«Будьте добрішими»

Наталя ЗАВГОРОДНЯ, головний редактор інформаційного агентства «Мост Днепр»:

— Коли працюєш у засобах масової інформації, то доводиться дуже швидко переключатися з хорошого на погане і навпаки. Вже так склалося, що повз нас проходять і позитивні, і негативні новини з життя міста, регіону, країни в цілому. ДТП, вибори, кримінальна хроніка, комунальні проблеми, природні катаклізми — про це ми говоримо і пишемо щодня. Таке вже життя, така наша професія... Можливо, тому з роками я навчилася більше цінувати звичайні речі, те, що приносить щастя. А для мене це родина, друзі, зустрічі з найріднішими людьми, відвідування цікавих заходів, улюблена кішка. Якщо говорити про позитив, то відразу в пам’яті спливають подорожі. Для мене особисто — це те, що надихає, зцілює, радує, допомагає, рятує. Останнім часом зрозуміла, що яскравий відпочинок — це не лише вартісний тур за кордон з насиченою програмою. Україна багата на свої «родзинки». Нещодавно відкрила для себе «Дендропарк» у Кропивницькому, відвідала Бал тюльпанів і побачила на власні очі, скільки прекрасного навколо нас, хотілося б, щоб такі природні куточки були в Дніпрі та інших міста Дніпропетровщини. Розчарували в цій подорожі лише дороги: ось вони залишають бажати кращого. Крім того, в моє життя увірвалося нове захоплення — це квіти. Я закінчила курси флористики і тепер своїми руками створюю прекрасне.

Про негатив хочу сказати одне: він переповнює людей. Здається, що агресія скрізь: у магазинах, транспорті. Чому так? Тут у кожного своя відповідь.

Володимир ТКАЧЕНКО, інженер-будівельник на пенсії:

— Мені здається, що останні роки наша країна живе в постійному стресі. Особисто для мене весь позитив пов’язаний із родиною: онук йде до першого класу, донька отримала кращу посаду на роботі. Гарна родина — це справжнє досягнення. Але поруч живуть інші люди, і у них — своє горе. Днями знову в місті Нікополь прощалися з героєм, який загинув на сході України. Ким треба бути, щоб на це не зважати? Я пропрацював 50 років, отримую пенсію, але майбутнє дітей, онуків мене хвилює, не хочеться, щоб вони виїхали за кордон шукати кращого життя. Ось на вихідних у Дніпрі був марафон, зібралася на цей спортивний захід рекордна кількість учасників. І як мешканці сприйняли цю подію: дуже багато несхвальних відгуків, бо перекрили центральні дороги по місту. Хочеться побажати дніпрянам — будьте добрішими.

Iрина МIСНИЧЕНКО, художниця:

— Я не зациклююсь на поганому, тому що по життю — оптимістка! З хорошого — не полишаю творчість і постійно пишу картини, вони знаходять своїх покупців за кордоном: у США, Ізраїлі, країнах Балтії. Мої герої — переважно тварини: коти, собаки на полотні наче живі. Якщо говорити нотки смутку, то не завжди задоволена тим, що виходить у творчості. Мені все ж хотілося б знайти свого поціновувача в рідному місті, знайти те місце, де можна презентувати власні роботи. Я мрію про одужання чоловіка, адже він уже чотири роки пересувається лише по квартирі. І це наша спільна мрія на двох.

Вероніка КОНЬКОВА, зоозахисниця, волонтерка, біолог:

— У кожного своє покликання: хтось захищає кордони, хтось займається спортом чи програмуванням, когось цікавить політика, екологічна ситуація. Коли запитують, що хорошого, а що поганого сталося, то автоматично роблю проєкцію на те, що болить особисто мені. Це допомога птахам та волонтерство. Інколи про цю проблему мені хочеться кричати на всю країну. Сьогодні в Дніпрі та в інших містах країни з пернатими склалася плачевна ситуація. Волонтерів одиниці, а ветеринарів, які можуть кваліфіковано надати допомогу, ще менше. Однак ентузіасти є. І на них лягає все навантаження. Я біолог за освітою, птахами цікавилася давно, була одним з адміністраторів великого міжнародного інтернет-форуму, присвяченого птахам. Із 2015 року займаюся реабілітацією і подальшим прилаштуванням птахів, здебільшого хижих. Хоча бувають й інші — лебеді, лелеки, качки, ворони, чаплі. Починала з одного птаха, потім за рік через мене пройшло 5—6. Далі більше. Люди не проходять повз скаліченого птаха, але далеко не завжди можуть допомогти самостійно. Тоді вони починають шукати підтримку й «виходять» на волонтерів. Найчастіше через соціальні мережі, іноді просто через знайомих, іноді через дніпровське КП «Зооконтроль». І оскільки мої можливості не безмежні, зародилася ідея створити міський центр реабілітації птахів. Це позитив, це плани і надії  Я ще думаю над шляхами реалізації ідеї, але однозначно розумію, що самій, без підтримки меценатів і міської влади, мені не впоратися.