Археологія й імідж держави

Незаконний промисел археологічною спадщиною в Україні набув нечуваних масштабів: з кожним роком кількість так званих чорних археологів зростає, ринок збуту незаконно видобутих археологічних артефактів — відкритий і набув загрозливих масштабів, кажуть фахівці. Так, на українських сайтах торгують предметами культури зі всього світу. 2017 року Україна підписала Конвенцію Ради Європи щодо правопорушень, пов’язаних з культурними цінностями, і сьогодні, за словами експертів, її необхідно ратифікувати Верховною Радою — так захистити як археологічне поле, так і імідж держави. Про це «День» розмовляє з директором Науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України» Антоном КОРВІН-ПІОТРОВСЬКИМ та старшим науковим співпрацівником Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, кандидатом юридичних наук Олександром МАЛИШЕВИМ.

«ГРАБУЮТЬ УСЮДИ»

— Пане Антоне, «День» неодноразово приділяв увагу темі копачів, або, як їх називають, чорним археологам. Яка ситуація з цим промислом в Україні?

Антон КОРВІН-ПІОТРОВСЬКИЙ: — Тенденція на сьогодні — дуже загрозлива. За останніх 10—20 років в Україні щороку збільшується, по-перше, кількість людей, які займаються цим промислом, по-друге, покращується їхнє технічне оснащення: металодетектори стають усе більш ефективними, і це призводить до того, що тисячі археологічних пам’яток щороку грабуються. Можна сказати, що зараз на глибині до пів метра артефактів металевих уже майже немає. Саме явище набуває обертів за повного ігнорування цієї проблеми державними органами, які мали б опікуватися — це правоохоронні органи та органи охоронної спадщини, які мають забезпечувати моніторинг цих пам’яток. Але ні одна, ні друга сторона не робить нічого.

У таких умовах «чорні» археологи жодним чином не приховують своєї діяльності. Весь інтернет — «Фейсбук», інстаграм, сайти — в них є, всю інформацію вони там викладають: де копають, як це роблять, що знаходять. На інтернет-аукціонах усі ці предмети виставляються і продаються. Одна річ — сам нелегальний пошук, інша — що в нас існує широкий ринок нелегального перепродажу цих артефактів. Вони пропонують усе — пам’ятки будь-якої культурно-хронологічної приналежності, там представлено будь-який археологічний матеріал: починаючи від палеолітичних кам’яних знарядь, трипільської культури, античного, скіфського і давньоруського часів і закінчуючи предметами Другої світової війни.

Враховуючи, що в Україні це нічим не регулюється і ніхто за цим не стежить, то на наших інтернет-ресурсах проводиться торгівля артефактами з-за кордону. Це — десятки сайтів, які спеціалізуються саме на цьому — і антикваріаті, і предметах археології. Безпосередньо правове поле, яке регулювало б цю діяльність, у нас абсолютно недосконале. З одного боку, руйнувати археологічну пам’ятку Кримінальним Кодексом заборонено (ст. 228), з другого — реальних механізмів, щоб притягнути людину до відповідальності, практично не існує. Тому що для цього потрібно схопити людину за руку в момент розкопування, довести, що в неї був злий умисел... Це дуже складно. В Україні не було прецеденту, щоб когось притягнути за це до відповідальності, щоб це набуло розголосу і когось зупинило. Був випадок, коли чи не екскаватором на півдні України розкопували курган. Тоді якісь люди сиділи в СІЗО, але чи отримали вони реальний термін — не чув.

— Це — певні локації , де поширений цей промисел, чи копають усюди?

А. К-П.: — Грабують усюди. Звісно, більшою мірою — навколо великих міст, а й у сільській місцевості вистачає таких людей. Безумовно, вони знають, де шукати, в них — дуже потужні канали обміну інформацією. Вони аналізують, шукають нові місця, в них це поставлено, на жаль, дуже ефективно. На щастя, наша земля є багатою на археологічні пам’ятки — так, дуже багато пограбовано, але багато чого залишилося. Але якщо такими темпами будуть продовжуватися масштаби їхньої діяльності, то за найближчих 10—20 років ми багато чого втратимо.

— Є офіційна чи неофіційна цифра — скільки цих «чорних» археологів може бути?

А. К-П.: — Останні дані, які я бачив станом на 2012—2013 рік, — самі представники Асоціації металодетекторного пошуку заявляли, що на той час у їхніх лавах було 300 тисяч людей. Можна уявити, скільки їх на сьогодні: думаю, більше ніж у 2—3 рази.

«У НАС НЕДООЦІНЮЄТЬСЯ ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ»

— Як ви пропонуєте змінити ситуацію?

А. К-П.: — Міжнародне право дає Україні такі механізми: 2017 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи щодо правопорушень, пов’язаних із культурними цінностями. Це для міжнародного права — досить прогресивний документ, який змушує країн — учасниць документа змінювати кримінальне законодавство — передбачити в ньому широкий спектр відповідальності за вчинені правопорушення по всьому «ланцюгу» — від викопування до торгівлі та розміщення на ринку. Але за два роки від підписання Україна так і не ратифікувала цю Конвенцію через потужне лобі колекціонерів, торгівців і чорних археологів.

Безумовно, сьогодні першим завданням влади має бути ратифікація документа Верховною Радою, на базі якого можна буде побудувати в Україні кримінальне законодавство в сфері охорони культурної спадщини набагато ефективніше, ніж воно є на сьогодні. На жаль, ми жодних кроків не бачимо. Ми зі свого боку — охоронна археологічна служба, Спілка археологів — звертаємося на всі рівні влади, щоби привернути увагу до цього.

Олександр МАЛИШЕВ: — Учасниками цієї конвенції ми можемо стати після ратифікації її Верховною Радою. Конвенція — революційна, оскільки пов’язана з подіями на Близькому Сході. Раніше питання торгівлі культурними цінностями розглядалося як якась респектабельна справа аристократів, але коли на ринок світових культурних цінностей вийшли терористи, то актуальною стала проблема безпеки. Відповідно, охоронні заходи мають бути застосовані ширші, оскільки стосуються не лише питань охорони культурної спадщини, бо по всьому світу продається те, що є під контролем терористів чи диктаторських режимів, відтак ринок культурних цінностей стає джерелом тероризму. Конвенція є результатом процесів 2015—2017 року, які відбувалися в міжнародному праві, це — рішення ЮНЕСКО, ООН, Ради Європи. І на сьогодні ЄС дуже сильно зарегулював трафік культурних цінностей на своїй території...

Конвенція передбачає дуже суворі вимоги до кримінального законодавства країн-учасниць. Наприклад, відповідальність — не лише за викопування чи продаж, а навіть за розміщення оголошення в інтернеті. Загалом Конвенція спрямована на те, щоб у всьому світі інституційно зруйнувати цю кон’юнктуру, весь ринок. Відповідно, там є обов’язки щодо перевірки легальності походження культурної цінності всіма суб’єктами, які їх хочуть придбати. Тому без підтвердження походження річ опиняється поза правовим полем. В Україні це дасть змогу обмежити обіг цих речей, прикрити аукціони.

— Ви згадали Близький Схід, а яка ситуація з копачами на непідконтрольних територіях України на сході та в Криму?

О. М.: — Поза сумнівом, там є проблема контрабанди: там повністю безконтрольно ведуться розкопки, все це покривається місцевими бандами, існує контрабанда культурних цінностей. Щодо Криму, то для Росії, як окупанта, будь-які розкопки на окупованій території заборонені міжнародним правом. Звісно, вони там проводяться. Україна вживає певних дипломатичних заходів із реагування на ці розкопки. Було б добре, якби прокуратура Криму, яка сьогодні в екзилі, розслідувала всі ці злочини — хоча б ті, які проводять топові організації Росії, наприклад, Інститут археології Російської академії наук або Ермітаж. Загалом інформації вдосталь — хто і що копає. Але є проблема — як це все юридично оформити в провадження і судові рішення. Водночас Україна вживає певних санкційних заходів: є указ президента від 19 березня 2019 року щодо запровадження санкцій до кількох десятків російських і кримських археологів — їм заборонено в’їзд на материкову частину держави.

У нас недооцінюється значення культурної спадщини в міжнародних відносинах, а це питання не лише престижу, а й стратегічного інструменту в боротьбі з РФ.