Як «визріває» українська Сила

Цей знімок Аліна Комарова, яка працює на фронті військовим фотожурналістом і є призеркою фотоконкурсу «Дня», зробила 22 серпня цього року. На світлині — військовослужбовець Збройних сил України з гронами винограду із села Широкине, що у Донецькій області. «У Широкиному і взагалі у Приазов’ї дуже родючі землі. Зараз усе це наливається — яблука, виноград, але ці плоди ніхто не прибирає. З 2015 року в Широкиному ніхто не живе, це форпост України. І щороку тут усе буяє, завжди море квітів, фруктів. Але хто їх збиратиме? У хлопців теж немає часу — у них війна, на цьому фото лише мить серед звичайної роботи. А настрій у військових перед Днем Незалежності бойовий — як завжди», — розповіла Аліна.

Шлях спецпризначенця

Ви не побачите їхніх облич, не дізнаєтеся справжніх імен, не почуєте зайвих слів. Натомість відчуєте силу, нескореність духу і залізну витримку, які насправді варті поваги. Кожному з них доводиться проходити шлях, усіяний низкою перешкод. Дехто вже має чималий бойовий досвід, а хтось тільки мріє присвятити своє життя надскладній службі, щоб майже кожного дня зазирати в очі небезпеці. Не варто дивуватися, адже для них це і спеціальне завдання, і доля, і покликання водночас. Воїни погодилися відкрити деякі таємниці свого складного та повного небезпек життя — життя спецпризначенця.

Підрозділи спеціального призначення (далі — спецназ) сформовані в Національній гвардії України (далі — НГУ), Національній поліції, Службі безпеки України. Сили спеціальних операцій входять і до складу Збройних сил України та інших збройних формувань. За словами командувача НГУ Юрія Аллерова (з інтерв’ю на сайті «Сегодня»), конкурс у спецназ дуже високий: із 700—800 кандидатів відбирають всього 50—60 осіб.

Як правило, психологічна стійкість, відмінне здоров’я, висока мотивація та патріотизм спецназівців є одним із критеріїв протидії у гібридній війні, з якою зіткнулася наша держава. Адже, як засвідчує досвід, скажімо, Ізраїлю, саме точність, мобільність та результативність дій спецназівців є одним із першорядних факторів протидії ворожим силам. Але все починається з навчання...

ЧЕРЕЗ НАВЧАННЯ ДО ОМРІЯНОЇ СЛУЖБИ

Під час нашої зустрічі командиру 1-го відділення 214-ї навчальної групи взводу спецназу Національної академії Національної гвардії України (далі — Академія) Владиславу П. залишалося кілька тижнів до випуску. Курсант вступив до Академії відразу після завершення строкової служби. Ще під час служби в армії він проходив навчання у школі сержантів, тож в Академії його одразу призначили на посаду командира відділення. Владислав ні хвилини не шкодує, що чотири роки присвятив навчанню і потрапив саме до взводу спецпризначення. До них, звісно, набагато вищі вимоги, особливо це стосується фізичної підготовки. Ще в період відбору, під час проходження курсу молодого бійця відбираються найкращі із кращих. Головним критерієм є складання іспиту з фізичної підготовки, яка представлена трьома комплексами: підтягування, біг і тест Купера. На тих, кого зарахували до взводу спецпризначення, крім посиленої фізичної підготовки, чекає також парашутна та гірська підготовка.

Найбільше Владиславу подобаються вправи на перекладині, біг на короткі дистанції та подолання загальновійськової смуги перешкод, але найяскравішим моментом за весь період навчання він вважає стрибки з парашутом (стрибки з висоти 600 м) та показові виступи — щорічні виступи, які включають прийоми рукопашного бою з вогнепальною зброєю, ножем і без зброї, тактичні порядки груп та індивідуальні вправи рукопашного бою в парах.

За розподілом після навчання Владислав потрапить до військової частини № 3014 — Одеса. Після року служби він планує складати іспити для служби в окремому загоні спецпризначення. Досвід командира відділення також вважає позитивним чинником для побудови майбутньої кар’єри, адже кожен із 22 курсантів у групі має свій погляд на ту чи іншу ситуацію, тож до кожного треба знайти підхід. А от вимогливість до себе й оточення курсант вважає найпершою рисою, яка закарбувалася під час навчання: «Якщо потрібно щось зробити, то я докладу до цього максимум зусиль, направлятиму своїх підлеглих, щоб у них була мотивація до виконання поставленого завдання», — зазначив майбутній спецназівець.

Зрозуміло, що стати частиною колективу спецпризначення — справа далеко не з легких. Тому серед військових групи спеціального призначення, яка дислокується у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України (далі — СТУ НГУ), випадкових людей немає. Крім належного стану здоров’я, кандидат повинен пройти співбесіду і психологічне тестування, адже важливими для роботи у спецпідрозділі є швидкість думки та емоційна стабільність. Наступним етапом у ході відбору є фізичне тестування: біг 5 км за 23 хвилини, підтягування — 20    разів, присідання — 95, віджимання — 60 та прес — 95 за дві хвилини. Після зарахування до групи спецназу новоприбулому сумувати не дозволять. Коли група перебуває в частині (пункт постійної дислокації), то з 9.00 до 17.30 проводяться заняття з фізичної та вогневої підготовки, тактики та військової топографії (орієнтування на місцевості), інженерної (вивчення тактико-технічних характеристик озброєння, яке закріплено за штатом підрозділу) та медичної підготовки. Кожен має свою персональну професію: гранатометника, снайпера чи розвідника.

При цьому служба не обмежена часом, адже незалежно від пори доби може пролунати наказ, і тоді загін має вирушити в будь-який регіон України виконувати завдання різної складності. Щочотири сезони на рік відбуваються тижневі польові виходи. Протягом трьох місяців на рік спецназівці перебувають у районі проведення Операції Об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей (далі — ООС). Бійці постійно вдосконалюють свої навички, користуючись досвідом іноземних колег. Так, з 2015 року спецназівці є учасниками багатонаціональних навчань Rapid Trident, які організовуються американськими військовими і проходять у Золочеві. Це лише загальний перелік того, що стало невід’ємною частиною для 16 військових групи спецпризначення, до якої належить і Валентин (прізвище у зв’язку з секретністю не розголошується. — Ред.).

ГОЛОВНЕ — ЗРОБИТИ ПРАВИЛЬНИЙ ВИБІР

Ще під час проходження служби в Збройних силах України Валентина не покидала мрія про Внутрішні війська, якій судилося здійснитися. Після закінчення Інституту внутрішніх військ (нині Академія) він отримав направлення до військової частини № 3035 у Луганську. Коли розпочалися події Революції гідності в Києві, Валентин брав участь у складі підрозділу з підтримки правопорядку. Під час однієї з сутичок він дістав вогнепальне поранення, а після лікування був направлений назад до Луганська. Зовсім скоро Валентин зіткнувся з вибором, який кардинально змінив його життя.

«Із березня 2014 року на території Донбасу вже розпочалися процеси з організації захоплення територій і розстановки блокпостів незаконними збройними формуваннями. Наша військова частина довго трималася, але після захоплення території управління військовим містечком була передислокована до Харкова. Було сформовано нову бригаду на території Східного територіального управління. З усього, що побачив і пережив, можу зробити такий висновок: ті військові, які повернулися з непідконтрольних територій на територію, підконтрольну Україні, зробили правильний вибір, хоча для деяких Луганщина була не просто місцем проходження служби, а й малою батьківщиною», — розповів офіцер.

Після передислокації частини розпочався набір військових. Валентин зазначає, що набір проходив повільно, планомірно та якісно. «Як правило, до нас приходять ті люди, які свідомі того, куди вони йдуть, чим вони займатимуться і що на них чекає. Тобто — це та дистанція, з якої не можна зійти, її потрібно пройти до кінця, і, як говорив мій перший командир: «Смерть — це наша професійна хвороба». Хто це розуміє і не боїться цього, той знаходить себе в цьому колективі. Разом з тим, багато від чого доводиться відмовитися. Можна сказати, що ти закінчуєш своє цивільне життя, всіх друзів знаходиш тут. Якщо говорити про родину, то у мене дружина також військовослужбовець і, знаєте, я інколи жартую, коли мене запитують, а чому в тебе дружина служить, тобі самому мало? Кажу, щоб хоча б на роботі бачитися», — посміхається військовий.

А на запитання про ризики, складність та небезпечність своєї професії Валентин із впевненістю додає: «2014 року я не склав щит у Києві, а тут я не складу автомат. Вважаю, коли ти вже обрав професію, то йди до кінця, доки тебе не зупинять або доки не настане пенсійний вік. Іншого варіанта я не знаю — це професія на все життя».

У МИРОТВОРЧИХ МІСІЯХ

За 26 років участі України в міжнародному миротворчому процесі понад дві тисячі представників НГУ та поліції збагатилися професійним досвідом надзвичайної ваги. На сьогодні 16 військовослужбовців НГУ беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки (місії ООН): це Демократична Республіка Конго, Південний Судан, Ліберія, Штаб-квартира ООН. Задля впорядкування участі військовослужбовців НГУ в міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки ООН на базі військової частини 2260 створено відділення забезпечення миротворчої діяльності НГУ.

КОМАНДИР — РОЗУМ, СЕРЦЕ ТА СИЛА СПЕЦНАЗУ

Очільник підрозділу, перш ніж стати командиром загону спецпризначення, пройшов непростий шлях. Після закінчення Інституту танкових військ за розподілом він потрапив до загону спецпризначення по боротьбі з тероризмом «Омега», в якому проходив службу з 2008-го до 2016 року. 2014 року брав участь у спецопераціях у зоні АТО. Від груп противника тоді звільнили Красний Лиман, Вуглегірськ та Ясинувату. Потім був рік служби в Головному управлінні НГУ та сьогоднішня служба в СТУ НГУ. У підпорядкуванні командира підрозділи забезпечення, ланка управління, тил, особи, які відповідають за озброєння групи забезпечення, та бойові групи, які безпосередньо виконують завдання. Каже, що організовувати їх не важко, адже всі дорослі та мотивовані люди.

«Спецпризначенець — це особлива людина. Скажімо, є різні люди, які займаються дайвінгом, стрибають з парашутом, але це не означає, що вони зможуть і захочуть проходити службу в підрозділах спецпризначення НГУ, бо це специфічний підрозділ. Ми виконуємо дуже багато завдань, які інколи бувають не так фізично, як морально важкими. Вони не завжди пов’язані з ООС, можуть бути спрямовані на врегулювання внутрішніх конфліктів у регіонах. Тож спецпризначенцем може бути морально стійка людина, не завадить і міцний тил. Добре, коли є родина і дружина розуміє, що її чоловік виконує бойові завдання із захисту Батьківщини, й підтримує його, — відзначає командир. — А ще спецназівці часто борються зі стереотипами. Багато хто бачив фільми, де дужі молоді хлопці з легкістю виконують надскладні завдання, насправді все інакше. Справжнє життя спецпризначенця як у нашому підрозділі, так і в інших ніколи не буде повністю розкрито, адже ніхто не покаже, як все відбувається насправді. Як люди переживають, готуючись до зустрічі з небезпекою, яка стала частиною їхнього життя».

Фото надані прес-службами НА НГУ та СТУ НГУ