Княгиня Ольга: таємниці постаті

До княгині Ольги Руссю правили князі Олег та Ігор. В історії руської державності ці князі були військовими тактиками. Своє призначення як володарів Русі вони вбачали у численних завоюваннях і розширенні кордонів держави. Ольга була зовсім іншою. Княгиня стала першою правителькою Русі, котра володіла колосальним стратегічним мисленням. Вона планувала свої дії чітко і зважено. Її можна назвати першим державним стратегом Києворуської держави.

Одні легендарні оповіді виводять родовід Ольги зі Пскова-Новгорода, інші — з Болгарії. Є перекази, які свідчать, що вона була дочкою чи онукою Гостомисла — новгородця, який закликав рід Рюрика на Русь і став його першим дорадником. Можливо, це версія пізнішого походження, мета якої — вивести родовід Ольги зі Пскова-Новгорода. Це є цілком виправданим, бо утверджує дві вагомі ідеї. По-перше, те, що Ольга мала цілком законні права на київський стіл і була його варта. По-друге, руську державність творили не самі варяги, а у тісному військово-політичному союзі та династичних зв’язках із місцевими народами. Крім того, легенди наголошують на тому, що характеру Ольги були притаманні «мудрість і смисленість» полян, але вона не відрізнялася полянською «тихістю і лагідністю». 

Побутує цікава народна легенда про першу зустріч Ольги та її  майбутнього чоловіка — князя Ігоря. У ставленні до своєї дружини Ольги Ігор постає як істинний рицар. Їхня перша романтична зустріч овіяна легендами. Літопис нічого не говорить про це. А от пам’ятки пізнішого часу, зокрема «Житіє Ольги» за списком ХVІІ ст., російська «Степенна книга» ХVІ ст., а особливо широко Дмитро Туптало у своїх «Четьях-Мінеях» (київський том 1705 року) розповідають нам таку історію їхнього знайомства. Вони зустрілися під час полювання Ігоря на куницю. Ольга з першої зустрічі полонила Ігоря не тільки красою, а й розумом. На прагнення молодого князя взяти дівчину у лісі силою, вона сказала свої славнозвісні слова: «Менше взявши, більше загубиш!» Вона зневажила силу, бо поважала розум, тому порадила Ігорю керуватися не пристрастю, а розумом. Князь Ігор, залюблений у силу і військову справу, у лови і брань, схилився перед розумом Ольги. Інші легенди обстоюють думку про те, що Ольга прийшла до Києва не з півночі Русі, а з Півдня. «Повість врем’яних літ» під 903 р. говорить, що Ігорю «привели жону із Плескова на ймення Ольга». Тут же літописець підкреслює, що була вона «мудра зело», себто дуже розумна. Цей факт треба датувати часом, не раніше за ХІІ ст., бо у Початковому ізводі літопису його немає.

Цікаво, що короткий місцевий Володимирський літопис ХV ст. подає відомості про те, що «Олег пойняв Ігорю жінку в Болгарах, княжну іменем Ольгу, і була вона мудра вельми». Як бачимо, мудрість Ольги відзначалася дуже часто. Літопис 1696 року з Погодінського зібрання пише: «По сьому (після походу Олега на Царгород. — О.С.) женився князь Ігор Рюрикович у Плескові, пойнявши для себе княжну Ольгу, дочку Тмутаракана, князя полоцького».  Тоді можна допускати, що Плесків — це не Псков, а місто, розташоване недалеко від Тмутаракані. То ж правомірним є міркування учених про те, що Ольга була тмутараканською княжною і походила з роду чорних, себто азовсько-причорноморських болгар. Також є окремий переказ про те, що Ольга була болгарською княжною з Плескова (болгарське місто Плиски). Жодна з названих легенд не дає однозначної відповіді на те, з якого роду походила Ольга. Одні виводять її родовід зі Пскова-Новгорода, інші — з Болгарії. А походження Ольги безпосередньо пов’язане з її правом на управління Київською державою. Дуже ймовірною є версія про болгарське — королівське чи князівське походження — Ольги, бо її непересічний розум міг бути не лише вродженим, а й результатом елітної освіти та аристократичного виховання. В її жилах, очевидно, пульсувала царська кров.

Хай і не отримала вона достойної влади у себе на Батьківщині, але віднайшла її в іншій державі — Русі, яка стала для неї другою Вітчизною. Крім того, шлюб руського князя з болгарською князівною був би успішним тактичним кроком. Це не лише додало б честі руському правителю — він оперся б на королівську владу. Тоді князь Олег привіз до Києва з християнської Болгарії князівну Ольгу (чи Олену — це її християнське ім’я), щоб видати заміж за Ігоря. Було це приблизно у перші роки Х ст. (літопис називає дату 903 р.). Олені тоді могло бути років 15—17 — звичайний вік для заміжжя. Приблизно такого ж віку був і Ігор. А може, навіть і трохи молодший. Ігор став великим київським князем після смерті Олега у 912—913 рр. (як пише «Повість врем’яних літ»). 942 р. (тобто у досить літньому віці) у них народився син Святослав. Ці дати викликають певні роздуми... Занадто вже вони неправдоподібні, якщо зважати на вік Ігоря й Ольги та на час появи їхнього первістка. М. Грушевський у своїй «Історії України-Руси» припускає, що Ігор міг стати великим київським князем значно пізніше, а між Олегом та Ігорем, можливо, правив іще якийсь князь, ім’я якого історія не зберегла. Можливо, це був тимчасовий регент Ігоря, котрого призначив Олег. А, можливо, це був період самостійного правління Ольги. Відповісти однозначно важко, а то й неможливо. Відповідно і померти Ігор міг не 945 р., а пізніше (М.Грушевський пропонує дату 947—948 рр.). У будь-якому разі, у 948—953 рр. Ігоря в живих вже не було, бо Костянтин Порфирородний у своєму трактаті «Про управління державою» пише про ці часи як про епоху Ольги і Святослава, дружини і сина Ігоря. Можливо, у той період — відразу після смерті Олега і до одруження з Ігорем — правила Ольга. Саме вона, а не Ігор, у народній творчості постає як достойна спадкоємиця влади Олега. Потім Ольга стала законною дружиною Ігоря і поділилася з ним владою. Вона вийшла за нього, бо цього вимагали закони. Після смерті Ігоря вона знову посіла великий київський стіл. Такий порядок речей пояснює пізню дату народження Святослава. Бо Ольга та Ігор одружилися не 903 р., а пізніше — приблизно наприкінці 30-х років VІІІ ст.

За часів князювання Ігоря на великому київському столі Ольга залишається на других ролях, але все ж безпосередньо впливає на вчинки свого чоловіка. М. Грушевський у своїй «Історії України-Руси» писав: «Олег і Ольга се легендарна пара премудрих і хитрих князів, котрі вміли постояти за себе»  (Т. І. — К., 1994. — С. 447). Подібність їхніх імен — Олег і Ольга — сприяла тому, що у народній пам’яті вони виступають як творці єдиної державницької традиції. Не виключено, що такий звуковий збіг в іменах не є випадковим. Якщо пристати до думки про те, що Олег привіз Ольгу з Болгарії, то приїхала вона на Русь християнкою під іменем Олена, а тут Олег міг дати їй нове ім’я — Ольга, підкресливши цим спадкоємність княжої традиції, а головне — поєднання її з королівською кров’ю. Прихід Ольги до влади — це важлива характеристика її як державної діячки. Літопис пише, що після смерті Ігоря його син Святослав  був малолітнім (Ігор загинув 945 р., а Святослав народився 943 р.). За датуванням «Повісті врем’яних літ», Ольга народила Святослава через сорок років після одруження з Ігорем, що виглядає досить таки сумнівним, бо тоді їй було б за 50. Крім того, літопис свідчить, що 970 р. Святослав посадив трьох своїх синів на князівські столи. Висновок, який випливає із цього — Святослав народився значно раніше, ніж 943 р. Або ж він народився приблизно у цей час, якщо припускати, що Ольга вийшла заміж за Ігоря пізніше, після смерті Олега, а не у 903 р.

Після смерті Ігоря на плечі княгині Ольги ліг важкий тягар — придушити бунти і виступи племінних князівств проти Києва. Убивство Ігоря знаменувало те, що почала падати стара імперська система, в основі якої лежали договори Києва з племенами. Аби зберегти цілість держави, в Ольги не було іншого виходу, як почати складний процес ліквідації племінної автономії. Вона знала, що це передбачає зіткнення з племінними князями, але зважилася на це. Власне від цього починається процес територіального окреслення Київської Русі, себто вперше до двох традиційних векторів політики (зовнішня і внутрішня) додається ще один — геополітичний. Своє правління на великому київському столі княгиня Ольга почала з помсти древлянам за смерть свого мужа Ігоря. В основі літописної оповіді «Повісті врем’яних літ» лежить легенда з глибоким символічним підтекстом. Тут описується, як древляни не один раз посилали до Ольги послів — найкращих представників своєї землі — із пропозицією стати дружиною древлянського князя Мала. Вона тричі знищує послів від древлянського князя Мала — закопує у землю, спалює у лазні, наказує своїй дружині посікти після спільного бенкету. Остання, третя, помста здійснюється фактично на могилі Ігоря і є своєрідною тризною по ньому. Така потрійна помста княгині є, власне, відображеним у символічному світлі ритуалом язичницького поховання. Потім Ольга повертається до Києва, збирає воїнів і вирушає знову на древлян.  Четверта помста — похід Ольги у Древлянську землю, коли вона, протримавши Іскоростень в облозі ціле літо, взяла місто хитрістю, попросивши данину від кожного двору по три голуби і по три горобці. Птахів відпустили назад із прив’язаним до ніг палаючим ганчір’ям.  І сталася тоді в Іскоростені велика пожежа, і «не було двору, де б не горіло». Ця подія датується 946 р.

Княгиня Ольга надавала великого значення міжнародній політиці, утвердженню Русі у світовому контексті тогочасних держав. Народжена у давньому болгарському роді королівського походження, вона знала, що дипломатичні відносини Русі з іншими сильними державами світу роблять саму Русь сильнішою і впливовішою на світовій арені. Тут перш за все слід сказати про візит Ольги до Константинополя, що детально описаний у «Повісті врем’яних літ». Все ж його історична достовірність не є абсолютною. Перше, що викликає дискусії, — це дата візиту. «Повість» пише, що Ольга вирушила у Царгород у вересні 954 — серпні 955 рр. Нині дослідники схиляються до дати 946 р., що випливає з твору Костянтина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору». А, можливо, княгиня була у столиці Візантії двічі. Принаймні, той візит був. Княгиня Ольга вирушила до Царгорода з величезним посольством (понад 100 осіб), до складу якого входили посли, купці, наближені до неї жінки-боярині, перекладачі, рабині. Вона їхала у Візантію як правителька великої та сильної держави, з гордо піднятою головою...

Цікаво, що до Ольги поставилися як до особи, вищої за рангом від послів, тому її увільнили від поклонів і чолобиття імператору, хоч вона і репрезентувала варварську державу, себто ту, де християнська релігія не була державною. Можна припустити, що причиною такого ставлення до Ольги могло бути і її болгарське королівське походження та християнська віра, яку вона ревно сповідувала.

Перше, що зробила Ольга, — об’єднала і централізувала владу в Київській Русі. Вона довела, що київський князь є головним. Тільки завдяки цьому Русь укріпилася як держава. Всі внутрішні справи Ольга вирішувала у межах своєї держави. Вона практично жодного разу не скористалася послугами іноземних військ і політиків для вирішення внутрішніх конфліктів і протистоянь. Княгиня Ольга пішла на непопулярний крок серед більшості народу Русі, ревно пропагуючи переваги християнської релігії. Зробила це, розуміючи, що Київська Русь, прагнучи бути цивілізованою державою, повинна стати на шлях християнський, аби позбавитися ганебного ярлика «варварська» Русь, яким часто нагороджували її європейські держави. Вона стала на шлях, яким піде її онук Володимир. Літописи свідчать, що духівником княгині був Григорій, з іменем якого одна з гіпотез пов’язує виникнення літописання на Русі. Ольга — символ держави Київська Русь. Від княгині Ольги пішов славетний рід руських князів, тих, кого ми можемо називати попередниками і вчителями сучасних політичних лідерів.