«Літературний» амбасадор України

Маємо потрійний інформаційний привід для розмови з науковцем та перекладачем зі США Михайлом НАЙДАНОМ. Цьогоріч у видавництві «Піраміда» в серії «Приватна колекція», яку готує Василь Ґабор, вийшли друком такі його твори: роман «Сім знаків Лева», книжка літературознавчих есеїв «Від Гоголя до Андруховича» та вибрані поезії Василя Симоненка «Тиша і грім» (упорядкування й переклад англійською М. Найдана).

Нещодавно Михайло Найдан перебував в Україні з нагоди відзначення 25-річчя Програми імені Фулбрайта, стипендіатом якої він не раз був.

— Михайле, почну з роману «Сім знаків Лева». Він написаний англійською, перекладений українською Мар’яною Прокопович. Головний герой, Ніколас Біланчук, вочевидь, alter ego автора?

— Кожен герой кожного роману меншою чи більшою мірою може бути віддзеркаленням автора, бо він так чи інакше використовує власний досвід, переживання, спосіб мислення. Та я змішую різні історії, риси багатьох людей із різних часів і граюся з тим, фантазую. Нехай читачі вирішують, скільки в такому підході вигадки й «реальності».

— Твій герой на початку перебуває майже в шоці, пізнаючи на власній шкурі реалії Батьківщини своїх батьків. Саме так було і з тобою?

— М-м, я не сказав би... Мій герой, радше, обсерватор-спостерігач, який фіксує різницю між культурами і пейзажами. Ця різниця часом різка, контрастна. Мій Ніколас переважно рефлексує і не судить. Із часом він дедалі глибше входить у ту, на початку чужу йому культуру і, зрештою, вона стає йому ріднішою через зустрічі з людьми, які відкривають йому секрети Львова. Герой роману відчуває магічність міста завдяки сну, який приснився йому ще в Америці. Я особисто вперше був у Львові 1979 року. І з кожним перебуванням тут (на триваліший час через програму Фулбрайта на п’ять місяців 1999-го і на стільки ж 2008-го) дедалі більше відкривав його магічність. Я почав писати роман 2008-го і закінчив через сім років.

— Нині ти вкотре побував у Києві та Львові. Які позитивні зміни особливо помітні?

— Позитивні зміни — це коли зникає радянська одноманітність, сірість. Натомість — вибух кольорів. Нові ресторани і кафе, нові готелі й крамниці. Зріс рівень ввічливості обслуговування, крім окремих випадків. Але державні службовці, чиновники мусять служити народові, а не навпаки, і про це їм треба нагадувати й вимагати від них.

«ПЕРЕКЛАДАЮ АВТОРІВ, ЯКІ МЕНІ ПОДОБАЮТЬСЯ, БО ТОДІ БІЛЬШЕ СЕБЕ ВКЛАДАЮ»

— Щодо книжки літературознавчих есеїв. Здається, ти перебуваєш під впливом свого наставника, Юрія Шевельова. Твій погляд на українську літературу, окремі її постаті — дуже особистісний.

— Моя есеїстика більше під впливом моїх учителів-професорів. Серед них — Борис Філіппов, Омрі Ронен, Роберт Маґвайр, Джон Малмстад, Річард Гастафсон та інші. Я слухав курси лінгвістики у професора Юрія Шевельова, хоча з часом розмовляв з ним на тему української літератури. Якось ми говорили про одного поета, який професорові не дуже сподобався. Він тоді сказав, що цей автор — «не на мій (тобто його) смак». І додав: «Але смаки бувають різні...» Отож і я перекладаю авторів, які мені подобаються, бо тоді більше себе вкладаю.

— Ти пригадував, що саме Юрій Шевельов хотів, аби ти переклав Василя Стуса. Але цю працю здійснив пізніше.

— Просто тоді я мав замало перекладацького досвіду. Може, в майбутньому візьмуся за цілий том перекладів Стусової поезії, бо тепер глибше її розумію.

— Нарікав не раз, що Україна робить дуже мало для промоції української літератури за кордоном, зокрема у США. Тетяна Терен, новопризначена директорка Українського інституту книги, наголошує: «Ми розроблятимемо програму перекладів з української мови... підтримуючи закордонних перекладачів зі своєї мови, ми отримуємо амбасадорів за кордоном». Чи готовий співпрацювати з УІК?

— Я завжди готовий співпрацювати з різними організаціями і людьми, які звертаються до мене. Так, нещодавно співпрацював з Аллою Перміновою із Києва, перекладаючи Тараса Шевченка, Василя Симоненка й сучасника Олеся Ільченка. Видрукували антологію «Сто років юності» з професоркою зі Львова Ольгою Лучук та її чоловіком Тарасом. Співпрацюю також із моїми колишніми аспірантками: Ольгою Титаренко, Оксаною Тацяк та Оксаною Гусєвою. Вони захистили чи захищають докторські на Заході. Відтак дбаю про нові перекладацькі кадри.

«70% НОВИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ — ЖІНКИ»

— Ти переклав не одну книжку сучасних українських авторок, упорядкував кілька прозових антологій. Твій висновок: «70% нових українських письменників — жінки».

— Це цілком природне світове явище. І так само в Україні. Тут за часів радянщини — та й досі — жінки не мають гідного визнання. Жінки, як і молодь, мають розвивати свій потенціал повною мірою.

— Твої нові книжки мають чудове графічне оформлення. Ти сам добирав його?

— Оформив ці три книжки Андрій Кісь, який раніше гарно здійснив дизайн книжок Павла Тичини, Тараса Шевченка і ще декотрих із моїх книжок. Пригадую, я трохи порадив, які кольори дати на обкладинку свого роману. Замість червоного хотів фіолетовий. Також мої книжки для видавництва «Ґлаґослав» у Амстердамі та Лондоні оформлює Максим Мендор, який мешкає у Львові. Ми чудово співпрацюємо.

ДОВІДКА «Дня»

Михайло НАЙДАН (1952, Нью-Джерсі, США, Michael M. Naydan) — перекладач української літератури англійською, професор славістики в університеті штату Пенсильванія, письменник. Був президентом Американської асоціації українознавства. Лауреат перекладацької премії імені Юджина Кейдена. Заслужений професор україністики імені родини Воскобійників. Лауреат премії Дмитра Нитченка за популяризацію української культури у світі. Здобув три премії від Американської асоціації українських студій.