Дев’ять сил оману

ЛЕГЕНДИ І МІФИ ПРО РОСЛИНУ ПОЧИНАЮТЬСЯ З НАЗВИ

Назва «оман» походить від праслов’янського слова omanъ, утвореного від manit, що пов’язано з наркотичною дією рослини. Існує кілька видів оману, який ще називають дивосилом, дев’ятисилом, галаганом, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Найпоширеніший із них в Україні — оман високий. Це рослина, яка часом досягає у висоту два з половиною метри і цвіте гарними жовтими квітами, зустрічається вздовж берегів водойм, на вологих луках, у листяних лісах, серед чагарників, у місцях виходу ґрунтових вод. А ще у нас досить часто зустрічаються тіньолюбний оман лучний, що зростає по берегах водоймищ і ровів, на лісових луках, у вологих місцях, та світлолюбний оман верболистий, що надає перевагу мішаним та листяним лісам і галявинам.

Існує легенда, що рослина, яка сьогодні в народі відома як оман високий, у давнину називалася Inula, на честь дочки Зевса. Якщо вірити легенді, зі сліз цієї красуні вона й виросла. За іншою легендою, квітку називали helenium, що означає сонячна, це сльози прекрасної Єлени, через яку розпочалася Троянська війна.

У скандинавській міфології оман присвячений верховному богові Одину. Тому ще одна назва рослини — Donnerkraut, тобто трава грому, збирати яку потрібно в негоду до першого грому.

За давньою католицькою традицією, оман разом з іншими важливими лікарськими рослинами (арнікою, ромашкою, календулою, шавлією, полином і тисячолисником) приносять у церкву в день вознесіння Діви Марії.

ЗДАВНА ВИКОРИСТОВУЮТЬ У МЕДИЦИНІ

Золотоголову рослину використовував у своїй медичній практиці патріарх медицини — Гіппократ. Він писав, що оман зміцнює організм, при цьому очищаючи його.

Оман високий належить до давніх лікарських рослин, які застосовували лікарі часів Діоскорида, Плинія, Ібн-Сіни. Зокрема, зображення й опис рослини є в знаменитому рукописі Діоскорида «Про лікарські речовини», створеному на початку VІ століття в Константинополі й внесеному ЮНЕСКО у міжнародний реєстр «Пам’ять світу». Зараз рукопис зберігається у Відні, в Австрійській національній бібліотеці.

Німецький філософ, теолог і природознавець ХІІІ століття Альберт Магнус, окрім усього, ще й автор природничо-наукових трактатів про мінерали, рослини і тварин, рекомендував оман як складову любовного напою. Давні ж таджики вважали, що ця рослина окрім того, що поліпшує настрій і зміцнює серце, рятує від сп’яніння.

Досвід багатьох поколінь свідчить, що оман застосовували при лікуванні якщо не всіх, то принаймні дуже багатьох хвороб. Зокрема, у тибетській і китайській медицині вважалося, що від 99 хвороб.

На сьогодні властивості рослини добре вивчені, її широко застосовують у медицині, особливо народній, де вона може замінити з десяток інших ліків. Травники вважають, що настоянки і відвари з оману допомагають зняти набряки, лікують запальні процеси, благотворно впливають на шлунково-кишковий тракт, оскільки рослина є природним антисептиком та жовчогінним засобом.

Фітотерапевти вважають, що найцінніше в омані — коріння. В ньому міститься дуже багато інуліну — понад сорок відсотків! Інулін — натуральний природний полісахарид, що на 95 відсотків складається з фруктози. Потрапляючи в організм людини, він бере активну участь в обміні речовин, нормалізуючи цей процес. Особливо необхідний він людям, які страждають від діабету.

На здатність оману допомагати при хворобах шкіри вказує його англійська назва — scabwort, тобто рослина від корости. Косметичні засоби з дивосилом використовують проти пігментних плям і веснянок, а також як засіб, що зміцнює волосся.

Настої сухого листя і квітів застосовують при жовчнокам’яній хворобі та каменях у нирках, при набряках, запаленнях слизових оболонок організму. Чай із суцвіть показаний при пневмонії, а кашка з квітів є відмінним засобом для загоєння ран. Вважається, що порошок із насіння, якщо прийняти його до вживання їжі, зміцнює сили, підвищує апетит і тонізує. Ну, а як цими щедротами природи користуватися, порадять травники.

РОБЛЯТЬ І ЛІКИ, І КАВУ, І ФАРБУ

Оман використовують у фармакології для виробництва інуліну. Рослина особливо подобається прихильникам здорового способу життя, адже, крім інуліну, тут знайдені алкалоїди, вітамін Е, ефірна олія і багато чого ще корисного.

Корені оману, що мають своєрідний аромат і гіркуватий смак, схожі на м’яту й імбир, використовують їх при виготовленні кондитерських виробів, ароматизації напоїв. Зі шматочків стебел оману, виварених у цукровому сиропі, отримують смачні цукати, які додають у варення й компоти. Підсмажене коріння за необхідності можна вживати навіть як сурогат кави, а як смакову та ароматичну добавку оман використовують і в броварництві.

Із коріння цієї унікальної рослини можна виготовляти синю фарбу. Для цього коріння попередньо потрібно витримати в нашатирному спирті. До появи анілінових барвників таку фарбу використовували для отримання тканин синього кольору. Це й зараз практикують текстильники, які прагнуть фарбувати нитки і тканини натуральними засобами.

До слова, окрім дикого оману, існують ще й декоративні сорти рослини, які розводять садівники. Яскраві й невибагливі, ці квіти прикрашають вологі та перезволожені місцини в парках і лісопарках, їх часто висаджують також уздовж доріг. Жовтогарячі сонячні квіти ніби кажуть: дивися, які ми міцні й гарні, використовуй нас, будь таким же сильним і здоровим! Ми допоможемо й тобі, як допомагаємо усім людям.