«В ідеальному світі не має бути притулків»

Безпритульні тварини стали невід’ємною частиною міського пейзажу, бродячі собаки чи коти у дворах, на ринках чи біля супермаркетів нікого не дивують. Нікого не цікавить, звідки з’являються ці тварини і куди вони зникають. Лише інколи, прочитавши в інтернеті або почувши в новинах чергову історію про знущання над тваринами чергових живодерів, ми жахаємось і задаємося питанням: як таке могло статися? Проте згодом це змінює вже звична байдужість.

Такі речі, як знущання над тваринами в цирках, негуманне утримування їх у тяжких умовах, ба навіть більше — коли тварин-»пенсіонерів» продають притравочним мисливським станціям і використовують як живі мішені для полювання — все це призводить до жорстокої загибелі як домашніх, так і диких тварин. В Україні зоозахисний рух тільки набуває необхідного поширення. Про цілі зоозахисної організації UAnimals, сімейний бізнес Gres Todorchuk PR, про притулки та їх взаємодію з UAnimals, а також про боротьбу організації з тим, щоб суспільство було гуманнішим, ми й поспілкувалися із Олександром ТОДОРЧУКОМ.

ПРО ВІСІМ ЦІЛЕЙ UANIMALS

— Ви є засновником організації UAnimals. Які цілі ставите перед собою в громадській діяльності? Чим ваша організація відрізняється від інших рухів за права тварин?

— Рік тому UAnimals вперше ініціювала і провела Всеукраїнський марш за права тварин. Тоді до нього долучилося вісімнадцять міст, а цього року вже 20. І першого, і другого разу люди, які пройшли цим маршем, залишали підписи під так званим Універсалом-2025 з основними цілями зоозахисту. Всього таких напрямів — вісім, і вони стосуються заборони експлуатації тварин у сфері розваг, як-от у цирках і дельфінаріях, заборона притравочних станцій і тестування косметичних і парфумерних засобів на живих тваринах, запуск дієвої системи контролю і покарання живодерів та ще низка питань, які стосуються найболючіших і найважливіших проблем у цьому плані. Ці вісім цілей є нашими конкретними напрямами діяльності.

— Як починалася ваша громадська діяльність?

— По-перше, я навіть у своїй професійній діяльності багато працюю із соціальними та культурними проектами в різних напрямах — від актуалізації теми Голодомору в Україні до проблем людей, позбавлених слуху. Це різні напрями, але об’єднує бажання  позитивно вплинути на оточуючий світ.

— Як у цьому плані на вас вплинула родина?

— Мені складно сказати щось конкретне, але переконаний, що в першу чергу це стосується виховання. У мене немає історії чи пункту, коли переді мною сіла мама чи тато і почали щось мені розповідати. Втім, напевно, йдеться про цінності, які з дитинства рідні закладали в мене. Навіть у діяльності UAnimals ключове насправді — донести людям важливість виховання гуманності в дітях, бо деяких дорослих змінити вже неможливо, а те, як ми виховуємо своїх дітей, власне, і впливає на майбутнє.

ПРО СІМЕЙНУ СПРАВУ

— Gres Todorchuk PR — це сімейний бізнес, в якому вашим партнером є сестра Ярослава Гресь. Складно працювати з сестрою?

— Не можу сказати, що складно. Ми працюємо разом уже 14 років, практично з того часу, коли я тільки закінчив школу. Коли Ярослава була головним редактором журналу «HELLO!», я почав писати туди як журналіст. Тому цей досвід тривалий, вже пройшов час, коли треба «притертися». На сьогодні я бачу в цьому більше позитиву, бо ти розумієш, що з цією людиною у тебе однакові цінності й бачення. Це людина, яка заради власних бажань ніколи не підставить чи не зробить нічого поганого. І це взаємно.

— Яким проектом своєї компанії ви пишаєтеся найбільше?

— Я можу назвати багато проектів, але зараз згадаю про три: «Музей новин» для 1+1 — це великий виставковий проект, про який говорили в тому числі й за кордоном; також «Щирі» — один із найкрасивіших і найулюбленіших наших проектів, який ми робимо для торгового центру «Домосфера» з 2014 року. Він покликаний популяризувати традиційний український костюм і показати, що це не просто вишиванка і шаровари. Цього року ми втретє зробили благодійний календар «Щирі», де десяток відомих зірок знялися в традиційних українських костюмах. За результатами зйомки ми випускаємо календар, і всі гроші від прибутку будуть направлені на благодійність — на ремонт Музею Гончара.

Третій проект — UNCOUNTED, який ми робили для Української академії лідерства. Він присвячений темі Голодомору, його мета — привернути увагу до цієї теми за кордоном. На сьогодні всього 15 країн визнало Голодомор геноцидом українського народу. Ми реалізували такий проект уже в двох країнах. Так, у Брюсселі під будівлею парламенту ми відкрили ресторан вуличної їжі зі стравами часів Голодомору і звернулися до іноземців мовою, яку розуміють у всьому світі, — мовою голоду. Відвідувачами цього умовного закладу стали депутати Європарламенту, блогери, журналісти, звичайні бельгійці. Ми сподіваємося, що це посилить певний рух у напрямі визнання Голодомору геноцидом у різних країнах. Лише пам’ятаючи про трагедію минулого, ми можемо сподіватися, що вона не повториться в майбутньому.

ПРО ПРИТУЛКИ

— Чи співпрацюєте ви з притулками для тварин? З якими саме?

— Ми взаємодіємо з притулками, долучаємося до різних ініціатив зі збору грошей, іноді завдяки публічному поширенню допомагаємо їм, причому йдеться не лише про притулки для безпритульних собак і котів, а й про притулки для диких тварин. Ми намагаємося підтримувати притулок для ведмедів «Біла скеля», який знаходиться під Житомиром. Туди на реабілітацію потрапляють тварини, врятовані з цирків, притравочних станцій, з інших жахливих умов.

Насамперед ми робимо акцент на публічності — розповідаємо людям про притулок, як йому можна допомогти, пожертвувати гроші тощо. Тривалий час ми взаємодіяли із проектом «Хочусобаку» і «Кото-Ярмарок». Ми багато розповідаємо про притулок «Сіріус», який є найбільшим у Східній Європі і знаходиться під Києвом. Також ми комунікуємо з комунальним підприємством у Львові, яке займається бездомними тваринами та є одним із найбільш ефективних у цьому напрямі.

Оскільки UAnimals працює над вирішенням глобальних питань і усуненням причин, то мова тут іде саме про взаємодію, інформаційну допомогу, співпрацю з окремих питань, але безпосередньо ми не займаємося прилаштуванням безпритульних тварин.

— Зараз у Києві існує конфлікт між приватними притулками, які роблять доволі багато, і між комунальною ветслужбою. У місті досі не збудовано обіцяний владою притулок. Як ви оцінюєте цю ситуацію і дії столичної влади?

— На це запитання немає простої відповіді. Треба розуміти, що «Сіріус» — це приватний притулок, в який із міського бюджету виділяється певна сума грошей, яка насправді не покриває навіть маленької частини бюджету цієї організації. Але водночас це притулок, на якому тримається Київ. Бо якби «Сіріус» не працював, то з безпритульними тваринами у столиці стався би просто колапс. Мене дивує, чому міська влада цього не розуміє.

ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932—1933 Р.Р. НА ЗАХОДІ МАЙЖЕ НЕВІДОМА. ЦЮ СИТУАЦІЮ ХОЧУТЬ ЗМІНИТИ. ЗАСНОВНИКИ ПРОЕКТУ UNCOUNTED ВЛАШТУВАЛИ У БРЮССЕЛІ ІМПРОВІЗОВАНУ ЇДАЛЬНУ, ДЕ КОЖЕН ОХОЧИЙ МОЖЕ СПРОБУВАТИ «ЇЖУ» З ТИХ СТРАШНИХ ЧАСІВ...
 

Інше питання — ефективність роботи комунальних підприємств. Багато років не робилося потрібних кроків. Мова не лише про притулки для тварин, а і про запуск дієвих систем. Наприклад, у Львові запущено проект Animal ID (до речі, Києву її теж пропонували), суть цієї програми полягає в тому, що є онлайн-облік безпритульних тварин, зокрема тих, які потрапляють до притулків. Це дозволяє убезпечити тварин від жорстокості під час процесу вилову і транспортування, сприяє їх ідентифікації і прибирає корупційну складову. Бо коли ти знаєш, скільки тварин у місті за міський бюджет стерилізовано, розумієш, про яких саме тварин ідеться, отже, виділити бюджет на щось «ліве» неможливо.

Я не можу впевнено сказати, чому місто не запускає подібні проекти, але маємо те, що маємо. Що стосується самого притулку, треба розуміти, що сам по собі притулок для тварин не є чимось гарним.

— Чому?

— В ідеальному світі притулків не повинно бути. Бо не має бути безпритульних тварин, не можна викидати тварин на вулицю. Необхідні ефективні програми стерилізації. Звісно, є приклади притулків із доволі поганими умовами утримання. Але потрібно працювати з альтернативою, а не казати про те, що десь погані умови. На сьогодні альтернатив багатьом притулкам не існує, тому нічого особливо не змінюється і не вирішується.

ПРО ВЛАСНОГО ДОМАШНЬОГО УЛЮБЛЕНЦЯ

— У вас теж є пес із притулку — Ганді. Чи важко було наважитися взяти тваринку із притулку, і що ви хотіли показати цим прикладом?

— Я нічого не хотів показати цим кроком, ми просто хотіли взяти собаку і навіть не розглядали іншого варіанту, ніж взяти її з притулку. Це не був символічний чи показовий крок, а наше власне бажання. Є особливості, про які має пам’ятати людина, яка бере собаку. — не важливо звідки. Якщо у вас ніколи не було тварини, то ви маєте розуміти, що її треба привчати до того, де вона має ходити в туалет. Інколи собака може почати щось гризти, і його треба від цього відучувати. Але це стосується не конкретно тварин із притулків — я завжди на цьому наголошую, щоб людина не подумала, що от вона взяла собаку, та погризла тапки, і проблема в тому, що собака із притулку. Це трапляється з будь-якими тваринами. Якщо говорити про особливості тварин саме з притулку, то їх немає. Це така сама собака, в якої така сама унікальна порода, в одному екземплярі на весь світ.

— Чи є у вас інші тваринки?

— Ні. У нас одна собака. Нещодавно ми забрали маленьке цуценя із маленького села, де його врятувала дівчинка із дитячого будинку. Ми забрали його одразу у ветклініку, шукали нових хазяїв у інтернеті. Вже знайшли. Тут питання відповідальності, бо ми розуміємо, що краще знайти власників, для яких це буде єдина тварина, якій вони приділятимуть час, а не просто набиратимуть собі собак і котів.

ПРО ЖОРСТОКІСТЬ ДО ТВАРИН

— Чому зараз у нашому суспільстві наростає проблема негуманного ставлення до тварин?

— Я б не сказав, що вона наростає. На мій погляд, у цьому плані є позитивна тенденція. Питання в тому, що говорити про це почали в останні роки. Тепер кожен суд над живодером супроводжується акцією під стінами суду, суспільство не готове миритися із жорстоким ставленням до тварин. Те, що про проблему і її вирішення говорять більше, свідчить про розвиток суспільства, а не про погіршення ситуації.

— Останнім часом поширюється екстремістський рух так званих догхантерів, які ставлять собі за мету фізичне знищення вуличних тварин. Чи є це серйозною проблемою?

— Тут треба називати речі своїми іменами. Термін «догхантери» вигадали самі ці люди, бо відчувають певну силу навіть у формулюваннях. Ніяких догхантерів не існує — існують злочинці, живодери і збоченці, яким приносить задоволення дивитися на страждання тварин та їхню смерть.

ПРОЕКТ «ЩИРІ» ВІД GRES TODORCHUK PR ПЕРЕТВОРЮЄ ТРАДИЦІЙНЕ УКРАЇНСЬКЕ ВБРАННЯ НА МОДНИЙ ТРЕНД. НА ФОТО ПОПУЛЯРНА СПІВАЧКА ОЛЕКСАНДРА ЗАРІЦЬКА (СОЛІСТКА ГУРТУ KAZKA) У КОСТЮМІ НАРЕЧЕНОЇ З ЧЕРКАЩИНИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Проблема в тому, що в Україні на сьогодні правоохоронна система і правосуддя не працюють ефективно в напрямі покарання таких людей. Це найбільша проблема, тому що злочинці існують в усіх країнах, але суспільство має усвідомлювати, що за злочини є покарання.

Наразі хоча б законом посилили відповідальність за жорстоке ставлення до тварин до восьми років позбавлення волі. На практиці у маленьких містах поліція часто не приїжджає на виклики, у містах, як Київ, порушити справу в суді вкрай складно. Наприклад, досі ведеться справа проти живодера Святогора — ця людина ледь не сама зізнається у вбивстві кількох тисяч безпритульних собак, ходить на телевізійні ефіри і розповідає, якими медичними засобами треба вбивати тварин. Суд по цій людині йде повільно, правова система показує, що вона не готова боротися.

Якщо люди не замислюються про страждання тварин, то нехай подумають хоча б про безпеку людей. Ще в 1960-х роках минулого століття була визначена «Тріада Макдональда» — чинники, які є передумовами до злочинів, і одна з цих передумов — зоосадизм, жорстокість щодо тварин.

До речі, коли у жовтні сталася жахлива трагедія в Керчі, журналісти поїхали до сусідів цього хлопця (який влаштував вибух і стрілянину. — Ред.), і одна з перших речей, про які сказали люди, — що в дитинстві він вішав кошенят. Тобто хлопець убивав тварин, прив’язував мотузкою. На той момент батькам і сусідам здавалося, що дитина бешкетує. І до чого це призвело? Тому якщо думаєте, що людина, вбивши кілька тисяч безпритульних собак, зупиниться на цьому, ви дуже помиляєтеся.

ПРО ЗВІРИНЦІ ТА ТЕСТУВАННЯ НА ТВАРИНАХ

— Як ви охарактеризуєте стан зоопарків в Україні?

— Глобально зоопарки обмежують волю тварин. Є природні парки, в яких людина може побачити тварин. Зоопарк, в якому тварині доводиться існувати в просторі три на два метри, є в’язницею для неї. У масштабі проблем України ми розуміємо, що це справа, до вирішення якої ми будемо йти ще доволі довго. Якщо порівняти ті самі цирки із зоопарками, різниця — як між концтабором і в’язницею. І там, і там обмежена воля, тільки в «концтаборі» їжу дають за роботу, а не за виконання якихось примх людей.

— Зараз також отримали розповсюдження приватні звіринці з екзотичними тваринами...

— Чесно, мені складно уявити, що в голові у людини, яка тримає вдома лева... Звісно, це велика проблема. Я не можу сказати, що є багато таких людей, але такі ситуації існують.

Проблема в тому, що тварина живе в неволі, в кліматичних умовах, які їй абсолютно не підходять. Більше того, треба розуміти, що на відміну від зоопарків, як правило, у таких людей немає навіть спеціалістів, які знають, якого харчування чи умов потребують тварини. Це цілковите знущання.

— Сучасна наука в експериментах нерідко використовує лабораторних тварин, яких після завершення експерименту найчастіше знищують. Чи можна назвати це жорстоким поводженням?

— По-перше, тварину знищують під час експерименту. Ця тема глобальна, і варто сказати, що це не сучасна наука, а атавізм. Як мінімум, є багато напрямів, у яких тестування на тваринах є абсолютно непотрібним і від нього можна відмовитися. Одна з наших цілей полягає в тому, щоб в Україні заборонили тестування косметичних парфумерних засобів на тваринах. У багатьох країнах така заборона вже діє. Тестування в пробірці дає значно ефективніші результати, не гірші за тестування на тваринах.

На сьогодні є два українські інститути — у Львові та Харкові, які продовжують тестувати косметику і парфумерію на тваринах. Ми намагаємося комунікувати з Міністерством охорони здоров’я, щоб така діяльність опинилася під забороною, бо це не має жодного сенсу, в інших інститутах вже впроваджені системи тестування без залучення тварин, а тестування на тваринах — це насправді доволі жахлива процедура.

У ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ МАРШІ ЗА ПРАВА ТВАРИН БЕРУТЬ УЧАСТЬ НЕ ТІЛЬКИ ЛЮДИ, А Й ЇХНІ ЧОТИРИЛАПІ ДРУЗІ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «ДЕНЬ»

Є кілька підходів до тестування, і, як правило, всі вони обертаються навколо одного — летальної дози. Тобто умовна тварина поміщається в закритий бокс, куди заганяється ароматичний, парфумерний спрей і вимірюється доза, яка стане для тварини летальною. Для тварини це — смерть у жахливих муках, і сама процедура не має в сучасному світі жодного сенсу.

ПРО ХУТРО

— Ви проводили кампанію за відмову від хутра, під час якої вели перемовини з відомими брендами одягу. Чи задоволені результатами? Як будете працювати в цьому напрямі надалі?

— Цього року UAnimals стала першою українською організацією, яка долучилася до Fur Free Alliance. Це об’єднання понад 50 зоозахисних організацій з усього світу, мета яких — щоб суспільство, дизайнери, магазини відмовлялися від натурального хутра. І коли ви читаєте новини про те, що Armani чи Versace відмовилися від натурального хутра, як правило, йдеться про те, що вони долучилися до бази цієї організації Fur Free Retailer. 

Восени перші десять українських дизайнерів долучилися до цієї бази — це топові учасники Ukrainian Fashion Week. Далі, думаю, їх буде більше. Цього року Тиждень моди в Лондоні проходив взагалі без хутра, і мені би хотілося, щоб настав момент, коли Ukrainian Fashion Week теж проходив без натурального хутра. І загалом, щоб люди загалом, дизайнери та магазини розуміли, що натуральне хутро — позаминуле століття.

ПРО ПАСПОРТИЗАЦІЮ ТВАРИН

— У травні до Верховної Ради внесли законопроект щодо запровадження обліку домашніх та безпритульних тварин, який зараз знаходиться на розгляді в комітеті екологічної політики. Як ви ставитеся до ініціативи стосовно примусової паспортизації домашніх тварин? Чи можливо здійснити таку роботу в сучасних умовах?

— Питання є потрібним і важливим. Якщо казати про безпритульних тварин, то їх ідентифікація та облік дуже потрібні, щоб розуміти ефективність дій і убезпечувати цих тварин від рішень про їхню масову евтаназію, які час від часу приймають українські міста. Це важливий крок.

Щодо домашніх тварин, питання в тому, яким чином це буде реалізовано, але сама по собі тема важлива. Це убезпечує тварин від того, що їх залишають на вулицях, бо коли ми зауважуємо, що на вулицях багато безпритульних тварин, то винні в цьому виключно люди. На сьогодні у нас величезна кількість безпритульних тварин. Це бездомні тварини першого і другого поколінь — їх просто викидають на вулиці, залишають на дачах, при переїзді відвозять до лісу. Якщо тварини будуть чіповані, можна зрозуміти, хто викинув тварину, і за це має бути покарання.

Відповідальність власників за життя тварин є важливим інструментом, проблема в тому, як це питання врегулюють законодавці й, головне, яким чином це буде впроваджуватись. Адже на сьогодні часто ініціативи закінчуються на тому, що є просто красива заява без жодного інструментарію для втілення.

— Але уявімо таку ситуацію: як може пенсіонерка, яка підібрала на вулиці кілька котів, заплатити зі своєї пенсії податок у розмірі 120 гривень за кожного?

— У цивілізованих країнах податок на тварин існує. Це потрібно, причому мова не лише про багаті країни. Є питання, яким чином будуть впроваджуватися ці правила, включаючи стерилізацію, на яку мають бути виділені кошти, бо не всі можуть це зробити. Більше того, коли ця умовна бабця брала цих тварин, то вона не знала, що їй доведеться заплатити за кожну з них певну суму, тож законодавцям треба придумати, як це питання врегулювати. Так само, як є пільги на сплату комунальних послуг, мають бути враховані й подібні речі.

— Чи є паспортизація домашніх тварин запорукою надання їм вчасної ветеринарної допомоги?

— Я не бачу зв’язку між цим. Скажімо, чи впливає якимось чином отримання людиною паспорта на медичну допомогу, яку вона отримує, і на систему охорони здоров’я людей? Навряд чи. Насамперед стоїть питання про ідентифікацію тварин, про їхній облік і про те, що власник несе за них відповідальність. Якщо ви берете тварину з притулку, з вулиці чи купуєте її, то відповідаєте за неї, за те, щоб її прогодувати, щоб вона отримувала ветеринарний догляд. Якщо говорити про домашніх тварин — жоден паспорт на це не впливає, впливає відповідальність самого власника.

Думаю, паспортизація радше може вплинути на умови, в яких існують безпритульні тварини, це про ті самі онлайн-системи обліку, як Animal ID — вони передбачають, що в базі буде вказано, чи чіпована, стерилізована і вакцинована тварина, тож не вийде просто так виділити купу грошей на вакцину чи злити їх в інше місце. Система обліку має насамперед контролювати витрати, завдяки цьому до тварин може доходити більше того, що вони мають отримувати, якщо ми говоримо про безпритульних тварин.

ПРО ЗООПОЛІЦІЮ

— Як ви ставитеся до ідеї створення в Україні спеціалізованої зоополіції?

— Гарна ініціатива, ми її підтримуємо. Справа не в терміні і не в формі, яку отримають працівники, а в функції. Бо на сьогодні звичайні поліцейські дуже часто не мають кваліфікації й досвіду, щоб хоча б відловити і транспортувати тварину. Зоополіцію треба розглядати як функцію. Саме тому форма створення самої зоополіції може бути абсолютно різною — від підрозділів і до окремої структури.

Ключове побоювання в тому, щоб законодавчі ініціативи не переросли у виключно популістичні рішення, коли зоополіція існуватиме на папері, але не буде діяти. І питання в тому, яким інструментарієм це все буде запущено.

ПРО МІСІЮ

— Які проекти готуєте зараз?

— Зараз UAnimals доволі ефективно працює за всіма напрямами, починаючи від участі в робочих групах, які створені урядовцями і стосуються заборони експлуатації тварин у цирках, закінчуючи різноманітними публічними акціями щодо відмови від натурального хутра, цирків, дельфінаріїв. Також проводимо максимальну популяризаторську роботу в питаннях гуманного ставлення до тварин.

— Якою, на вашу думку, має бути місія зоозахисника?

— Думаю, кожна людина вирішує для себе сама. Але захист тварин має глобальне бачення того, що світ повинен прийти до розуміння, що тварини — це наші сусіди по планеті. Є доволі конкретні задачі, які кожна людина має ставити перед собою: що саме ти хочеш змінити? Для чого? І яким чином? Щоб не розпливатися в тому, що я дуже люблю собачок і буду зоозахисником. Треба ставити конкретні цілі й намагатися досягти результатів.