«Політики без зобов’язань»?

Коли відомий продюсер і актор Володимир Зеленський у ексклюзивному інтерв’ю «Дню» сказав: «якщо хтось спробує відібрати в нас можливість займатися улюбленою справою, я відберу в них політичні рейтинги…» (чит. Прес-клуб вип. №212-213 (2017), здалося, що це гостра реакція «на перспективу». Проте заява потягнула за собою швидкий і серйозний крок – створення партії під добре відомою українцям назвою комедійного серіалу, другий сезон якого нещодавно зібрав мільйони переглядів.

Міністерство юстиції зареєструвало партію «Слуга народу», головою якої є керівник ТОВ «95 квартал» і ТОВ «Студія  Квартал-95» Іван Баканов. Про це свідчить Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Раніше вона мала іншу назву – «Політична партія Рішучих Змін». Тепер, видається, «кварталівці» вирішили «озброїтися» політсилою для передвиборчої гонки. Хоча, схоже, серйозність намірів Зеленського займатися партією зараз сумнівна. Про це може свідчити перша реакція – коли «День» захотів отримати коментар з приводу реєстрації партії – ні у Студії «Квартал 95», ні у Володимира Зеленського готовності не було. «Партія «Слуга народу» - важлива заявка, що висування цілком можливе. Але Зеленський нічого не сказав і не скаже до того моменту, як і Вакарчук. Його висування значно вплине на ключові позиції кандидатів», - коментує «Дню» політолог Вікторія ПОДГОРНА.

Політика перетворюється на тролінг. До того, щоб наша політика перетворилася на низькопробне шоу, ми йшли десятиліттями. Серйозні професійні люди відсікалися, та і виборець немало «потрудився», щоб заслужити таку політику. Політичний запит на справді нову якість – низький. З цим погодилися експерти, думку яких ми запитали.

«В українській політиці присутній могутній тренд популістичних проектів, - каже Вікторія Подгорна. - На Заході є два різних терміни для позначення «політики» - це «public policy» - курс, який вимагає професійності і кваліфікації у різних сферах, і «politics» - політичні інтриги, з’ясування інтересів, прихід до влади, вибори. У нас політика розуміється тільки у другій інтерпретації. Це створює умови для появи таких екстравагантних проектів, як шоумена Зеленського. Причому останнім часом я помітила загрозливу тенденцію. Філософ Сергій Дацюк назвав її «галицький консенсус» - посилення націонал-патріотичного тренду серед україномовного електорату. Водночас поза цим дискурсом залишається російськомовний виборець. В обох електоратів є потужний запит на «нові прізвища». І у просуванні Святослава Вакарчука для першої аудиторії, а Зеленського – для другої, я вбачаю політтехнологічний маневр».

Саме з переконанням, що активісти Євромайдану мусять організуватися в рамках власної політичної сили, «День» на свої круглі столи запрошував і Олександра Солонтая. Він і через чотири роки після Майдану вважає єдино вірним шлях низових ініціатив. Тому із запитанням, чому українське суспільство «знижує планку», ми також звернулися і до нього.

«Я посміявся, побачивши цю новину, - коментує «Дню» Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти. - Стало зрозуміло, що на найближчих виборах буде весело. Превалюватимуть елементи шоу, які будуть забезпечувати такі артисти, як, наприклад, Зеленський. Я думаю, що це просто питання грошей і акторства у «політичному» театральному жанрі. Не маю жодного сумніву, що Зеленський і «95 квартал» будуть продавати свої послуги. А хто буде чи вже є покупцем цієї вистави – поки що невідомо. Можливо, не треба говорити тільки про Коломойського. Так було раніше, але наступним замовником може стати хтось інший. Те, що «селебріті» завжди використовувалися в українській політиці - ні для кого не секрет. Варто згадати, що в перших п’ятірках «світилися» і Таїсія Повалій, і Злата Огневич, і вітчизняні шоумени, театрали, футболісти – на будь-який смак».

«У нас в Україні така ситуація, що будь-яка людина, з будь-яким бекграундом, аби вона була відомою і не мала негативного шлейфу за собою, може стати політичним важковаговиком, - зауважив Солонтай. - Сукупно 50 відсотків людей не довіряють нікому з нинішніх кандидатів – Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Бойко, Садовому та іншим. Тобто 50 відсотків тих, хто прийде на виборчі ділянки, ще в пошуку свого фаворита. І будь-які нові кандидати, в тому числі Зеленський чи інша «третя» чи «четверта» людина, яка прийде чи то з музики, театру, має всі шанси стрімко вирости у важковаговика. Бо запит суспільства на інші прізвища та інші фігури величезний. Я називаю це «політикою без зобов’язань» або «театром одного дня». Протиотрута цьому явищу – лише політичні партії, які включають велику кількість людей, конкретні соціальні групи і представляють їхні інтереси. Тому закликаю всіх, хто не хоче продовження актуальної політичної ситуації в ще більш загостреному вигляді, включати людей у процеси вироблення політичних рішень. Не медійно і шоуменно, як це роблять Саакашвілі або збирається робити Зеленський, а по-справжньому і серйозно».

Що думає з цього приводу ще один учасник наших круглих столів, які були покликані привнести якісну альтернативу? «Олігархи почали вводити в політику людей підкреслено політичних. Зрозуміло, що створення партії «Слуга народу» - це відповідь Коломойського Пінчуку, який вкладає зараз ресурси у розкрутку Вакарчука як політичної фігури, - вважає громадський діяч, правник Геннадій ДРУЗЕНКО. - Особливістю сучасного періоду є фантастичне розчарування народу політичним класом як таким. Якщо ще три роки тому недовіра до владу перетікала в довіру до опозиції, що фіксували соціологи, то сьогодні ми вперше в історії бачимо, що 15% рейтингу опозиції – це недосяжна верхівка для всіх – опозиційних, провладних, популістських сил. Виникає питання, чим заповнити цю пустоту в електоральних симпатіях. І в політику вводяться дві впізнавані фігури – Вакарчука і Зеленського. Поки що це дійсно більше тролинг, але якщо почати крутити на «плюсах» ролики, де Зеленський розстрілює парламент, його рейтинг почне зашкалювати. У суспільства є попит на прості рішення від складних проблем. А «хазяєва» бажають відповісти на цей попит, не змінюючи саму систему».

Друзенко називає тренд висування артистів безумовно негативним. За його словами, він скеровує справу якісно нового у хибному напрямку. Замість професіоналізму – перед нашим носом просто робиться трюк. І ця підміна понять – шлях в чергове розчарування…

Здається, вкотре стається рецидив старих українських хвороб. Ляльководи розкручують «миловидних» кандидатів, щоб «розіграти карту» чи робити за їхньою «ширмою» те, на гаслах боротьби проти чого виграють їхні протеже. А українці і досі схильні голосувати не за ідеї, концепції та пропозиції розвитку, а обличчя «з телевізору». І примітивне сприйняття жадає бачити політика, який «рубає» правду, пропонуючи прості шляхи рішення проблем. Може, час «дорослішати»?