Золотаві вогні в... цілковитій темряві

Чи ненавидите ви комунізм так, як ненавиджу його я? Так? Чи: ні?

12 листопада в Міжнародному центрі культури і мистецтв словенська культова рок-група Laibach обіцяє влаштувати політичний перформанс у стилі індастріал «Геть диктатури, вичавимо з нашого життя тоталітаризм»! Вони ще ті «провокатори», які лише під час весняної частини світового турне The Sound Оf Music Tour відіграли 42  концерти в 18 країнах! До Києва завітає класичний склад — за винятком, хіба що, вокалістки Міни Шпілер, яка нещодавно стала мамою і турбується більш важливими справами; а на її місце біля мікрофона стане руда шведка, не менш колоритна співачка Марина Мартенссон.

Нагадаємо, феноменальний септет кияни уже бачили, щоправда, 22 роки тому... Тоді організатором двох шоу: в нічному клубі «Нью-Йорк» (5 жовтня 1997 р.) та Міжнародному виставковому центрі (6    жовтня т.р.) — був український промоутер Геннадій Гутгарц, а виступи Laibach відбулись у межах світового турне Jesus Christ Superstars. Минув час, і словенська група-загадка Laibach знову відвідає столицю України.

— Геннадію, відомо в якому складі гості відвідають Україну?

— Це буде той самий склад, який скрізь у світі представляє концертну версію п’ятого кавер-альбому Laibach — «The Sound Оf Music» («Звуки музики»), виданого 23 листопада 2018 р. британською незалежною фірмою грамзапису MuteRecords, — зазначив Геннадій ГУТГАРЦ. — У Києві виступлять: Мілан Фрас — вокал, Іван Новак — ідеолог групи, основний автор пісень. Марина Мартенссон — вокал, акустична гітара, Боян Крланко — ударні інструменти, Лука Джамнік і Рок Лопатіч — синтезатори, Вітя Бальжалорський — гітара.

У різних куточках планети план у Laibach один: приїхати, зробити саунд-чек та в форматі музично-політичного мітингу тонко поглузувати на різними формами тоталітарних режимів, якими пістрявіє сучасний світ. А ще достукатися до сердець і надіслати меседж:

— Якщо ви терплячі та готові до боротьби за краще майбутнє, ви можете реально досягти того, що ніхто не вважає можливим.

— Приклади? Будь ласка. У серпні 2015 р. Laibach стали першою західною рок-групою, яка зіграла два концерти в Північній Кореї. Так менеджменту команди знадобилося більш ніж рок, щоб домовитися з тамтешніми чиновниками про найдрібніші деталі. Втім, факт залишається фактом: словени виступили в Пхеньяні, чого нікому з їхніх колег — навіть U2! — не вдавалося.

ВИСОКОІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОК-ПРОДУКТ

Геннадій Гутгарц поділився думками:

— Помиляються деякі музичні оглядачі, закидаючи Laibach, низкопробність та потурання найнижчим людським інстинктам....Після відвідин КНДР на альбомі «The Sound Оf Music», який представлятиметься в Києві, вміщено корейську народну пісню «Аріран», яка вважається неофіційним національним гімном Північної та Південної Кореї. Це — високоінтелектуальний рок-продукт. І тут Laibach використовує, так званий, піксель єдності. В репертуар вони включають твір, близький обом Кореям, вибудовуючи мовою сучасної музики, невербальну програму спілкування. Це — місія, яка лежить у площині над будь-якими цензурами. Що складніше за пошук взаєморозуміння, що солодкіше за віднайдену спільну мову? Про такий піксель єдності належить й українцям подбати: важливе не те, що нас роз’єднує, а те, що може об’єднати.

ВІРТУАЛЬНА ДЕРЖАВА NSK

Напередодні гастролей Laibach вдалося скайпом поспілкуватися з ідеологом словенської культової групи Іваном НОВАКОМ:

— Скажіть, Іване, чи досі існує ваша віртуальна держава NSK (Нове словенське мистецтво), яку колись утворило кілька молодих художників? І — коли відкриєте посольство в Києві?

— Творча коаліція NSK виникло 1992-го. В неї об’єдналися кілька груп художників. Так виник рух, що назвався «Нове словенське мистецтво»... Минув час такого утворення як NSK більше не існує. Але проект «Нове словенське мистецтво» продовжує жити. Тепер це прихисток для громадян NSK. Ідея виявилася простою і потужною           — створити ідеальну державу без територій. Група Laibach бере участь у підтриманні життєдіяльності «Нового словенського мистецтва». Звісно, ми би відкрили посольство в Києві, але не від нас має йти ініціатива...

— Свого часу віртуальна держава NSK реально допомогла сотням людей, адже її паспорти визнали, наприклад, Сполучені Штати. Іване, можна про це почути з перших вуст?

— Паспорти NSK для своїх членів ми запровадили 1992-го. Між іншим, вони і досі існують та дійсні. Коли розпочалася громадянська війна в колишніх країнах Югославії, ми видали близько трьохсот паспортів біженцям із Сараєво, Боснія. Частина з них користувалися лише тими документами, бо інших у переселенців не було. Переказували, що чимало військових офіцерів дивилися на ті паспорти і серйозно їх сприймали як документи. Ба більше, діяли такі документи і в деяких європейських країнах. Зізнаюся, навіть музиканти Laibach і досі використовують паспорти NSK, перетинаючи деякі державні кордони.

Словенські інтелектуали не лише беруть участь у розбудові сучасної рок-музики , записавши десять студійних дисків і п’ять кавер-альбомів. У власних концертах вони постійно поєднують рок-культуру, естетику індастріал, політичні заяви і театральне дійство. На дозвіллі Laibach також повсякчас креативлять, у інших формах творчої діяльності. Маю на увазі численні театральні постановки, виставки живопису, якими опікується Laibach Kunst, документальні кінофільми (їх уже п’ять; останній — Liberation Day, «День визволення», 2018, знімався в Північній Кореї), відеокліпи, над якими працюють знамениті режисери та оператори, пишуть саудтреки до фільмів, останній це — Iron Sky: The Coming Race («Залізне небо: Прийдешня раса»; 2019) режисера Тімо Вуоренсоли.

Ось як описує їхній нещодавній виступ у Вроцлаві польський рок-оглядач Каро КРАТОЧВІЛ: «Концерт Laibach складається з двох частин. Перша — презентація новітнього альбому «Звуки музики», друга — відомі хіти команди. Перед початком шоу вухо тішать «Звуки природи», ідилія триває пів години: ремиґають корови, рохкають свині, квокчуть кури тощо. Потім світло гасне, і темно-сині пістолети ріжуть сцену. Починається гротескна, суперечлива, трохи абсурдна суміш безневинної музики з знаменитого кінофільму «Звуки музики» (1965) та індастріал-фарсу з елементами дарквейв й техно. Незабутнім виявляється вокальний дует лідер-співака Мілана Фраса та Марини Мартенссон: перший голос — якась інфернальна чортова, темна версія диявольської природи, другий — ангельська природа, мелодійна краса кришталевої чистоти. Кілька уваг щодо віжуалів та сценічної вистави. В естетичному плані не можна не відзначити майстерність та акуратність виконання, театральність та цілеспрямований ефект, якого Laibach домагаються як справжні художники. Врізаються в пам’ять моменти, коли Марина співає в цілковитій темряві, а золотаві вогні перетворюють її зачіску на смолоскип. Або: бездоганні дуети Фраса — Мартенссон, позначені технічною вишуканістю музичною, якоюсь неземною віртуозністю».