8 березня: не про красу, жіночність та чарівність

Об’ява про марш жінок 8 березня під гаслом «Годі терпіти» сколихнула соціальні мережі, викликавши бурхливе обговорення. Подія була анонсована як акція протесту проти гендерної нерівності, нерівноправності та принижень, з якими стикаються до цього часу жінки в українському суспільстві.

Не спиняючись спеціально на конкретних фактах нерівності та несправедливості, які у великій кількості наводились в основному користувачками популярних соцмереж, а також на контраргументах, які звучали у відповідь, варто акцентувати увагу на тому, що авторів обговорення дивує і засмучує той факт, що у європейській країні двадцять першого (!) сторіччя несправедливість щодо певної статі залишається доконаним фактом. Навіть коли вона заперечується. Адже про те, чого не існує, немає сенсу й сперечатися! Отож, чому в українському суспільстві й до цього часу існує поділ на першовартісних та другосортних людей, і цей поділ зазвичай корелює зі статтею?

Як стверджує ряд західноєвропейських сучасних аналітиків, позитивний розвиток феміністичних і гендерних перетворень в цивілізованій Європі став можливим насамперед завдяки тому, що відбулося загальне суспільне примирення з тим, що жінки, рівно як і чоловіки, можуть бути першоджерелом важливих ідей та дій. І це «примирення» відбулось у великій масі голів, інакше справу було б важко зрушити з мертвої точки. Отже, справа у масовій свідомості?

Ще й до цього часу на Заході відбуваються наукові й не тільки дискусії, чи таке масове визнання рівності жінок відбулося «само-собою» завдяки розвиткові об’єктивних цивілізаційних процесів, які вивели жінку у сферу виробництва, і таким чином дали їй право на співпрацю з чоловіком по прийняттю відповідальних для соціуму рішень. Звідси – жінка в політиці. Чи це заслуга розвиненого феміністичного руху, який багато хто з аналітиків вважає одним із «винаходів» Заходу і його ж таки «родовою ознакою»? Чи сплеск фемінізму в Європі та США був спричинений «чарівною таблеткою», яка дозволила жінці контролювати народжуваність та призвела до сексуальної революції на Заході, з якою тісно пов’язується свобода жіноцтва?

Видається, що усі вище наведені фактори відіграли свою роль у тому, що, як там не кажи, а «західна» жінка таки є найвільнішою у всьому світі. І зовсім не викликає здивування той факт, що при такій мірі свободи емансипаційні гендерні рухи залишаються настільки активними в цивілізованих країнах. І хоча у ЗМІ нерідко цей факт описується як гідний подиву, видається, що нічого дивного тут немає! Адже знайшовши дієвий механізм, що реально допомагає «збільшенню міри справедливості» для усіх, нерозумно було б ним не користуватись! Тому і жіночі, феміністичні та гендерні рухи на Заході є важливою складовою розвитку та функціонування громадянського суспільства на шляху від представницької демократії до демократії участі.

Вочевидь, і Україні, яка прагне стати реальним членом Європейського Союзу, варто скористатися позитивним досвідом сусідів по євроквартирі, раз уже сказано «А» у цьому питанні та підписано цілу низку угод та договорів з розвитку паритетної демократії в країні. І у всіх суперечливих процесах гендеризації українського соціуму активну та вирішальну роль має зіграти громадянське суспільство, особливо представниці/ки спеціалізованих громадських організацій.

Сьогодні маємо певну парадоксальну ситуацію, коли, як відзначають українські гендерні експертки, навіть закони щодо військової служби жінок, реально спрямовані на розширення їхніх прав, пишуться із застосуванням риторики «берегинства», тобто, коли підставою служить патріархатна ідеологія, згідно з якою українська жінка визначається як «Берегиня» роду та материнства.

У сучасній українські армії служить та працюють на неї більше 50 тисяч жінок. З них приблизно 20 тисяч – військовослужбовці. Як зазначає голова громадської організації "Юридична сотня" Леся Василенко, українське законодавство не сприяє затвердженню задекларованих принципів рівних можливостей для чоловіків і жінок. Закони, які регулюють відносини у сфері безпеки і оборони, розвивають тему жінки-Берегині, жінки-матері. Отже, стверджує експертка, «проблема зовсім не в жінці з її бажанням служити. А проблема в чоловіках з їх сприйняттям, світоглядом і свідомістю».

Правда є і в тому, що, коли жінки приходять до війська і беруть до рук зброю, вони тим самим руйнують відвічний порядок. Чоловік не може вже вважатися захисником домівки та жінки. Виникає конфлікт у масовій свідомості. Тому жінка-воїн сприймається як загроза стабільності і усталеному порядкові речей.

Фактично такі ж зауваження можна адресувати і участі жіноцтва у революційних діях. Багато в чому праві ті аналітики, які вказують на прояви сексизму, які були на Євромайдані. Так дослідниця Анна Гриценко у статті «Як Євромайдан відправляв жінок на кухню» вказує на чисельні прояви стереотипів під час розподілу ролей та завдань в революції. Жінка переважно трактувалась як помічниця чоловіка-революціонера, його підтримка та психологічна розрадниця. Та все ж вперше в історії нової незалежної України саме під час подій цієї революції виник феномен самоорганізації українського жіноцтва у вигляді низки парамілітарних організацій, які, зокрема стали способом заявити про наміри і здатність жінок самих забезпечити собі захист та прагнення надати такий захист і чоловікам Майдану. Саме такі події з часом змінюють усталені суспільні відносини та стереотипи. В українському соціумі створено реальні прецеденти для формування нового розуміння громадянської відповідальності для жіноцтва країни. Ці ідеї співзвучні тим вимогам, які висуваються західними лідерками. Так Ілен Роуз Фейман стверджує: «Допоки ми як нація не вийдемо за межі мілітарної політики, жінки мають таке саме право та відповідальність нести військову службу, як і чоловіки. Ми мусимо враховувати економічні й громадянські мотиви служби, вимагаючи прямого визнання відповідальності жінок як громадянок бути військовослужбовцями. Мусимо протистояти намаганням правих сил вилучити жінок з армії та нав’язати жінкам потребу в захисті й схильність до миротворчості».

Вочевидь, зокрема і подібне світобачення, базоване на ідеях рівності та справедливості, і штовхає нове покоління українських жінок на марші під гаслами «Годі терпіти!».