Нарощувати масштаби мислення

Криза світової фотожурналістики і шляхи її подолання, проблеми якості та етики репортажної фотографії, фотографічна освіта і майбутнє вітчизняної журналістики... Ці та багато інших питань обговорювали 8 квітня в галереї «Лавра» визнані українські фотомайстри під час дискусії «Фотожурналістика та документалістика: світові тенденції, перспективи, ситуація в Україні». Організатор заходу — культурний фотографічний центр PhotoCULT, який був створений у Києві наприкінці минулого року. А оскільки «День» приділяє велику увагу репортажній фотографії, ми не могли залишитися осторонь дискусії.

ПРОГРЕС ПРОДУКУЄ ДИЛЕТАНТСТВО?

Варто відзначити, що атмосфера під час заходу була особливо позитивною та доброзичливою, а сама дискусія більше нагадувала спілкування старих друзів за чашкою чаю. Ясна річ, сучасним фотографам живеться набагато краще, ніж старшому поколінню їхніх колег. Як згадував один з учасників дискусії, раніше йому оплачували три кадри фотоплівки на один сюжет для зйомки. Не вклався — «твори» власним коштом. Зараз все значно простіше: не вдався кадр — можна підправити в фотошопі, цифрова техніка дозволяє знімати, скільки душа забажає, відійшли в минуле довгі проявки і друк світлин. Фотографія стала доступною для кожного, й ринок потроху наповнюється дилетантами, які більш-менш навчилися користуватися спалахом та освоїли базові команди фотошопу. Критерії оцінки професіоналізму та якості документальної фотографії — одна з найважливіших проблем, які стоять перед сьогоднішніми медіа.

— Щодо професіоналізму сучасних фотографів, то маємо ще багато проблем, пов’язаних з культурою й освітою. На всю Україну я зараз можу назвати лише одного більд-редактора з вищою фотографічною освітою. Часто буває, що фотограф має виховувати і вчити більд-редактора, який не знає, як підібрати «правильну» фотографію до тексту й навпаки. І це дійсно важлива проблема, — вважає модератор дискусії Олександр ЛЯПІН.

Вкотре прозвучала думка про неминучу смерть друкованої журналістики. Тож, на думку деяких експертів, сучасний фотодокументаліст мусить орієнтуватися на мережевий медіаринок. Не зовсім погодився з думкою колег Олександр ЗУБКО:

— На початку минулого століття один вчений захистив роботу щодо майбутнього преси. На його думку, кожен новий вид ЗМІ, який мав з’явитися, не нівелював ролі попередника, а доповнював його. Це правило діяло без «збоїв» майже сто років. Цілком можливо, що діятиме й надалі.

ПРО ТЕНДЕНЦІЇ ФОТОРИНКУ

На думку фахівців, сьогодні нівелюється значення самостійного й самодостатнього знімку. Лише поодинокі фотографії стають успішними й передруковуються, здебільшого резонанс у суспільстві роблять серії робіт, що розкривають спільну тему з різних боків — такий собі аналіз через світлини. Робота над такими фотонарисами може тривати роками, а для її успіху фотографу потрібно мислити ширше й не зациклюватися на «повітових проблемах». «Чорнобилем вже нікого не здивуєш. Грантодавці віддадуть перевагу темам СНІДу в Африці чи вимирання тюленів. Потрібно бути фотографами світу», — вважають учасники дискусії.

Фотоконкурс газети «День», який має вже 12-річну історію, показав, що масштабність мислення і вміння дивитися на речі іншими очима можна розвивати і в межах своєї країни. Головне — не лінуватися придивлятися до неї. Щороку участь у конкурсі беруть тисячі фоторобіт, які є наочним прикладом того, як у своїй країні можна знаходити унікальні сюжети та піднімати актуальні для світу проблеми. А також — це прекрасний майданчик для обміну професійним досвідом. Власне, високий рівень фотоконкурсу «Дня» відзначили й учасники дискусії.

Ще одна тенденція, що заявляє про себе все голосніше, — зникнення фотожурналістики як самостійного напряму в освіті. Документальна фотографія поступово асимілюється з так званими visiual arts, які включають в себе курси відеозйомки, монтажу. Загалом же, професійна фотографічна освіта й досі лишається болючим питанням. Здебільшого українські фотокори — самоуки, які освоюють ремесло методом спроб та помилок або ж під керівництвом більш досвідчених колег. Хороший приклад — фотошкола газети «День», якій вже 15 років. Навіть в Інституті журналістики, як розповів присутній на заході викладач, курс фотожурналістики вивчається лише один семестр, та й то — оглядово.

На думку фотокореспондента газети «Бізнес» Геннадія МІНЧЕНКА, найкращий варіант для українського фотографа — отримувати спеціальну освіту за кордоном, бо в Україні сильної вищої школи за фахом немає. Чи не найкращою в цій царині вважає празьку школу, яка не просто дає своїм студентам професійні навички, а й цілком змінює світогляд автора, змушуючи його шукати нові підходи та шляхи реалізації своїх творчих задумів. Самоосвіта ж, на його погляд, часто залишає свій відбиток у вигляді обмеженості мислення фотографа.

За словами фотографа-фрілансера Сергія ПОЛЕЖАКИ, отримати фотографічну освіту за кордоном безкоштовно не так уже й складно. Головне — добре пошукати. На думку фотографа, є три основні шляхи: отримати грант на навчання чи виграти конкурс — і як приз поїхати вивчати освітній курс. Крім того, у деяких країнах (таких як Чехія, Фінляндія, Польща) можна отримати безкоштовну фотографічну освіту за умов навчання державною мовою. Проте освоїти мову за два роки магістерської програми достатньо добре аби успішно скласти випускні іспити — завдання не з простих. Але, як кажуть, хто хоче — шукає спосіб...

На думку ж Сергія ДОЛЖЕНКА, відкривати нові відділення чи факультети фотомистецтва немає сенсу.

— Наш ринок і так перенасичений безробітними фотографами. На них часто немає попиту. Затребуваними будуть хіба що відділення ювілейної та весільної фотографії, — жартує фотограф.

Всі учасники дискусії були одностайні щодо можливостей самоосвіти. Інтернет дає необмежені можливості для навчання: щодня можна дізнаватися про останні тенденції фотожурналістики, проглядаючи світлини інформаційних агентств, отримати хорошу теоретичну підготовку на фахових сайтах, отримати поради чи консультації досвідчених фотографів та дізнатися про оцінку своїх робіт на десятках форумів. Було б, як то кажуть, бажання...

— Сьогодні завдяки Інтернету доступна практично будь-яка інформація. Крім самоосвіти, як на мене, важливо знаходити колег-однодумців, з якими можна створювати платформу для обміну думками. Будь-яка ініціатива буде на благо, адже всі великі престижні агентства колись хтось започатковував і починав із «нуля», — розповідає фоторедактор журналу «ПРОSTORY» Євгенія Білорусець.

Закінчилася дискусія медіапоказом документальних проектів українських фотомайстрів — Єфрема Лукацького, Сергія Долженка, Євгенії Білорусець, Максима Дондюка.

— Можна відзначити, що дискусія була дуже конструктивною. Під час заходу були підняті дійсно важливі питання сучасного фоторинку. Мене, як фотографа, дуже тішить наявність професійної солідарності та той факт, що українські фотокори приглядаються до ініціатив одне одного, — зазначив фотокореспондент газети «День» Костянтин Гришин.