«Єврейське питання» Ярослава Качинського...

Новий польський закон криміналізує звинувачення поляків у будь-яких злочинах проти інших націй. Але цей крок лише слугує підкресленням того факту, що деякі поляки були співучасниками злочинів проти євреїв, водночас ставлячи під загрозу відносини країни з її трьома найбільш важливими союзниками: США, Німеччиною та Україною.

Польський уряд спровокував міжнародну кризу, цього разу ухваливши закон, який нібито має боротися з фразою «польські табори смерті». Закон націлений на географічну стенографію, що інколи використовується за кордоном, для винищувальних таборів, які нацисти заснували на польській території протягом Другої світової війни. Але за цим кроком стоїть більше.

Коли поляки говорять про Варшавське гетто, ніхто не вбачає в цьому  проблеми. Так само, практично ніхто, хто використовує фразу «польські табори смерті», — включаючи колишнього президента США Барака Обаму і колишнього директора ФБР Джеймса Комі, — не робить це через погані наміри щодо Польщі. Такі фрази можна знайти навіть у польських шкільних підручниках, зокрема в чудовій книзі про Голокост «Медальйони» Зофії Налковської. Попри це, багато поляків вважають, що людей за кордоном вводять в оману цією фразою.

Польські політики не вперше заговорили проти «польських таборів смерті», і звернення до цієї теми не обмежується керуючою партією «Право і справедливість» (ПіС). Насправді, тему вперше підняв колишній міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський. Але в новому законі не згадується про «табори смерті». Він криміналізує звинувачення поляків у будь-яких злочинах проти інших націй. Хоча новий закон містить винятки для наукових публікацій і творів мистецтва, він застосовується до журналістських матеріалів, становлячи загрозу для відкритих публічних дебатів.

Відповідне формулювання в законі варте цитування:

«Хто публічно та неправдиво призначає відповідальність чи співвідповідальність польської нації чи Польської держави за нацистські злочини, вчинені Третім Німецьким Рейхом (...), або за інші злочини, включаючи злочини проти миру, проти людства чи військові злочини, чи якимось чином явно применшує відповідальність справжніх злочинців є суб’єктом штрафу або ув’язнення на термін до трьох років».

Посольство Ізраїлю в Варшаві відповіло тверезим питанням: чи будуть люди, які пережили Голокост і дають свідчення про власні історії, також суб’єктами кримінальної відповідальності? І повертаючись до Єрусалима, Кнессет пригрозив ухвалити закон, що класифікує применшення ролі поляків, котрі брали участь у Голокості, як злочин. Законопроект має підтримку 61 зі 120 членів ізраїльського парламенту.

Перед тим, як польський Сейм і Сенат ухвалили закон, Держдепартамент США зробив свою найгострішу заяву  щодо країни починаючи з 1989 року, попереджаючи про «наслідки цього законопроекту, якщо він набуде чинності, для стратегічних інтересів і відносини Польщі — включаючи зі США та Ізраїлем». Колишній міністр закордонних справ сусідньої України був різкішим: «Польща припинила бути стратегічним партнером України. Сьогодні Польща загрожує блокувати нашу інтеграцію з Європою».

Справді, Польща ризикує своїми відносинами з трьома найбільш важливими союзниками — США, Німеччиною та Україною, — які донині терпіли блюзнірство Ярослава Качинського, який де-факто є лідером Польщі. Ця країна зараз зустрічається з загрозою ізоляції Заходу та втрати міжнародного впливу, залишаючи країну вразливою до реваншистської Росії Володимира Путіна.

Попри очевидний страх польської еліти перед законом, Качинський не відступить від нього. Для ясності, Качинський, як і його покійний брат-близнюк, Лех, не є антисемітом. Як президент, Лех Качинський був ворогом антисемітизму в Польщі та святкував Хануку в синагозі. Насправді, досі польський уряд був, ймовірно, найбільш проізраїльським у Європі, що віддзеркалилося в неучасті Польщі в нещодавньому голосуванні на Генасамблеї ООН щодо засудження визнання президентом США Дональдом Трампом Єрусалима  як столиці Ізраїлю.

Але Ярослав Качинський, чий популізм колись перебував під контролем його брата, надав цьому новому закону форми, яка політично сприятлива для ПіС, лідером якої він є, беручи центристських виборців у заручники. Закон не ображає таких виборців, тому що ідея заборони фрази «польські табори смерті» здається сприятливою.

Водночас, виключивши найбільш радикальних правих політиків з уряду (міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, міністра оборони Антоні Мацеревича та міністра довкілля Яна Шишко) Качинському необхідно відновити довіру крайньоправих виборців ПіС. Вони будуть задоволені, що Польща протистоїть Ізраїлю, Україні й, справді, цілому світу.

Цинічний підхід ПіС викривається тим фактом, що навіть його лідируючі члени усвідомлюють роль поляків у переслідуванні євреїв. Близько місяця тому Ришард Чарнецький, член ПіС та віце-президент Європарламенту, порівняв депутата Європарламенту з опозиційної «Громадянської платформи» (PO) з szmalcownik (у перекладі з польської — контрабандист. — Ред.), зневажливе слово для тих, хто шантажував євреїв, які ховалися від нацистів, або захищав їх.

Не важливо, що глави чотирьох груп Європарламенту відповіли на це закликом відкликати Чарнецького з посади, або що польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький захищав Чарнецького. Засуджуючи szmalcowniks, чи не підтвердив Чарнецький, що на додаток до поляків, які рятували життя євреїв, були поляки, які посилали їх на смерть, як це ретельно задокументували польські історики Ян Гросс, Ірена Грудзінська, Барбара Енгелькінг, Ян Гроабовські, Яцек Леочак, Даріуш Штола та інші?

 І тепер, за місяць після того, як вища посадова особа ПіС розрекламувала існування таких поляків, партія підняла питання фрази «польські табори смерті» в недбалій спробі заборонити її. Як прокоментував у Twitter колишній прем’єр-міністр Дональд Туск: «Хто поширює неправильну фразу «польські табори смерті», ранить добре ім’я Польщі та її інтереси. Автори цього закону сприяли розповсюдженню цієї жахливої образи на світовій арені більш ефективно, ніж хто-небудь раніше».

Огидний факт, що новий закон був оприлюднений у 73-тю річницю звільнення Аушвіца і перед 50-ю річницею антисемітської кампанії польського  комуністичного уряду в 1968 році, результатом якої став масовий виїзд 20 тис. поляків,  що позбавило країну своїх найбільш ясних умів. Все ж таки, існує одна схожість між цими двома подіями: обидві залишили Польщу з підбитим оком, водночас підтримуючи націоналістський вогонь серед «патріотичного електорату». Сподіваємося, що на цьому схожість завершується.

Проект Синдикат для «Дня»