31 січня відійшла у вічність Наталя Драгоманова-Бартаї

Перший день останнього місяця зими приніс трагічну звістку – 31 січня в Будапешті на 97-му році життя відійшла у вічність Наталя Драгоманова-Бартаї – онука видатного українського громадсько-політичного діяча Михайла Драгоманова і внучата племінниця славетної української поетеси Лесі Українки.

Пані Наталя  була активною діячкою української громади в Угорщині – постійним членом Товариства української культури в Угорщині, членом редколегії часопису «Громада». Голова Товариства української культури в Угорщині, представник українців у Парламенті Угорщини пані Ярослава ХОРТЯНІ поділилася спомином про видатну постать справжньої Українки.

 – Дуже добре пам’ятаю, як відразу після першого організованого Товариством Шевченківського вечора пані Наталя прийшла в гімназію, у якій я викладала, і відрекомендувалась, хто вона є, з якого роду – говорить пані Я.Хортяні. – Я спочатку навіть не повірила своїм очам, адже свого часу я досліджувала Драгоманова і його листування з І. Франком, а тут переді мною стоїть його жива спадкоємиця – це було надзвичайно приємним здивуванням. З того часу Наталя Драгоманова була невід’ємною частиною нашої громади. Наступний великий захід, який ми організовували вже на її прохання,  був літературно-музичний вечір, присвячений Михайлові Драгоманову у 1995 році. На той час Товариству української культури в Угорщині вже виповнилося 4 роки, і ми думали, як повідомити нашим членам про цей грандіозний захід. Тоді нам з пані Наталею і прийшла ідея видати інформаційний бюлетень, який ми писали разом, і назвали його «Громада» – на честь альманаху, що видавав Михайло Драгоманов у Женеві, коли царська Росія змусила його виїхати закордон.

Також дуже добре пам’ятаю всі наші розмови про те, яким повинно бути наше Товариство і її слова: «Ярослава, ти повинна пам’ятати: навіть якщо нічого іншого у нас не буде, мінімум, що ми повинні мати – це українську недільну школу і свій друкований орган». Відтоді і до сьогодні ми видаємо наш журнал «Громада» і дітки ходять в нашу недільну школу. До речі, хоч на час заснування недільної школи діти Наталі Драгоманової вже були дорослими, вона приходила на заняття і дивилась, як навчаються дітки українською мовою.

А коли в 2001 році Товариство зіткнулося з серйозними проблемами, встановлюючи пам’ятник Анастасії і Андрашу I в Тигоні, такі люди як Наталя Драгоманова та Єва Ґріґаші, підтримували нас до кінця, щоб ми не здавались.

Та, напевне, найголовнішою місією пані Наталі була поїздка у травні 2002 року до Єгипту. За ініціативи Єви Ґріґаші, яка досліджувала єгипетську поезію Лесі Українки, на її честь було виготовлено меморіальну плиту розміром 1х1 м з написами чотирма мовами (українською, угорською, англійською та арабською). Цю дошку разом з барельєфом Лесі Українки  ми і встановили в монументальній новій споруді Александрійської бібліотеки. Можна уявити, наскільки важливою і знаковою для племінниці Лесі Українки була ця надзвичайна місія.

Також слід зазначити, що Наталя Драгоманова до 2016 року була постійним дописувачем і свого часу – коректором журналу «Громада». Уявіть собі – активна розумова праця до 95-річного віку. Звичайно, останні роки їй було важко рухатись, і вона вже майже 5-6 років не відвідувала наші заходи, натомість ми навідувались до неї. І дотепер у мене перед очима стоїть її надзвичайно красива колекція писанок сім’ї Косачів.

До речі, минулого вівторка ми з членами Товариства думали над новим випуском журналу «Громада» і якось непомітно наша розмова пішла про Наталку Драгоманову. Згадували, як сама  пані Наталя запевняла, що отримала друге дихання, коли ми започаткували «Громаду». Адже на час заснування часопису вона вже була вдовою, пенсіонеркою, діти-онуки повиростали і їй виповнилось вже 70 років. Тож, скоріш за все, в останні хвилини свого життя вона теж думала про нас.

Державне самоврядування українців Угорщини та Товариство української культури в Угорщині глибоко сумують у зв’язку зі смертю Наталії Драгоманової-Бартаї та висловлюють щирі співчуття її родині та близьким».

«День» сумує разом із вами. Вічна пам’ять.