Не втратити «Скрепку»

Зародки таланту легко не помітити. Ще легше їх не розвинути. Це зараз навіть у віддалених гірських селах є «вікно у світ» — інтернет, а років десять тому жителі провінційного міста, хай навіть і великого, та їхні діти жили ледь не у вакуумі.

Мені пощастило. Одного разу в районному будинку дитячої творчості на околиці Горлівки мені дали почитати кілька випусків міської газети для підлітків «Скрепка». А з наступного навчального року я долучилася до її команди. Двічі-тричі на тиждень рушала у далеку подорож до міського Палацу дитячої та юнацької творчості, щоб засвоїти трохи теорії та послухати критику перших проб пера.

Саме там мене переконали, що здібності до журналістики є, і варто їх розвивати. Досі зберігаю газети зі своїми першими текстами. Смішні, кострубаті, але такі важливі кроки до професійної майстерності. Точка відліку, яка яскраво демонструє, наскільки я виросла за сім-вісім років.

«Скрепка» була для мене середовищем зі свіжим повітрям — прогресивним, розумним, іронічним та критичним (у хорошому сенсі). Потрапивши туди, я переконалася, що за бажання зможу підкорити навіть недосяжні на перший погляд вершини. Так і покрокувала: шкільна газета та обласні конкурси, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Літня школа «Дня» — однієї з кращих газет країни.

У кожній із цих локацій доля подарувала мені найкращих наставників. Усі вони вкладають душу в свою справу і роблять усе, щоб нове покоління журналістів було свідомішим і професійнішим. І гроші тут — останнє в списку мотивацій, якщо не відсутні взагалі.

Це дуже добре, що є такі «оазиси» для дітей і молоді, як «Скрепка» та Літня школа журналістики газети «День». За два десятиліття й Ірина Шевченко, засновниця і головний редактор медіа-групи «Скрепка», яка, до речі, дописувала у «День», і Лариса Івшина зі своїми однодумцями виховали кілька поколінь. Не всі з них працюють у медіа, але точно всім прищепили критичне мислення, етику та повагу до професійних стандартів обраної сфери. І, звичайно, основи медіаграмотності.

Але погано, що таким ініціативам складно вижити в сучасному українському суспільстві... На початку війни Ірина Шевченко перевезла своє дітище з Горлівки до Харкова. Тепер уже тамтешні хлопчики й дівчатка стали на наш шлях і роблять перші сміливі кроки в журналістиці, виробляють цікавий контент та отримують нагороди на загальнодержавних конкурсах. Але відсвяткувавши минулого тижня 21-й день народження, «Скрепка» та її вихованці ризикують стати бездомними. На рахунку організації залишилися копійки, на оренду приміщення у лютому коштів уже не вистачить.

Я не хочу і не можу повірити, що ця яскрава та гідна поваги історія так безславно закінчиться. Усі навколо — і читачі, і медіа-фахівці — кричать про продажність і деградацію журналістики. Але ж є у країні люди, які вже зараз творять її майбутнє і яких не можна, а треба підтримати просто зараз!

Модний нині елемент слізних прохань про допомогу — фраза «Одна чашка кави (себто пожертвувана її вартість) врятує чиєсь життя!» У цьому випадку кількадесят гривень здатні на більше: виховати кілька фахівців, які за десяток років реанімують українську журналістику, і ще більше — медіаграмотних та критично мислячих українців, які так необхідні для якісних змін. А скільки життів врятують професійна журналістика та проведені реформи — не злічити!

Тож замість додаткового навантаження на серце та підшлункову залозу краще інвестуймо вартість кави та тістечка в отакі цеглинки для фундаменту розумного простору. Може, за два десятиліття будемо здоровіші й ми, й атмосфера навколо.

Реквізити, за якими можна підтримати «Скрепку»:

Банк Аваль, для ДГО «ЮнПрессКлуб (Горловка)», код ЄДРПОУ 26257794, MFO 380805, номер рахунку 26000136626, благодійний внесок.