрованим на неконтрольованій території підприємствам. Надають насправді для того, щоб закредитувати їх, а пізніше ускладнити денаціоналізацію промисловості.

ВАРІАНТИ ВИЗВОЛЕННЯ

Після його ґрунтовної та досить розлогої доповіді, яка до того ж переповідала лише частину інформації та висновків дослідження, пролунало запитання: «Щось я не почув про стратегію визволення...». Тим не менше й у доповіді, й значно ширше в дослідженні наводилося кілька варіантів цього.

Найгіршим варіантом названо відмову від окупованих територій, яку пропонують деякі політики. Поганим варіантом автори вважають консервацію нинішньої ситуації і прогнозують, що в разі припинення санкцій проти РФ, які, на їхню думку, не можуть тривати вічно, Кремль, руками незаконних утворень «ДНР» і «ЛНР» спробує захопити контрольовані нині Україною території Донбасу.

Автори пропонують рухатися до визволення окупованих територій поетапно, як у часі, так і в просторі. Для цього, на їхню думку, новий інструмент деокупації: демілітаризовані вільні економічні території (ДеВЕТ). За їхнім планом: звідти виводяться окупаційні війська, там розформовуються незаконні збройні формування, відновлюється робота місцевих органів влади, що діяли в грудні 2013 року, вводяться сили місії ОБСЄ, і під її керівництвом формуються підрозділи місцевої міліції, відновлюється діяльність підприємств, зареєстрованих в Україні тощо.

Дослідники вважають, що таку модель можна було б застосувати в Алчевському промисловому районі, та в містах, які є центрами видобування вугілля: Антрациті, Ровеньках, Довжанську, в Єнакіївсько-Макіївській агломерації та Харцизьку. За успішної роботи   ДеВЕТ, їхній досвід можна було б поширити на інші території.

Створення ДеВЕТ у роботі названо «новою, гібридною формою деокупації неконтрольованих територій, перехідним етапом повної реінтеграції», яку, на думку авторів, слід зробити предметом перемовин і, таким чином, перехопити в Кремля ініціативу в переговорному процесі.

Водночас у висновках дослідження вказується, що незалежно від того, чи погодиться Кремль на даний сценарій, або на сценарій введення міжнародних миротворців, потрібно готувати ще й силовий сценарій.  Він, як вважають дослідники, має стати тим стимулом, який змушуватиме Кремль виконувати домовленості.